WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат

інтегративна наукова система знань, українознавство спирається на доробок гуманітарних і природничих наук, що зумовлює використання загальнонаукових і міждисциплінарних методів дослідження. Вони дозволяють пізнавати ті явища й процеси, які перебувають на порубіжжі різних наук. Ідеться, зокрема, про методи аналізу і синтезу, які дають змогу, з одного боку, поглиблено дослідити кожен елемент системи, джерела кожного структурного підрозділу окремо, а з іншого - синтезувати одержані відомості, сформувати системні знання про об'єкт як цілісне явище.
Важливими є проблемний та функціональний методи, націлені на дослідження певної українознавчої проблеми, що потребує свого вирішення у загальнофункціональному контексті науки. Більшість українознавчих досліджень передбачають розв'язання проблемних ситуацій, перехід від відомого знання до невідомого шляхом вибору з багатьох варіантів пізнання найбільш оптимального, зосередження на головному та абстрагування від другорядного.
Незамінним в українознавстві є логічний метод пізнання, який базується на законах логіки і включає способи доведення або заперечення достовірності тих чи інших положень, висновків, доведення їх істинності або хибності. Цей метод зосереджує увагу дослідника на теоретичному осмисленні подій, явищ, процесів, на формулюванні широких наукових узагальнень. Зважаючи на домінуюче місце в українознавстві історичних знань, історичних джерел, серед дослідницьких методів провідну роль відіграють історико-хронологічний та історико-ситуаційний методи. Вони допомагають проникнути у причини того чи іншого явища, з'ясувати його історичну зумовленість, основні етапи розвитку, вияснити вплив конкретної ситуації на хід події або процесу.
Українознавство - це наука про людей, і сама вона твориться людьми. Ось чому вона послуговується методами пізнання особи, зокрема біографічним, завдяки якому українство як об'єкт пізнання персоніфікується, а всі події і явища сприймаються як результат діяльності конкретних людей. Біографічний метод орієнтує на аналіз життєвого шляху тієї чи іншої особи, допомагає виявити найхарактерніші риси покоління, яке вона представляє.
Досвід провідних українознавців засвідчує, що будь-яке дослідження може бути успішним і результативним за умови комплексного застосування методів, насамперед тих, що дозволяють продуктивно розв'язати завдання.
Літ.: 1. Кононенко П.П. Українознавство: предмет, завдання, історія, методологія // Наук. зб. Українознавство.- К., 1997.- С. 3-20; 2. Токар Л.К. Українознавство: становлення та проблеми розвитку наукової системи.- С. 24-29; 3. Калакура Я. С. Методологічний інструментарій українознавця // Українознавство. - 2003. - Ч. 1(6). - С. 76-78.
Самопізнання. В українознавстві є базові категорії, без усвідомлення яких неможливо вести мову про його сутність. Це "самопізнання", "самоідентифікація" та "самотворення". Дослідження й осмислення їх внутрішньої логіки в такій послідовності та єдності тільки й може дати відповідь на питання - що і навіщо вивчає українознавство і як воно це робить?
Самопізнання для кожної людини, кожного етносу, нації, народу, людства завжди пов'язане з пошуками відповідей на питання: "Хто "я" (ми) в цьому світі? У чому сенс "мого" (нашого) буття?". По-різному і в різний час ці питання постають перед кожною людиною, кожною нацією, кожним народом.
Чи не першими серед людей значення проблеми самопізнання ще в VІІІ ст. до н.е. усвідомили й сформулювали як принцип свого життя стародавні греки. "Пізнай себе" і "Нічого над міру" - звучать тепер як аксіома, як настійна вимога людського буття.
Прояв етнічного в людині є одним з визначальних складників не тільки в її самопізнанні, а й пізнанні цілісної природи , законів її творення і, зокрема, характеру взаємодії цілого та його складників. Переконливою тут постає антиномія Р.Декарта про те, що людина, вихована з дитинства серед французів чи німців, стає іншою, ніж могла б бути, якби жила серед китайців або канібалів [3;30].
Яка природа цілого, така і природа його складників. Природа людини, спільноти (етносу, нації, народу) і довкілля органічно поєднані між собою. Тому навіть і при бажанні людям ніяк не вдається звільнитися ні від свого минулого, ні від сучасного.
У спільноти, як і в людини, яка не вивчає довкілля і не знає сама себе, порушується орієнтація, слабшає воля і влада над собою, втрачається логіка судження і доцільність поведінки та дії. Тільки зближуючись із собою, вона може зблизитись з природою і, навпаки. Зближуючись з природою, довкіллям - люди наближуються до самих себе в розумінні напрямків і сенсу самовдосконалення, саморозвитку й самореалізації.
Етнічне самопізнання - складний і багатоаспектний процес. Це і спроба подивитись на себе неначе збоку: на рівень свідомості, інтереси, устремління, це і намагання побачити себе у всіх можливих природосоціальних та етнонаціональних зв'язках і вимірах як у їх зовнішньому, так і внутрішньому проявах. Це, нарешті, осмислення й усвідомлення побаченого та співвіднесення його з природною заданістю. Самопізнання - це не тільки й не стільки фіксація стану людського буття на певному історичному етапі, а й неодмінний визначальний сутнісний чинник його розвитку в часі і просторі.Самопізнання, самоідентифікація й самотворення - незмінні супутники буття людини розумної.
У синтетичній формі самопізнання можна визначити: як вивчення та оцінку людиною (спільнотою) стану своєї свідомості, мету життєдіяльності, інтереси та особливості розвитку, їх відповідність природній заданості, як висхідний пункт ставлення людини (спільноти) до самої себе, як вибір шляхів та засобів самоудосконалення й самореалізації.
Як кожна людина від дня народження крок за кроком пізнає світ і, відповідно, себе в оточуючому світі, так і кожен етнос, нація, народ, у міру своєї "дорослості", починає все глибше й цілісніше пізнавати себе в єдиній системі природосоціальних та етнонаціональних координат і складників - мові, світогляді, культурі, характері, специфічних рисах і уподобаннях, звичаях, обрядах, господарюванні тощо. І чим на вищий щабель суспільної свідомості й цивілізаційного поступу піднімається народ, тим більш системним, цілісним і синтетичним стає бачення ним як свого власного "я", так і навколишнього світу.
Науковцями минулих часів немало зроблено в пізнанні особливостей прояву українства в окремих сферах матеріального і духовного життя. На жаль, історичні обставини були такими, що тільки в наш час, за умов політичної незалежності, українська наука почала рухатись шляхом цілісного системного самопізнання, творити теорію і методологію його етнонаціонального аспекту. Тож і сьогодні, перефразуючи М.Гоголя, можемо сказати, що в Україні залишається "велике незнання" України, і що нам необхідно, найпершим чином, на державному рівні запровадити українознавство і як науку, і як освітню дисципліну, як визначальний чинник нашого поступу.
Літ.: 1. Бердяев Н. Самопознание. М.-Х.,1998; 2. Гоголь Н.В. Нужно проездиться по России // Русская идея. М., 1992; 3. Декарт Р. Міркування про метод. - К., 2001; 4. Илларион Киевский. Слово о законе и благодати // Русская идея. - М., 1992; 5. Чаадаев П. Аналогия Сумасшедшего // Русская идея. - М., 1992; 6. Яковенко И. Я - русский. Кто я и зачем я? // Нева. - 2004; - № 6.
Loading...

 
 

Цікаве