WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат

Основні форми рецепції української літератури в Китаї - Реферат


Реферат на тему:
Основні форми рецепції української літератури в Китаї
Як свідчить опрацьований матеріал, процес освоєння української літератури в Китаї проходив у декілька етапів, кожен з яких, у силу історико-соціальної і внутрішньолітературної зумовленості, визначав основні форми рецепції. Активізація цього процесу розпочалась у перші десятиліття ХХ ст., однак відомості про українську культуру почали проникати в Китай значно раніше. Згадки про давніх українців, які мешкали в Китаї ще за часів раннього середньовіччя, з'являються в тогочасних китайських історичних документах. За свідченням російського синолога ХІХ ст. професора В.Васильєва, інформація про киян знайдена у продовженні до "Історії монголів" ("Юань-ши"), що має назву "Вень-сінь-тунь-као" ?11, 6?. Одірвані від своєї Батьківщини, перші православні дружини позбулися своїх морально-релігійних засад і досить швидко асимілювалися з місцевим населенням у культурному й етнічному відношенні. Але в такий спосіб відбулися і мимовільні спроби освоєння українцями земель Серединної держави, що привернуло увагу китайських літописців і зумовило занесення згадок про українців до традиційної китайської літератури історико-повістійного жанру.
У ХVІІІ - ХІХ ст. шляхи проникнення української культури в Китай визначала робота Російської духовної місії у Пекіні (далі РДМП), яка проіснувала до 1917 р. У складі РДМП стало перебували (і нерідко очолювали її) духовні особи з України, зокрема - вихованці Києво-Могилянської академії. Зацікавленість східними країнами в цьому освітньому закладі додавала йому вагомості як могутньому науковому і християнському центру на Русі. Випускники академії відзначалися високим рівнем набутих знань і глибокою вірою в обраність православ'я. Саме це стало визначальним фактором, коли поставало питання, хто має представляти Російську церкву й державу в Китаї. Як зазначає дослідник історії Російської духовної місії в Пекіні В.Кіктенко, "українське священство ... становило церковну еліту й тому було використане Петром І для вирішення завдань загального покращення стану православної церкви у Великоросії" ?3, 23?.
Перед Російською духовною місією було поставлене завдання не тільки задовольняти потреби християн, що мешкали у фортеці Албазін (територія Маньчжурії), але й вивчати китайську та маньчжурську мови, пізнавати вірування китайців і привертати їх до християнства. Така місія була по силі священнослужителям, які укріпили свою віру в боротьбі з іновірцями, тому що на той час у Пекіні перебувало чимало католицьких місій. "…Для виконання такого важливого завдання погляд російського государя звернувся з півночі на південь - до стійких вдачею малоросів, загартованих у своїй боротьбі з католицтвом і неабияк тоді освічених" (вислів належить М.Адоранському) ?3, 23?. Отож українські пастирі у складі РДМП провадили дослідницьку, наукову роботу, а водночас популяризували власну культуру в Китаї. Істотно, що більшість із них володіли китайською мовою, тож і легко спілкувалися з китайцями. Під час спілкування діячі РДМП не тільки могли навертати місцеве населення до християнської віри, а й розповідати про батьківщину (тобто Україну), традиції свого народу, його культуру тощо. Звичайно, проникнення української культури в Китай через усні розповіді - лише наше припущення, не підтверджене історичними доказами. Однак, не можна обійти увагою те, що член Другої РДМП І.Россохін викладав російську мову маньчжурам і китайцям при Двірцевій канцелярії за "Граматикою" М.Смотрицького, яку разом з викладачем Фу Лахе переклав маньчжурською мовою. Це до певної міри можна розглядати як перший переклад книги українського автора в Китаї.
Таким чином, китайці отримували знання про Україну (в основному, як складову частину Російської імперії) переважно з проповідей українських архімандритів РДМП. Вони ототожнювали українців з росіянами, точніше - не відрізняли західного сусіда за національною приналежністю. Тому їх ставлення до поселенців Приамур'я, серед яких було чимало українців, можна розцінювати як перші безпосередні враження китайців про звичаї і характер жителів України, їхню культуру. Ці враження заносилися в тогочасні китайські документи й привертали увагу представників РДМП.
Так, 1854 р. ієродиякон Ілларій Лежайський перекладав підбірку документів і матеріалів про російсько-китайські відносини 2-ої половини ХVІІ ст. "Піндін лоча фаньлюе" ("Стратегічні плани упокорення росіян"). Цей збірник містить історичні матеріали про підготовку й розгортання маньчжуро-цинами військових дій проти російських поселень у Приамур'ї. Особливої уваги заслуговує опис олосів, тобто росіян: "Росіяни здебільшого всі брутальні, жадібні й безкультурні.. Тих, які оселилися на кордоні поблизу Хейлунцзяна …прозвали лоча ("демон, що терзає людей") ?6, 160?. На відміну від українців, які в той час уявляли Китай казковою країною щастя, китайці наприкінці ХVІІ ст. охрестили олосів демонами. Це пояснюється зверхнім ставленням китайців до чужоземних держав, також і тим, що українсько-китайські відносини мали однобічний характер аж до кінця ХІХ ст. Однак промовистим є так званий "доконтактний період" знайомство китайців з українською культурою відбувалося через засвоєння інокультурного матеріалу китайською літературою. Адже в Китаї і воєнні трактати традиційно відносилися до літературних пам'яток.
Початок ХХ ст. - надзвичайно бурхливий і неоднозначний відтинок в історії китайсько-українських літературних взаємин. О.Микитенко ?4, 99? запевняє, що цей період позначений літературною рецепцією того кола українсько-китайських взаємин, що їх викликали геополітичні фактори першої половини сторіччя. Ця думка більше стосується процесу входження китайської дійсності в українську літературу, аніж навпаки. Рецепцію ж української літератури і культури в Китаї спричинила ціла низка факторів, серед яких, окрім геополітичного, визначальними були ідеологічний і внутрішньолітературний. Взаємини України з Китаєм (не лише літературні) розвивалися у двох напрямках. Перший - офіційний курс Російської імперії, яка згодом стала більшовицькою Росією. Україна була складовою майбутньої тоталітарної держави і про власну роль в побудові відносин із Китаєм не могло бути й мови. Поряд із цим, зароджувалися так звані неофіційні стосунки України з Китаєм. Їх спричинили масові переселення українців до Маньчжурії після поразки визвольних змагань у Зеленому Клині й утворення там українських етнічних поселень із центром у Харбіні.
Як зазначалося, "завданням активу української громади в Харбіні було ... поширити відомості про Україну, про українське населення Сибіру і
Loading...

 
 

Цікаве