WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

обряд, зміст якого полягав у символічній зустрічі нареченої під час весільної церемонії з якоюсь вищою силою. Докладніше визначити, що це за вища сила - божество, дух, тотем нового роду (сім'ї) чи ще щось інше - наразі неможливо. Ясно одне: це не християнський Бог, бо в тексті йдеться не про християнський храм, а про посад. Текст свідчить, що присутні на весіллі учасники церемонії разом із нареченою у певний момент переживали надзвичайно глибокий, важливий за своїм культурним значенням акт прориву за межі повсякденного земного буття і момент особистого, безпосереднього спілкування з божественною істотою. Значення цього явища важко переоцінити і з історичної, і з культурологічної точки зору. Набуття нареченою нового для себе статусу дружини отримувало в такий спосіб найвищу й найавторитетнішу санкцію. Відтак шлюб визнавався освяченим і дійсним. У цьому - найглибше коріння того факту, що й дотепер, наприклад, шлюб вважається дійсним тільки тоді, коли вінзасвідчений відповідною державною (або церковною) інституцією, а не тоді, коли відбулось весілля або коли пара людей почала вести спільне життя.
Ще більш значною є інша обставина. Трансцендентний за своєю природою акт прориву в процесі обрядодії в інші виміри буття уможливлював виникнення, а потім і розвиток людини як універсальної, розумної істоти, спроможної на творчі, природо- і соціоперетворюючі дії, здатної до процесів постійного удосконалення, до прагнень і мрій. Тут, на прикладі з історії української духовної культури, бачимо, що обряд - одна з історично вироблених ( а радше - вистражданих) форм вивільнення людини з лабет знеособлюючої, безглуздої, дріб'язкової, подеколи просто задушливої атмосфери суєти й гонитв повсякдення. Недарма з таким болем і розпукою вирвалось у Василя Стуса: "Як тихо на землі! Як тихо! // І як нестерпно - без небес!". Отже, обряд - це засіб побачити себе іншим, вартісним, вивищеним над буденністю існування. У такій площині обряд посідає рівновелике місце в людинотворчому й культуротворчому процесах з феноменами праці, філософії, мистецтва.
Не менш ваговитим виявляється й етнотворче значення обряду. Сучасний християнський філософ Христос Яннарас, розмірковуючи над питаннями етносу, людської істоти, стверджує, що справжня індивідуальність особистості полягає не в її природній неповторності, а в унікальності способу її спілкування на всіх рівнях буття. "... Екзистенційна іпостась кожної людини є чимось більшим за її біологічну індивідуальність. Те, що робить людину іпостассю життя, "життя вічного", є її особиста неповторність, яка реалізується і виявляється в екзистенційному акті спілкування та взаємного зв'язку з Богом та іншими людьми, у свободі любові"[3; 14].
Аналогічна ситуація спостерігається і в етногенних процесах. Усвідомлення людською спільнотою унікальності своїх стосунків з вищими духовними істотами, а також форм спілкування з ними і переживання цього спілкування, несхожість форм взаємостосунків усередині своєї спільноти щодо таких же стосунків в інших спільнотах, невідхильно приводить до розуміння групою своєї окремішності. А де найрельєфніше проступає така унікальність і неповторність? Щонайперше - в обрядах. Так формується самосвідомість етносу. Умовно кажучи, етнос - це окреме, стосовно інших етносів, особливе, якщо застосувати гегелівський термін, ставлення спільноти до Абсолюту, до Бога, до Світу, до Людини.
З плином часу, із змінами смислових орієнтирів, способів облаштування власного буття, релігійних вірувань тощо у змісті обрядів відбуваються незворотні перетворення. Поступово "вивітрюються", "випаровуються" ті внутрішні почування, переживання, які були сформовані конкретними віруваннями, конкретним світоглядом, зрештою, конкретно-історичним баченням світу. Зворотною стороною розвитку продуктивних сил, техніки, соціальних структур є те, що людина поступово втрачає здатність відчувати безпосередній зв'язок з божествами, тотемами і т. ін. у процесі здійснення обряду. Таким чином, і обряд втрачає свій найглибший, найсокровенніший сенс - бути засобом прилучення людини до священного. Він втрачає власну душу.
Тоді чому ж обряд не зникає з поля культурної діяльності спільноти, не відмирає? Чому дохристиянські обряди в середовищі українців не лише пережили період існування язичництва через поборення його християнством, але пережили й різні фази розвитку самого християнського світогляду в історії української культури? Очевидно, в обряді є щось таке, що робить його потрібним і незамінним у системі культурно-історичних практик людства, у житті окремого людського колективу й окремої особистості. Це, зокрема, його здатність відігравати роль комунікативного фактора в діяльності людської спільноти, зокрема етносу. Вивчаючи феномен ритуалу в житті суспільства, К. Лоренц, Дж. Хакслі визначили його як такий тип поведінки, який втратив свою первісну функцію, але стверджує, натомість, функцію комунікативну. З певними застереженнями цю думку можна віднести до обряду.
Розглянемо детальніше комунікативну функцію обряду. Загалом, вона полягає у забезпеченні у свідомості учасників обряду відчуття спорідненості, колективності, спільної приналежності до одного цілого. Слід відмітити, що в цій функції сконденсовані найрізноманітніші види культурної багатоманітності суспільних практик. У процесі комунікації відтворюються і створюються нові цінності й норми. Суспільна комунікація - це стихія існування й розвитку мови, це шлях засвоєння і відтворення багатьох елементів систем життєдіяльності. У цьому річищі обряд покликаний сприяти:
а) нормальній комунікації всередині соціуму між членами цього соціуму (сюди належать і форми звертання, і форми привітання, і численні норми поведінки в найрізноманітніших ситуаціях). Тому саме обряди в традиційних суспільствах багато в чому визначають характер і спрямованість міжособистісних і міжгрупових стосунків у мікросоціумі, особистісної й колективної самоідентифікації. А вже на рівні макросоціуму, де безпосередні емоційно забарвлені міжособистісні зв'язки стають проблемними, обряди часто виступають простою формальністю. Недарма Конфуцій, який надавав такої величезної ваги обрядам у житті китайського суспільства, вимагав чіткого регламентаційного втручання державних органів щодо суворого дотримання обрядів;
б) нормальній комунікації між внутрішнім життєвим світом людини і зовнішнім середовищем. У цьому аспекті обряд сполучений з переживанням і осмисленням як самих обрядових дій, так і їх змісту. У такий спосіб
Loading...

 
 

Цікаве