WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат

дисциплін має свій окремий предмет вивчення. В його дослідженні домінантним виступає метод диференціації, тобто пізнання цілого за його складовими.
Відповідне визначення терміна "україністика" може і повинно здійснюватися в органічній єдності з усвідомленням терміна "українознавство" (див. ст. "Українознавство"). Ці поняття не тотожні, але й не заперечують одне одного. І тільки в єдності дають можливість усвідомити сутність "українознавства" і "україністики", принципи та механізми їх розвитку.
Українознавство може плідно розвиватися в напрямку оптимізації лише на основі інтеграції і синтезу знань, які творяться у різних галузях україністики.
Україністика набуває доцільності розвитку тільки на основі теоретико-методологічних засад цілісного об'єкта, які досліджує українознавство.
Літ.: 1. Кононенко П.П. Українознавство. Підручник. - К., 1996; 2. Токар Л.К. Українознавство в системі наукових і навчальних дисциплін. Зб. наук. праць. - Т.1 - 2003; 3. Токар Л.К. Зміст українознавства: системно-функціональний підхід до структурування знань // Українознавство - 2004. - № 4.
Україніка. На відміну від понять "україністика" і "українознавство", що визначають різні рівні та якісні характеристики науки самопізнання, "україніка" має дещо інше змістове навантаження. За обширами і функціональним призначенням, термін пояснює явище, яке виходить за межі наукової сфери. Він охоплює не тільки науки про людину, етнос, націю, народ України, а й реальне їх життя в усіх сферах і формах прояву. Україніка розкриває, передає природну самобутність українського народу, специфіку її прояву як в матеріальному, так і духовному житті, вказує на критерії оцінки сутнісної повноти і життєдайної сили нації і народу, відтворює їхню українськість. Україніка як явище і як поняття творить "життєву шкіру і тканину" українського національного буття, без якої не почути биття народного серця. А природна корисність (покликання) цілком глухне і не зможе пробитися у світ та здійснити в ньому своє призначення. Без цього ж настає "час лягати в постіль і готуватися до відходу, який тепер уже не за горами" (Т.Карлейль) [1, 238].
Та чи варто поспішати за порадою філософа і вкладати українство до постілі вічності? Продуктивніше і доцільніше ще й ще раз осмислити і явища, і поняття, які визначають і творять нашу українськість в її внутрішній логіці та взаємозв'язку всіх компонентів. Бо тільки так ми зможемо зрозуміти і реалізувати своє покликання.
Українська етнічність і національність - це все, що накопичувалося в народі віками природного й дійсного в його мові, звичаях, обрядах, традиціях, ментальності, засобах дії, способі життя, що творило й творить у народу оту "другу шкіру", яка стає для нього як власна.
Літ.: 1. Карлейль Т. Теперь и прежде. - М., 1994; 2. Кубійович В. Наукове товариство ім. Шевченка // Український історик. - 1973. - № 1-2.
Зміст українознавства. У природі діє універсальний Закон, за яким тільки й може відбуватися розвиток будь-чого: організму, особистості, спільноти, предмета, явища, процесу тощо, і незаперечно розвиток цей відбувається лише за умови, коли мета, зміст, форма (структура) процесу взаємодіють як сутнісні його компоненти, тобто творять єдине ціле.
У науці, як і в природі та житті людей, які вона досліджує, ціле не може бути пізнане й відповідно вивчене без з'ясування змісту й структури його зовнішнього прояву, сенсу і характеру взаємодії складників.
В енциклопедичних виданнях поняття "зміст" трактується як взаємодія істотних елементів і процесів, притаманних даному явищу чи предмету.
Тож і при визначенні змісту українознавства маємо з'ясувати його структуру (склад сутнісних компонентів) і неодмінно дослідити характер їх взаємодії в єдиному процесі творення і розвитку науки.
Погоджуючись з визначеннями попередників, додамо до них лише один, але суттєво важливий компонент. Поняття "зміст" неодмінно має включати і саму ідею предмета, явища, процесу, яка й обумовлює і структуру, і характер взаємодії складників цілого.
Отже, зміст, як і сутність будь-якого суспільного явища, не може бути з'ясованим без усвідомлення його ідеї - визначального чинника структурно-організаційної і функціональної мотивації. Ця закономірність тепер усе відчутніше позначається на вивченні процесів та явищ суспільного життя і, відповідно, - на розвитку науки, що досліджує ці процеси та явища.
Усвідомлення змісту, теоретико-методологічних підвалин та практики сучасного українознавства неможливе без належної уваги до самої ідеї структурування наукового знання, мотивації його творення та розвитку.
Питання ролі ідеї (української національної) у визначенні змісту українознавства розглядається окремо (див. ст. "Національна ідея"). Пошлемося лише на висновок: будь-яке суспільне явище (наука в тому числі) не може бути з'ясоване й адекватно пізнане без усвідомлення ідеї його творення та розвитку.
Ідея як внутрішня сутність явища, процесу, дії тощо уособлює їх зовнішній прояв, у т.ч. структурний і функціональний.
Системний, структурний, функціональний, генетичний, історичний підходи у з'ясуванні природи, характеру, змісту науки як цілого об'єктивно притаманні кожній її галузі, мають стати неодмінним чинником наукового самопізнання, дослідження та вивчення закономірностей його розвитку.
На жаль, в українознавстві процес цей суттєво затримався. Намагання його прискорити помітно посилюються лише наприкінці ХХ ст. На початку 90-х років зусиллями співробітників НДІУ МОН України розроблено наукову концепцію українознавства як цілісної системи знань, як науки і навчальної дисципліни, створено освітні програми, перший підручник та посібники з українознавства.
Саме на цей час характер українського життя, його потреби починають диктувати нові підходи й нові виміри у самопізнанні, а теоретико-методологічні знання в цій галузі досягають такого рівня розвитку, коли стають спроможнимиохоплювати, аналізувати і синтезувати всю полісистемну сферу українознавства й відтворювати більш-менш цілісний образ народу.
Отже, коли йдеться про структуру наукового самопізнання, то мається на увазі не стільки ідеальне його бачення, а, насамперед, конкретно-історичний зріз, що відображає рівень готовності , з одного боку, суб'єкта до творення таких знань, а з іншого - спільноти до їх сприйняття. Проте в обох випадках (в ідеальному і конкретно-історичному) в структуруванні знань є те спільне, що визначає напрям, зміст і характер процесу. Вони не є самодостатніми, довільними, а похідними.
Принцип структурування змісту науки самопізнання і в ідеалі, і в конкретно-історичному зрізі визначається єдиним законом - цілісності, системності розвитку світу й людського буття, зокрема. Саме тому методологічним орієнтиром у розвитку науки самопізнання є вимоги принципу єдності структури людського буття і структурування знань про нього з підпорядкуванням останнього єдиній меті пізнання (самопізнання) цілого.
Такий висновок базується на всьому попередньому досвіді розвитку природничих і суспільних наук, які крок за кроком підводили людей до розуміння, що їхнє буття є не чим іншим, як цілісною системою не тільки у просторі, а й у часі; що навколишній світ як матеріальний, так і духовний - не ізольовані одне від одного явища, предмети, процеси, а їх сукупності, системні,
Loading...

 
 

Цікаве