WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

формуються і змінюються уявлення людини про суще і належне. Якщо "партнерами" людини в обрядовій комунікації виступають вищі істоти, особливо тоді, коли їх роль виконують самі люди (наприклад, в обряді Святої Вечері, де роль бога (Бога) виконує батько сім'ї, його посланця - син, людства - інші члени сім'ї) [4; 105]), то в таких обрядах поєднуються сакральне й профанне, потойбічне й земне. Також комунікація з вищими духовними істотами в аграрних обрядах (у їх числі й українські) задекларовує, що такого роду обрядодія є не лише спробою забезпечити себе продуктами, але й підтримати світовий порядок, світову гармонію. Тобто й тут людина виходить за межі "тут-і-тепер-буття", як сказав би М. Гайдеггер. А зовнішні міфічні (або історичні, які перетворились у міфічні) події людина переносить у свій внутрішній світ. Так формується особистість, усвідомлення людиною себе як істоти, відповідальної за свої дії у метафізичному вимірі й масштабі.
А головне для нас зараз те, що в процесі такого обряду людина переживає відчуття співвідповідальності за світові події, прилученості до цих подій вже не тільки як ізольована особистість, але і в єдності з іншими учасниками дійства. Це особливо відчутно для особистості тоді, коли вона купно бере участь у здійсненні обряду не з малознайомими людьми, а в колі близьких, поєднаних взаємною любов'ю, повагою (сім'ї, родині). Показовими в українців залишились обряди колядування, щедрування, носіннякуті дітьми до родичів. Тоді, коли у свідомості людей уже втратились первинні космогонічні смисли цих обрядів, на повну силу включились механізми формування і зміцнення, через дотримання такого роду обрядів, особливих соціальних зв'язків, родинних стосунків. Аналогічно, наприклад, купальські обряди виступають знаряддям підтримки соціальних зв'язків між мікрогрупами та всередині цих груп.
Можна навести ще кілька прикладів. На Українському Поліссі до сьогодні побутують "дідівські" поминальні дні перед Трійцею, коли на спільну вечерю-трапезу, в якій за повір'ям брали участь і померлі родичі, мусили збиратися всією родиною і в жодному разі не запізнюватись. Існували навіть легенди про померлих, які чомусь запізнились на вечерю і тому не могли на неї потрапити. Один із смислів, який витворювався цим обрядом, полягав у закріпленні у свідомості учасників обряду почуття єдиної соціальної групи з єдиним родоводом, єдиними звичаями, віруваннями, моральними нормами і традиціями.
Або візьмімо українську весільну обрядовість. Цікавий весільний звичай дослідила Т. Пархоменко на Рівненщині [5]. Виявляється, що одним з весільних обрядів на Рівненському Поліссі є обряд "злучення свічок" представниками двох родів (з боку нареченої і нареченого). Він символізував, як зазначає дослідниця, факт злиття родинних вогнищ, примирення двох родів. Якщо одружувалась пара, між родичами якої вже існували родинні стосунки, то цей обряд не відбувався. Тут чітко проглядається поліфункціональність обряду. Окрім того, цей звичай, можливо, був символом жертвопринесення божествам обох родів, а може, й символом родючості (на цьому наголошує авторка), він безперечно слугував і втіленням інтеракції, єднання в нову соціальну групу і (що головне!) освячення цього єднання. Такі факти створення освячених вищою силою єднання мікрогруп відіграли дуже істотну роль в історичних процесах консолідації людських спільнот.
Українськими дослідниками зафіксовано чимало обрядів різної спрямованості й різного змісту, але які мають однаковий фінал - спільну трапезу. Таку трапезу далеко не завжди можна пояснити потребою випити й добряче погуляти (хоч ніде правди діти - й такого у нас зажди вистачало й вистачає з надлишком). Чимало з таких обрядів виконують лише жінки (це й "Брики", що відбуваються в день "розоргів", тобто на русалчин Великдень, коли жінки проводять русалок до води, бо цілий тиждень до цього вони ходили по землі; це й обжинкові обряди на Дмитра (8 листопада), коли дівчата ворожать і приймають до свого гурту "неофіток"( і на Андрія, і на Маланку)). У таких обрядах випивка здебільшого відбувається лише символічно. Ці факти цікаво описує у своїх дослідженнях Н.К. Шушман, наголошуючи, що комунікаційно-інтегративна роль обряду, як роль визначальна й формотворча, проглядає досить прозоро.
Нарешті, кілька слів про рідко ще досліджену в нашій літературі функцію формування соціальної дистанції між соціальними групами та людьми з різним соціальним статусом через обрядові дії. Традиції встановлення соціальної дистанції між людьми, заманіфестованими обрядами, витворюють і підтримують стосунки, засновані на визнанні гідності особистості, й у такий спосіб беруть участь у формуванні почуття власної гідності людини. Широко відомі серед етнографів культивовані в українському соціумі звичаї поважливого ставлення людей до повитухи, звернення кумів одне до одного на Ви, повага до хрещених батьків з боку всіх членів сім'ї хрещеника і т. д. і т. ін. Не менш популярні й приклади дотримання такої "дистанції" під час весільної обрядовості: триразові звернення до батьків чи старост з проханням здійснити ту або іншу дію тощо. Зневаження такого штибу дистанції, "спрощення" умовностей веде, звичайно, до рівності й демократичності у стосунках. Але значно більшою мірою ця рівність наближує стосунки до амікошонства, до примітивного панібратства, до рівності на поземі культури найвідсталіших і найпримітивніших у моральному сенсі членів соціуму.
З викладеного вище, помітно, що обряди і їх складовий елемент - українські обряди - виступали в історії істотним засобом екзистенційних зусиль людини прозирнути крізь форму повсякденних речей до прихованих глибинних смислів цих речей, до сутнісних визначеностей людської буттєвості, людського існування. На цьому варто зосередити й подальші дослідницькі зусилля, адже йдеться наразі про саму суть людської істоти, її природу й перспективи.
Література:
1. Етносоціальні трансформації в Україні (відп. ред. Б.В. Попов). - К.: Український Центр духовної культури, 2003. - 308 с.
2. Весілля, записане 1845 року батьком І. Нечуя-Левицького //Народна творчість та етнографія, 1972. - № 2. - С. 86 - 99.
1. 3.Янарас Христос. Свобода етносу. - К.: Дух і Літера, 2003. -251 с.
3. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера. - Львів, 1928. - 343 с.
4. Пархоменко Т. Ритуальне застосування свічки у весільних обрядах //Народна творчість та етнографія, 2004. -№ 5. -С. 89 - 92.
Loading...

 
 

Цікаве