WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Освітні зв’язки Канади (Саскачеван) з Україною - Реферат

Освітні зв’язки Канади (Саскачеван) з Україною - Реферат


Реферат на тему:
Освітні зв'язки Канади (Саскачеван) з Україною
Наступний коментар до теми конференції "Діаспора як чинник утвердження держави України у міжнародній спільноті" представляє точку зору канадського освітянина українського походження.
Українці, які виїхали і живуть в інших країнах світу, звичайно, організувалися з метою збереження своєї мови, культури, національної ідентичності у чужому оточенні.
Історію українського переселення до Канади можна поділити на три періоди, три"хвилі".
Перша "хвиля" українських емігрантів до Канади (1891-1914) поселилася у степових провінціях, в Альберті, Саскачевані і Манітобі. Намагаючись зберегти українську національну свідомість, підвищити громадський освітній рівень, ці перші поселенці відновлювали ті соціальні структури, з якими були обізнані, - релігійні громади, читальні, народні доми, а також створювали нові: рідні школи і студентські бурси.
Друга "хвиля" (1918-1945) спричинила надзвичайний розвиток організаційного життя. Були створені різні союзи, об'єднання, братства і культурно-освітні організації. Розпочато активну участь у канадському політичному і суспільному житті, включно з представництвом перед урядом Канади питань збереження політичних і культурних прав українців в Україні.
Третя "хвиля" (1946-1955) - це воєнні і політичні втікачі, представники всіх верств українського суспільства і особливо значна кількість інтелігенції і молодих людей з вищою освітою, у яких була сформована сильна націоналістична ідеологія. Вони мали величезний вплив на українську громаду в Канаді. З часом ці молоді люди, об'єднавшись у різні структури, утворили єдину, яка сьогодні існує під назвою Конгрес Українців Канади.
Канадці українського походження вже більше ста років будують і розвивають організації та програми, спрямовані задовольнити всі аспекти свого життя в Канаді. В цій роботі, часом мимоволі, а часом і свідомо, громада відігравала роль неофіційного представника України на світовій сцені й так, де факто, була і лишається чинником утвердження держави України у міжнародній спільноті.
Вступ
Ця доповідь на згаданій вище конференції розгляне освітні зв'язки провінції Саскачеван Канади з Україною.
Освіта завжди була пріоритетом для українців, де б вони не жили. Це поняття яскраво виявляється в освітянсько-виховній роботі організацій, створених українцями в Канаді. Відразу українські поселенці в степових провінціях Канади використовували всі можливості для збереження своєї мови та культури. Цікавим фактом є те, що канадська система освіти з самого початку дала таку змогу. Завдяки унікальним соціально-політичним обставинам, у провінціях Манітоба, Саскачеван і Альберта між 1897-1919рр. у багатьох школах уживалася українська мова як мова навчання поряд з англійською, тобто це були українсько-англійські двомовні школи.
На жаль, зростаюча ворожість до іноземців, антиукраїнська ксенофобія, особливо під час війни 1914-1918рр., спричинила відміну урядом двомовних шкіл у 1919 р. Щоб зберегти свою мову і культуру, українська громада взялася до організації приватних освітніх установ. "Рідні школи" швидко зростали. Під патронатом українських церков та громадських організацій, ці "рідні школи", подекуди "суботні" або "парафіальні", займалися навчанням української мови, рідної культури та історії. У більших містах степових провінцій будувалися "бурси", гуртожитки та виховні інститути. Їхня мета була забезпечити утримання й опіку українській позамісцевій, середньошкільній та університетській молоді і в той же час створити сприятливе для національного виховання середовище. Все це підвищило національну свідомість, стимулювало прагнення запровадити навчання української мови у шкільній системі.
У провінції Саскачеван, завдяки старанням багатьох відданих справі освітян і підтримки організацій (наприклад, Конгрес Українців Канади), в 1945 р. Саскачеванський університет став першим канадським університетом, який створив відділ славістики і де стали викладати українську мову як офіційно визнаний предмет. Ця подія мала позитивний вплив на остаточне рішення Міністерства освіти Саскачевану впровадити у 1952 р. в середні школи Саскачевану українську мову як акредитований предмет. Згодом подібне відбулося в сусідніх провінціях Манітоби і Альберти.
У 1960- х роках навчання української мови розповсюджувалося по школах. Міністерство освіти призначало програмові комітети, які відповідали за розроблення необхідних навчальних програм, а освітяни створювали відповідні навчально-методичні матеріали. Все це сприяло відновленню зацікавлення своєю мовою і культурою серед другого та третього поколінь канадців українського походження.
У 1971 р. англійська та французька мови були визнані офіційними мовами Канади. В той же час запровадження канадським урядом політики "багатокультурності" дало моральну підтримку навчанню в школах неофіційних мов, зокрема української мови. Завдяки значному політичному лобіюванню українськими організаціями, були внесені зміни до Шкільних Актів Альберти (1971), Саскачевану (1978) і Манітоби (1979), дозволяючи вживати українську мову як мову навчання до 50% навчального часу.
Ці події дозволили запровадити українсько-англійську двомовну навчальну програму. З розширенням українських програм у школах, українська громада лобіювала міністерство освіти більше підтримувати ці програми і до початку 1980 р. міністерство освіти в кожній із степових провінцій призначило програмових керівників, консультантів з метою нагляду за українськими програмами в державних школах. Одночасно батьківські комітети, вчительські товариства і громадські організації різними заходами пропагували навчання української мови.
Таким чином, протягом 80-х років українські програми у Саскачевані і сусідніх степових провінціях були схвалені шкільними законами, заохочені урядовою політикою і мали широку підтримку громадськості. Але, на жаль, всі ці надбання не були в силі стримати мовну, навіть культурну, асиміляцію. Незважаючи на національну політику "багатокультурності", яка визнає канадську етнічну мозаїку, незважаючи на офіційні заяви, що канадці відкидають поняття культурного "перетоплюючого котла", натомість визнають принцип "Єдність всупереч різнорідності", незважаючи на всі вищезгадані досягнення, асиміляція наступала безжалісно. Однією з багатьох причин була відсутність тривалого контакту з Україною, з мовою, з побутовим життям. Ми не подаємо статистичні дані щодо збереження мови і культури канадцями українського походження. Авторитетним джерелом з цього питання є канадський перепис населення. Водночас незаперечним є факт, що ця мовна асиміляція сприяла постійному зменшенню участі молоді у шкільних програмах української мови. Програмові керівники, консультанти, вчительські товариства і громадські організації розмірковували над питанням, як діяти, щоб заохотити молодь до більшої участі у цих програмах. Зміцнення освітніх зв'язків з Україноювиявилася однією з можливих стратегій. Канадці українського походження
Loading...

 
 

Цікаве