WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Олесь Гончар – сумління України, любов пречиста, пісня і зоря - Реферат

Олесь Гончар – сумління України, любов пречиста, пісня і зоря - Реферат

цих записів.
15.5.1934
...у мене народилась ідея. Поїхати удвох влітку човном по Пслу або по Ворсклі... Уявляєш: ріка. Тиха, плескає легенько хвилями, мов маленьке дитятко ручками. То там, то там вирине рибка, блисне сріблом на сонці, і лише хвилі кругом пішли. Понад берегом ліс зелений... Дихає прохолодою, свіжістю, манить до себе: лягти й полежати в зеленій траві, слухати-наслухувати переспіви пташок... А в човні у нас книжки, розпочаті рукописи оповідань і віршів. Ніжно ріжеш веслом м'яку воду, наче боїшся вразити її. А потім берег, сніданок і шубовсть у воду: хай освіжає вона тіло, хай бавлять тебе хвилі ніжно... Не знаю, друже, як ти поставишся до моєї ідеї, що обіцяє скільки поезії й насолоди...
А ось уривок з листа, коли Олесь Гончар уже був студентом технікуму журналістики в Харкові:
..."Робота, робота й робота. Глянь уперед і аж до горизонту по полю життя: робота - вчитись, робота - вчитись. Але охота в мене робити і вчитись, звичайно, невичерпна, як джерело. Збираю матеріал для великої повісті...
Ось лист, датований 24 травня 1936:
"Ми з тобою два роки не бачились. Два роки! А ніби й недавно. Як швидко йде час! Просто трагічно. Я оглянусь назад і лякаюсь. А тепер ось уже 19-ий. Бритву купив, вуси голити. Уявляєш, бритву. Вона мені не вуса, а серце ріже"
14 листопада, 1936: "Зараз треба вчитися, вчитися, вчитися... прочитав "Отцы й дети", Гобсек", "Кайдашева сім'я". Ґрунтовно вивчаю Пушкіна й Гоголя... Пишу повість "Студенти"... пишу на конкурс дві дослідницькі роботи... Недавно написав роботу "Пейзаж у "Хіба ревуть воли" і за неї дістав відмінно".
29 листопада 1936. "Все по-старому. Вчусь і вчусь. Оце зараз зайнятий трьома роботами: 1) Жіночі характери у "Фата Моргана" 2) "Стиль прози Пушкіна і Марлінського. 3) "Нова людина в "Пролозі до гори".
11 квітня 1937. Я думав влітку мінімум місяць і за холодну воду не братись. А зараз працюю як кінь. Читаю масу книг... Пришвіна, Роллана, Драйвера... Дещо й пишу. Зробив пару новел. "Смерть Івана Мостововго" і "Хрест"
13 лютого 1938 (це вже після закінчення газетного технікуму, коли працював у харківській обласній газеті): "Я зараз працюю, як несамовитий. Цілі дні в зустрічах, на концертах, переглядах, лекціях... Здаю екстерном за педінститут... Красота жити в труді!
А ось уже студент Харківського університету: "Вже вчуся. З замиранням душі слухаю кожне слово, що долинає з кафедри. І після кожної лекції в думці вигукую" "Чорт візьми" Скільки я чудесного ще не знав!" (18 вересня, 1938)
А ось іншого характеру інформація в листі:...
" я стрибав з парашутної вишки... Прекрасне почуття в повітрі"...
...Вчора прийшов пізно з "Березоля".
...Був на відкритті пам'ятника Шевченкові. "Це було справді щось величне...
...Недавно був в обсерваторії вночі. Дивись на Місяць. Дуже цікаво! Навіть цікавіссімо!.
А ось знову з Харкова (студент університету):
"Учусь Латинь, французька, церковно-слов'янські пам'ятки. ..Ой, як я скучив за золотими лісами... Страшно хочеться туди, до Псла. Як люблю я ліс пізньої осені... Пиши, будь ласка про це. Серце вкладай, вогню вкладай".
Як бачимо, Олесь Гончар працював і вчився до самозабуття. І так упродовж всього життя. До всього йому було діло, що відбувалось довкруг. І скрізь нерозливно були життя і мистецтво, діло, розум і слово Краса.
При цьому поняття Краси в Гончара було всеоб'ємним: етичним і естетичним, культурницьким і патріотичним.
Як доказ - запис
9 жовтня, 1936 р.:
...Писати просто не так просто, бути реалістом далеко важче, ніж викидати різні формалістичні трюки. Але де важча доріжка, там солодші яблука. Там тоді народжується вже справжня поезія, справжні перли"
Коли Олесь Терентійович повертався із зустрічей з молоддю, він щораз у доброму настрої, бував радісний і відмолоділий, наснажений до творчості.
Він любив молодь, Віком таких, як ви, хто сьогодні тут присутній, він ласкаво називав юнаками і юнками.
Олесь Гончар вірив, у те, що література й мистецтво здатні пробуджувати в людині, надто ж молодій, духовність, зміцнювати її національну свідомість і гідність. Йому хотілося, щоб в душах молодих жила мужня любо до своєї нації, до свого минулого, щоб молодь знала своїх героїв, вивчала й любила свою історію. Щоб наша молодь була високо освічена і шляхетна, щоб не зрікалася своєї чудової мови, не цуралася свого роду. Він бував різним, та ніколи не бував байдужим ні до своїх ближніх, ні до друзів, ні до того, що діялось довкола нього.
Він не терпів фальші й несправедливості, умів бути самим собою за будь-який обставин. Коли йому було сумно, він не намагався бути веселим. Коли на душі було радісно, сміявся інколи до сліз.
Йому багато чого боліло в житті. Уже в часи Незалежної держави в липні 1992 року в "Щоденнику" зробив такий запис:
"Як гірко нам бачити мільйони наших роботящих людей у їхній знедоленості, змучених грабіжницькими цінами, беззахисних перед натиском ринкових хижаків... Національна культура поки що не дістає в Україні належного державного захисту, адже ті, хто мав би в ці драматичні й вирішальні дні подати їй енергійну підтримку, з непоясненною байдужістю спостерігають, яких тяжких ударів зазнає сьогодні українська книга, як безкарно діють антиукраїнські агресивні сили, блокуючи українську пресу, нав'язуючи дезінформацію, намагаючись всіма каналами гнати до нас безсоромні телевізійні вигадки, шовіністичний дурман".
Хіба не ці проблеми турбують нас і сьогодні, про які Олесь Гончар писав одинадцять років тому?!
Нормою життя Олеся Гончара була сувора, майже аскетична вимогливість до своєї професійної майстерності. Він брав на себе найтяжчу творчу й суспільно-громадську працю і відповідальність. Він не переставав захоплюватись мовною цнотливістю класиків нашої літератури, і різкий осуд викликала у нього парканна нецензурщина, блатняцька вседозволеність, яка зустрічається в деяких творах сучасних авторів. Цей мовний цинізм є нібито ознакою сміливості сучасного автора. Він вважав, що мова притонів не може бути мовою справжньої літератури.
І хоч я впевнена, що в цьому залі, всі присутні - національне свідомі, проте хочу ще процитувати із "Щоденника" запис, зроблений у квітні 1965 року. Ця думка письменника мені здається дуже важливою:
"Той, хто зрікається рідної мови, часто й не розуміє, що в цьому вже є елемент зради. А треба б йому це пояснити! Відділити темних від підлих.
Якщо людина не вірить у повнокровність своєї мови, вона не вірить і в свою власну повноцінність, така мусить вважати людиною другого сорту". А ми, говорю і від вищого імені, не хочемо і не будемо вважати себе людьми другого сорту.
Я добре розумію, що цьому сучасному складному, однак прекрасному світі ваші зусилля, щоб реалізувати себе, будуть нелегкими. Бажаю вам мужності, сили духувірити в себе, в свої власні можливості в те, що все вам буде під силу, щоб себе реалізувати якнайповніше. Бажаю вам доріг чистих і совісних, якими пройшов по життю Олесь Гончар.
Колективний захист проекту у Київському Будинку вчителя
Звучить фрагмент музики Моцарта
Ведуча: Я пам'ятаю той квітневий день
Loading...

 
 

Цікаве