WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

відданим ... борцем, який поєднав свою творчість і суспільно-політичну діяльність зі справою боротьби за визволення українського народу..." ?18, 2?. Доповідач висловив упевненість, що "сповнена хвилюючих почуттів поезія І.Франка завжди спонукатиме китайців іти вперед" ?18, 6?. Ця думка проходить і через ряд статей Ге Баоцюаня, присвячених поету. А 1961 р. в Пекіні на конференції, присвяченій сторіччю з дня смерті Т.Шевченка, поети, письменники, культурні діячі Китаю висловили глибоку шану Кобзареві. Та ідеологічна заангажованість і вплив методів "вульгарного соціологізму", які панували на той час у китайському літературознавстві, стали на заваді об'єктивному аналізу й належній оцінці творчості українськихписьменників. Скажімо, концепція творчості Кобзаря, що насаджувалося офіційним радянським літературознавством, помітна і в китайській критиці, про що свідчать і назви статей, присвячених Шевченку: Цао Мін "Образ безсмертного народного поета" (1954), Тянь Лань "Народний поет, художник і борець" (1954), Чан Фань "Талановитий поет, незламний борець" (1954), Сунь Вей "Співець народних повстань" (1961), Ма Цзяцзюань "Великий український поет-революціонер" (1961) тощо. Найбільш показовою є розвідка Сунь Вея ?22, 15?, в якій дослідник говорить, що Шевченкове розуміння сутності народної літератури сформоване його революційно-демократичними переконаннями й протистоїть ідеалістичним поглядам М.Костомарова - представника ліберальної критики ?22, 14?.
Подібні думки зустрічаються і в дослідженні Ге Баоцюаня "Великий український народний поет Тарас Шевченко" ?17?, де теж відчутний вплив офіційної радянської критики. Та на відміну від Сунь Вея, Ге Баоцюань бере до уваги оцінки творчості Кобзаря І.Франком і Г.Квіткою-Основ'яненком. Увагу дослідника привернув і щоденниковий запис Т.Шевченка щодо Тайпінського повстання в Китаї. Кобзар захоплено цитує сміливу промову Гонга - ватажка повстанців: "Речь начиналась так: Бог идет с нами. Что же смогут против нас демоны? Мандарины эти - жирный убойный скот, годный только в жертву нашему небесному отцу, высочайшему владыке, единому истинному богу. Скоро ли во всеуслышание можно будет сказать про русских бояр то же самое?" ?15, 116?. Ге Баоцюань розцінює цей запис як свідчення зацікавленості Т.Шевченка подіями Тайпінської революції, отже, і його інтересом до самого Китаю. Таким чином, у китайській критиці з'являються об'єктивні передумови для глибшого вивчення спадщини Шевченка, для подальших пошуків проявів зацікавленості Китаєм у його творах. Ці пошуки згодом приведуть китайських літературознавців до ґрунтовних розвідок П.Попова ?7,8,9?, присвячених китайській темі у творчості українських поетів і мислителів Г.Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, М.Сумцова. Дослідник висловлює думку, що "українсько-китайські літературні зв'язки існували здавна, незважаючи на велику територіальну віддаленість між китайським та українським народами. Маємо певні відгуки життя, матеріальної й духовної культури Китаю в мові й народній поезії України, в історичних документах, у мистецтві, літературі" ?8, 185?. Китайське літературознавство до цієї проблематики зверне увагу значно пізніше, а в 50-60-ті роки прикметною ознакою її розвідок лишалася відверта тенденційність та ідеологічна заангажованість.
У цей час активізується художній переклад. Українська література як і раніше продовжує сприйматися в Китаї через посередництво російської мови, що певним чином зумовлює і вибір творів для перекладу. Однак популяризація української класики радянського періоду в Китаї була водночас відповіддю на запити читацької аудиторії. Найбільш популярними стають твори воєнної тематики, які оспівують патріотизм і загартованість людського духу, волі в боротьбі за свободу і щастя. Серед них - "Прапороносці" О.Гончара, "Райдуга" В.Василевської, "Фронт" Корнійчука, поезії М.Рильського, А.Малишка, В.Сосюри та інших. Мовлячи про причини популярності цих творів, Лю Дун зауважує, що "... любов до життя, Батьківщини, а також воля літературних героїв до боротьби і їхня здатність до самопожертви… - все це знаходимо у творах українських письменників, які вчать … молоде покоління Китаю переборювати труднощі й будувати новий Китай" ?19, 12-13?. Це основний критерій до перекладених творів української літератури в Китаї до середини 60-х рр.
1966-1976 рр. - десятилітня "культурна революція" в Китаї. Будь-яка наукова чи культурна інформація, що надходила з-за кордону, оголошувалася капіталістичною пропагандою. Головною книгою став цитатник Мао Цзедуна, а визнані зразки світової класичної літератури публічно нищилися. До середини 80-х рр. у Китаї припинилося видання творів зарубіжної літератури, включаючи й українську. Незначний виняток становила публіцистика. Знаковою подією у піковій фазі "культурної революції" було видання в Китаї публіцистичної праці І. Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" (1972), забороненої в Україні. Автора звинувачували в наклепі на національну політику радянського уряду, виключили зі Спілки письменників України. Єдине ж, у чому можна "звинуватити" І.Дзюбу - це в нещадному викритті російського великодержавного шовінізму, що маскувався під шатами гасла про "дружбу народів". Зацікавленість китайських видавців антирадянською працею можна пояснити загостренням радянсько-китайських відносин, що особливо чітко простежувалося саме в ідеологічній сфері. Можна припустити, що текст цієї праці І.Дзюби міг потрапити до Китаю завдяки українській діаспорі. Адже пізніше (з 1979 р.), після візиту в Китай трьох українських учених із західної діаспори - Б.Бацюркова, Б.Левицького й П.Полічного, зав'язалися контакти китайських науковців з західними українознавцями. Українська визвольна ідея, завжди властива українській діаспорі Заходу, нарешті знайшла втілення і в літературних творах безпосередньо в Україні, отож такою нагодою не могла не скористатися діаспора. Як наслідок, праця: "Інтернаціоналізм чи русифікація?" видана багатьма мовами світу, серед них і китайською. В Україні ж така увага до цієї праці за кордоном розцінювалась як антирадянська пропаганда. Про це свідчить виступ В.Козаченка на закритому засіданні Президії правління Спілки письменників України 2 березня 1972 р. Він, зокрема, підкреслив: "Праця Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?" просякнута націоналістичним духом. Цілком логічно, що вона вийшла в багатьох країнах світу багатьма мовами неодноразово. За неї вхопилися, як за знахідку, покидьки всіх мастей від лютих націоналістів, аж до сіоністів і маоцзедуністів включно" ?1, 250?.
Тож в українсько-китайських літературних взаєминах 70-х рр. чітко простежується ідеологічний чинник.
Loading...

 
 

Цікаве