WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Далекого Сходу та про український потенціал у боротьбі проти Росії" ?10, 96?. Завдяки діаспорі, на початку ХХ ст. українська культура починає поширюватися у північних районах Китаю. Такі літературні контакти можна назвати підготовчими, оскільки вони мали ознайомчий характер і відповідні форми: інформаційні повідомлення про національну культуру українців і їївидатних діячів, популярні огляди тощо. Ці повідомлення з'являлися в українській пресі. Так, наприклад, упродовж 1928-1929 рр. у китайському часописі "Гунбао" (Вісник) одна із сторінок присвячувалася українському матеріалу і мала назву "Українське життя". Редактором цієї сторінки був секретар адміністрації Українського Національного Дому в Харбіні І.Світ. Окрім економічного й політичного матеріалу, в "Українському житті" оприлюднювалися: культурологічна розвідка Д.Левицького "Україна і українці", стаття Н.Покровського "Свято національної ідеї", приурочена 10-й річниці з дня проголошення соборності українських земель, дослідження Л.Галицького (І.Паславського) "Про канонічність Української Православної церкви", в якій наводилися листи-грамоти патріарха Православної Церкви - Тихона, а також стаття В.Рейтера про життя і творчість Т.Шевченка ?10, 82-85?. Інформація часопису "Гунбао" мала значний вплив на китайські політичні кола, отже, був полегшений доступ української пропаганди до різних впливових організацій та осіб ?10, 84?.
Культурологічні матеріали про українців друкувались і в українських часописах "Маньчжурський вісник" і "Засів" (обидва - Харбін), "Голос України" (Шанхай) та ін. Українська громада популяризувала Великого Кобзаря, про що свідчить організація Шевченківської академії з доповідями й концертом, а також академії з нагоди 100-ліття від дня народження Ю.Федьковича. Окрім цього, серед української громади в Китаї були й молоді письменники, які писали про події в тогочасній Україні, зокрема Й.Якимів. І.Світ підкреслює, що його оповідання першими розповіли про "українізацію" в Україні, про становище української Автокефальної церкви тощо ?10, 85?. Він написав і кілька п'єс про життя українців у Сибіру (наприклад, п'єса "Сліпці"). Звичайно, українські тексти були недоступними китайським читачам, але інформація про них могла дійти до китайців через спілкування з членами української громади. У такий спосіб діаспора репрезентували українську культуру в Китаї у контексті фундації української національної ідеї.
Розвиток літературознавчих досліджень у Китаї привернув увагу китайських дослідників і до української літератури. У 20-х рр. з'являються окремі розвідки про українську літературу: спершу в руслі знайомства з російською літературою (на той час китайці ще не розмежовували українських і російських письменників) або літератур "поневолених народів". Ці розвідки були перекладами з російських чи німецьких видань і мали переважно оглядовий характер. Виняток становлять вищезгадувані роботи Лу Сіня, в яких дослідник прагне викласти власний погляд на творчість М.Гоголя в контексті розвитку російської і європейських літератур ХІХ ст. Дослідницька праця активізувала й перекладацьку справу. Входження української класики (поезії Т.Шевченка, драми Лесі Українки "Вавілонський полон") у 20-х рр. ХХ ст. до китайської літератури відбувалося через переклад з німецької та російської мов. У 30-40-і рр. українська література "випадає" з поля зору китайських перекладачів, які зосереджують увагу на російській класиці радянського періоду, що включає і твори, написані на українському матеріалі: "Як гартувалася сталь" Миколи Островського та "Райдуга" Ванди Василевської.
У 50-х рр. ХХ ст., після утворення КНР, рецепція української літератури в цій країні набула різних форм міжнародного спілкування: зустрічі письменників, художній переклад, критичне осмислення творів українських письменників, святкування ювілейних дат видатних діячів культури тощо. Входження української дійсності в китайську літературу (точніше, поезію) відбувалося завдяки відвідинам китайськими письменниками України. У 1956 р. до України приїздили Янь Чень і Ге Бічжоу, які присвятили побаченому свої поетичні твори: Янь Чень - цикл віршів "Шевченко" у збірці "Найпрекрасніша троянда", а Ге Бічжоу - збірку "Ода Чорному морю". Контекст "розквіту соціалізму", як в Україні, так і в Китаї, породжує пристрасні поетичні сповіді, хвалу мальовничій Україні. Побіжного огляду виявляється достатньо, щоб змалювати щасливу соціалістичну дійсність.
Слід зазначити, що активізація взаємоознайомчих заходів в Україні й Китаї позначилася на міжлітературних взаєминах у 50-60-х рр. Обмін культурними делегаціями, починаючи з 1949 р., коли в складі урядової делегації у Китаї побував Олесь Гончар, можна назвати регулярним. Письменники знайомилися з особливостями життя Китаю, брали участь у конференціях, спільних святкуваннях ювілеїв видатних письменників. Та ці заходи були позначені ідеологічною тенденційністю, проводилися в межах ідейно-політичного курсу, спрямованого на пропаганду соціалістичного способу життя, становлення методу "соціалістичного реалізму" в літературі. 1953-1955 рр. - період найбільшого зближення СРСР (отже, й України) з КНР, яке виявлялося в економічній і науково-технічній сферах. У той час як відзначають історики, масштаби науково-технічної допомоги, яку Радянський Союз надавав Китаю, були небаченими в історії людства ?2, с.637?. Це відбилося на розвитку літературних зв'язків, адже тогочасна література, як ніколи доти, виконувала роль масової пропаганди ідей боротьби за соціалістичне перетворення суспільства. Склалися сприятливі умови для популяризації творів української літератури (як складової частини радянської) в Китаї. На ІІ з'їзді Всекитайської асоціації працівників літератури й мистецтва у 1953 р. пролунав прямий заклик рівнятися на "великі досягнення літератури і мистецтва СРСР". Попри всі радикально-утопічні ідеї Мао Цзедуна про небачено швидкий розвиток соціалістичної індустрії в Китаї, вони потребували спонукання до масового ентузіазму. Забезпечити це могла література, що пройшла крізь горнило воєн і революцій, тобто література народів СРСР, зокрема, українська. Широкого розголосу набувають твори українських класиків - Т. Шевченка й І. Франка. Вони приваблюють китайських перекладачів і критиків високим громадянським звучанням та впливом поетичного слова на маси. Про це свідчать матеріали ювілейних конференцій, присвячених 100-й річниці з дня народження І.Франка (1957) і 100-й річниці з дня смерті Т.Шевченка (1961). У доповіді "Великий український письменник Іван Франко" член правління Спілки письменників КНР Ге Баоцюань відзначив, що "Іван Франко був полум'яним і
Loading...

 
 

Цікаве