WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

Обряд як фактор людської екзистенції та консолідації соціальних груп - Реферат

Але повчальною для вивчення психології українців була б розробка проблеми механізму формування певних психологічних рис особистості під впливом цих громад, адже вони безперечно існували для неї як референтні. Приймання індивіда до числа членів громади, інтеріоризація ним соціальних, світоглядних, психологічних рис відбувались через систему відповідних обрядів, одним з найголовніших серед яких був обряд посвячення (наприклад, посвячення у парубки). Навіть для тих, хто не входив докола членів громади, її авторитет був достатньо високим, а розкривалась вона соціумові знову-таки, перш за все, через свої обряди. Давно відійшли в минуле таємні жіночі товариства, котрі, як переконливо свідчать українські народні оповідки, обрядові пісні й казки, існували протягом тривалого періоду в українському суспільстві з їх утаємниченими й публічними обрядами в царині аграрної, лікувальної, любовної магії, взаємопідтримки жіночої частини спільноти та ін. Їх визнавав і поважав традиційний соціум. Цих громад уже немає і навряд чи хтось із старожилів-жінок зміг би хоч щось сказати про їх діяльність. Але деякі обряди з арсеналу жіночих громад побутують і досі. Дотепер в усіх регіонах України сходяться жінки "на відвідини" до породіллі. Цей обряд зафіксований дослідниками у племенах Австралії, Африки, в соціумі яких по нині збереглися таємні жіночі товариства. Ще й до сьогодні на Поділлі чи на Наддніпрянщині існує обряд водіння Куста, а в деяких населених пунктах Центрального й Західного Полісся не перевелись здійснювані жінками (звернімо увагу: лише жінками!) обрядодії, пов'язані із першим вигоном худоби на пасовисько і убезпеченням її від хижаків, з намаганням зберегти посіви та ін. Обряд, втративши свій соціальний і світоглядний контексти, отримав самостійний статус існування та продовжує побутувати і брати участь у формуванні й функціонуванні інших референтних груп.
Надзвичайно важливою в духовній історії постає екзистенційна функція обряду. Шкода, що вона мало привертала й привертає до себе увагу дослідників української духовної культури. Ми багато втрачаємо на цьому, бо, оприявнюючи екзистенційну складову в обрядовій творчості українців, ми висвітлюємо прихований досі надзвичайно важливий пласт національної колективної пам'яті, а саме - пам'ять про міфічні часи спілкування етнічних предків українців з богами та іншими вищими духовними силами. Розглядаючи цю проблему ширше, ми розкриваємо "український вимір", себто конкретну національну форму загальноісторичного процесу становлення людини й людського суспільства у площині відношення (наголошу: саме відношення, а не лише ставлення!) людини до священного начала. Іншими словами, обряд - це складний психологічний і світоглядний феномен, через який випливають на поверхню фундаментальні вияви сприйняття й переживання людиною світу, форми самореалізації людини.
Конкретизуймо цю думку. До числа найважливіших чинників створення і збереження людиною себе як істоти розумної належить і її здатність творити, окрім реального світу речей, світ символів. Це здатність сприймати природні й культурні явища не як природні чи суспільні речі, а як символи, а світ символів - як реальний, справжній світ. Скажімо, спомин кількох людей про ліхтар, повз який вони багато років поспіль проходили ввечері, йдучи з роботи додому, не буде однаковим для всіх. В одного - це спогад про своє перше побачення під ліхтарем, у іншого - згадка про враження від колишнього перебування у місті свого дитинства. Ще хтось "приміряє" на своє життя пастернаківський образ ліхтарів на перехресті, котрі переблискуються між собою, намагаються дарувати один одному світло й тепло, але яким наблизитись одне до одного, поєднатись - не судилось... У всіх випадках бачимо тут вихід людини за межі свого безпосереднього просторового й часового перебування, входження її в особливий психологічний стан. Саме на ньому зупинимось окремо, бо він має безпосередній стосунок до екзистенційного виміру обряду.
Дехто з вітчизняних та зарубіжних учених наполягають на думці, що визначальною рушійною силою процесу антропогенезу були акти духовного прориву людини за межі повсякденного ритму існування. При цьому сам такий вихід здійснювався:
а) у стані максимального напруження духовних сил людини;
б) через сприйняття своїх дій як дій символічних, а предметів, які задіяні в цих діях, як символів, як об'єктивацію внутрішніх переживань;
в) не зусиллями окремої особи, а через синхронні дії групи людей.
Український учений Б. В. Попов пише: "Гіпотетично припускаємо, що гоменіди олюднювалися не поодинці, а гуртом, у певному екстремальному психофізіологічному стані. Рушієм антропогенезу була не рука з кам'яним знаряддям (Ф. Енгельс), а психіка сукупності особин у стані збудженого групового функціювання. Особини маніпулювали при цьому не зовнішніми предметами, а власною соматикою, що набувала символічного значення. Отже, люди походять із субстанції, віддаленою аналогією якої є свято, карнавал, літургія або меса"[1; 8]. Навіть з пересторогою поставившись до твердження про безумовний первень психологічного, слід все ж таки визнати слушність самого підходу автора, фіксацію ним явища, яке дійсно відіграло істотну роль у самостановленні людини. Наголосимо: з історії добре відомо, що згадані вище акти здійснювалися саме через обряди.
Найповніше людина себе зреалізовує тоді, коли відчуває, що в її життєво важливих діях чи найсокровенніших помислах відбувається сплав минулого і майбутнього в сучасному, як це трапляється, наприклад, у момент молитви. Людина виходить тоді за межі себе теперішньої й себе земної. Це ж саме відбувається і в моменти здійснення обряду (якщо він ще не вихолостив у свідомості його учасників свого духовного змісту і не перетворився на порожній ритуал). Обряд емоційно поєднує людину з попередніми поколіннями, маніфестує прилучення її до чогось вищого, значимішого, ціннішого, аніж вона сама або ті обставини, в яких вона наразі перебуває. Тоді людина відчуває себе міцно, надійно, комфортно. Тоді вона здобуває сенс власного існування, розуміння значимості й справдешності своїх вчинків.
З цього погляду, повчальним постає одне місце з весільного обряду на Богуславщині, опис якого здійснив у 1845 р. Семен Левицький, батько І. С. Нечуя-Левицького. Текст однієї з весільних пісень має такі слова:
Ішла Домашка на посад
Зострів її Господь сам.
З долею щасливою
З доброю годиною [2; 91].
Цей уривок доніс до ХІХ ст. спогад про прадавній язичницький
Loading...

 
 

Цікаве