WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Національно-патріотичного виховання молоді - Реферат

Національно-патріотичного виховання молоді - Реферат

майже вдесятеро, аніж вважалося до того), або оскаржують владу цих країн у навмисному, на їх думку, заниженні цих даних, або намагаються проаналізувати причини такого стану [9, 10].
Справа, звичайно, найперше, в асиміляції - явищі майже неминучому і в нашому її сприйнятті. Слід визнати, що нас, українців, зокрема галичан, тішить, коли поляки, росіяни чи представники інших національностей, які проживають в Україні, вживають українську не лише в офіційній сфері, навчанні тощо, але й переходять на неї у побуті. Водночас, нас непокоїть, коли українці за кордоном поступово втрачають рідну мовунавіть у сімейному середовищі. Також ми б воліли, щоб посадовці та підприємці українського походження за кордоном у своїй діяльності певним чином враховували інтереси нашої держави. Натомість від усіх тих, хто мешкає в нашій країні, очікуємо вірності їй. (Проілюструвати це можна україно-російськими стосунками в енергетичній сфері, коли інтереси нашої держави відстоюють нові "українці" Ю.Єхануров та І.Пл?чков, а з боку Російської Федерації виступає "росіянин" В.Христенко).
Однак і те, й інше - дві сторони однієї медалі. Зрозумілим є, що більшість держав прагне асимілювати своїх громадян різнонаціонального походження, гомогенізувати, "уодноманітнити" їх. Також кожна держава вимагає від усіх своїх громадян лояльного до себе ставлення, не бажаючи мати "п'яту колону". Різниця полягає лише в тому, яких зусиль вона до цього докладає та наскільки представники різних національностей піддатливі до асиміляції чи, навпаки, здатні чинити їй опір. Важливим є знаходження особою балансу між збереженням самобутності своєї національної меншини, пам'яттю про своє коріння та лояльністю до держави, до громадянства якої вона нині належить. Отож, для прикладу, українець у Канаді, особливо, якщо він належить не до першого, а до наступних поколінь іммігрантів, є, насамперед, канадцем, а вже тоді - українцем. Так же повинно бути і в Україні.
І хоча ми, якщо на зимовій Олімпіаді не тішить успіхами членкиня української збірної, уродженка Удмуртії Олена Петрова, вболіваємо за Христину Шмигун, яка виступає за Естонію, та, як правило, у сучасному світі особи різного етнічного походження все ж ототожнюються з титульною нацією держави, громадянами якої вони є. Отож, якщо поведінка певних представників окремих етнічних меншин в Україні неприйнятна, то це "кидає пляму" на українців загалом. Тому невдоволення українських націонал-патріотів, зокрема старшого покоління, викликає відсутність графи "національність" у сучасному паспорті громадянина України.
Також певна невідповідність між етнічним та національним наочно постає на прикладі скаутського руху. Відомо, що український "Пласт" має свої організації у ще восьми країнах світу. В Україні, окрім нього, діють об'єднання не лише відмінного ідеологічного спрямування, на зразок СПОКу (Спілки піонерських організацій України), але й відділення інших національних скаутських товариств, наприклад, польських "харцерів". Зате тому ж "Пласту", гаслом якого є: "Бог та Україна", для того, щоб представляти Україну у Світовому союзі скаутських організацій, слід не тільки йменуватися Національною скаутською організацією України (це вже зроблено), але й справді об'єднувати у своїх лавах не те що не лише етнічних українців, але й не тільки християн.
Однак після ХХ століття - періоду інтенсивних міграцій людських мас (добровільних та примусових) - вже не можна говорити про етнічну чистоту населення багатьох держав. Тому зараз все частіше йдеться про нації не етнічні, а політичні, що включають громадян країни різного етнічного походження. Зазвичай процес творення багатоетнічних націй йде легше у традиційно іммігрантських країнах, наприклад у США, що небезпідставно вважаються за melting pot ("плавильний казан"), оскільки там водночас інтенсивно "розмиваються" культурні відмінності між новоприбулими. Лише у не багатьох таких державах, у Канаді зокрема, ведеться офіційна політика підтримки мультикультурності. У європейських країнах, навпаки, адаптація іммігрантів проходить важче і ті назавжди залишаються "громадянами другого сорту". Якщо ж приплив іммігрантів стає надто великим, то це вже може становити загрозу національній ідентичності певної країни та викликати або появу неофашистських рухів і протестів частини корінного населення, або навіть еміграцію цього населення, як це зараз відбувається у Нідерландах: корінні голландці виїжджають з усім своїм майном до Австралії, яка створює їм для цього сприятливі умови.
Для України загроза надмірного припливу іммігрантів наразі не є такою гострою, однак державі слід бути готовою до цього. Проблема у тому, що вже сьогодні наша держава не здатна не лише "перетравити" різноманітних своїх громадян (чого, можливо, й не потрібно), але й забезпечити для них дійсну багатокультурність замість пануючої нині російськомовної "монокультурності".
Повертаючись до справ закордонних, доводиться відзначати, що, на жаль, українці останнім часом і не лише у "східній" діаспорі надто вже легко асимілюються. Є чимало таких, хто ще в Україні марить виїздом на постійне проживання за кордон, а потрапивши туди, намагається якомога швидше "розчинитися" в іншомовному морі, нічим не виявляючи свого українства. На щастя, є й інші приклади, коли нові наші емігранти беруться започатковувати українські осередки за кордоном. Щоправда, не поодинокі приклади повної відсутності порозуміння між представниками нинішньої ("четвертої") і попередніх хвиль еміграції.
Незважаючи на те, що з часу здобуття незалежності існує вже третя державна програма "Закордонне українство", влада України надто часто ігнорувала дійсні потреби діаспори та українців на етнічних землях за кордоном, що зовсім не сприяло їх самоідентифікації як українців. Зате нещодавно в Міністерстві закордонних справ України вже створено Управління з питань закордонного українства. Із жовтня 2004 р. практикується надання статусу "закордонного українця" тим, хто цього бажає [11]. Є сподівання на подальші позитивні зрушення після IV Всесвітнього форуму українців, що пройде 18 - 20 серпня цього року у Києві.
Державні символи
Важливий чинник згуртування нації - наявність у неї своїх символів (як офіційних, закріплених Конституцією, так і неофіційних). Навіть російськомовна молодь наших східних регіонів, яка виросла вже у пострадянський період, нині вважає себе громадянами саме Української держави, спокійно визнаючи "своїми" синьо-жовтий стяг, тризуб та гімн, які ще їх батьками могли сприйматися вкрай вороже. Чи не найбільше, до речі, сприяє цьому спорт - одна з не багатьох сфер, у якій Україні, хоч не так часто, але є ким і чим пишатися. Успіхи наших атлетів, свідома позиція братів
Loading...

 
 

Цікаве