WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат

держави.
Усвідомлення важливості єдності складників у пізнанні цілого відбувається одночасно з усвідомленням того, що саме українство й українознавство є органічною часткою вселюдства, його духовного світу.
Таким чином, мова йде про якісно нові синтетичні знання про Україну й українство в усіх багатовекторних зв'язках і проявах. Вироблення таких знань тим важливіше, оскільки й за царату, та й у добу СРСР, історична роль і місія українського народу як явища самобутнього, сили самодостатньої замовчувалася, а то й заперечувалась. І це суттєво позначалося не тільки на об'єктивності, правдивості історичних та історіософських досліджень, а й на виробленні їх методології, на підготовці науково-педагогічних кадрів. Не дивно, що й сьогодні певна частина українських науковців та освітян продовжує дотримуватися старих концептуальних підходів.
Великої шкоди самопізнанню й самотворенню народу завдають одномірність і однозначність наукових досліджень. Принципових коректив потребує наука про українство й українознавство за межами Батьківщини. Саме тому українознавство має розвиватися на ґрунті органічної єдності суспільних і природничих наук, всеукраїнського й світового досвіду. Воно не підміняє і не заміняє їх, а синтезує здобуті знання, надаючи їм нової якості. Українознавство не може розвиватися, не беручи до уваги доробку спеціальних наук. У свою чергу, спеціальні науки отримують від українознавства те, чого самі створити не можуть, - методологічні підходи, принципи та напрями пізнання цілого.
У своєму розвитку українознавство як наука і освітня дисципліна пройшло довгий і складний шлях: від перших писемних згадок істориків, розрізнених відомостей закордонних дослідників та мандрівників - до більш системних тематичних викладів, історіографічних й історіософських описів українознавчої думки та вивчення доробку в системі освіти.
Початки ж формування знань про землі нинішньої України та їх людність сягають ще античних часів (Гомер, Геродот). Більш повні й системні описи відносяться до київсько-руської доби. Починаючи з ІХ ст., літописи як своєрідна традиція відображення життєдіяльності праукраїнців проходять через весь княжий період. Згодом, суттєво розширившись за формою і змістом, продовжуються і в добу козаччини: літописи Самовидця, Грабянки, Величка, "Історія Русів", у праці "громадівців" та "хлопоманів", дослідження та творчість Г.Сковороди, І.Котляревського, М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченка, В.Антоновича, М.Драгоманова, Л.Українки, І.Франка та ін.
Саме завдяки наполегливій і самовідданій праці всіх відомих і невідомих авторів здійснювався великий процес накопичення і попередньої системної обробки знань про Україну й українство аж до ХІХ ст. включно.
На початку ХХ ст., спираючись на доробок попередників, визначні українські вчені-гуманісти М. Грушевський, В. Вернадський, Д. та В.Дорошенки, С.Єфремов, Д.Багалій, І.Стешенко змогли розгледіти обриси українознавства як системи наукових знань, як науки, що не тільки досліджує та описує спосіб життя, а й спосіб мислення українців. Саме українознавство в їх дослідженнях все більш чітко постає як наукова система знань, як важливий чинник історичного процесу.
У 1918 р. В.Вернадський - президент тільки-но створеної АН - наголошує на необхідності сприяти введенню спеціальних дисциплін з українознавства у вищій та відповідних предметів у середній школах. У 1920 р. С.Єфремов видає перший навчальний посібник "Українознавство", а згодом Д.Дорошенко друкує свій "Огляд української історіографії". І коли на першому етапі, за його словами, українознавство розумілося як початки наукового дослідження української історії, етнографії, мови, письменства, що були перейняті глибокою любов'ю до рідної землі, свого народу, бажаннями прислужитися для його добра, то відтепер воно починає формуватися як єдина система знань.
Ці глибинні зрушення в науці самопізнання українців були насильницьки майже на 70 років перервані більшовицьким тоталітарним режимом. І тільки з кінця 80-х років тенденція до розвитку українознавства як цілісної системи знань знову починає відроджуватись. Як своєрідну естафету від попередників у формуванні українознавства як синтетичної науки, як методології освіти і навчальної дисципліни з цього часу перебирають на себе професор П.Кононенко і науковці заснованого ним Інституту українознавства (див. ст. НДІУ МОНУ).
Нині функції та спектр дії українознавства суттєво розширилися за межі дослідження суто національно-культурних проблем. Вони охоплюють і соціальні та державотворчі процеси, і формування свідомості та моралі, освіту й виховання, політику і культуру в широкому розумінні (не лише духовну, а й матеріальну). Такими, в головному, визначаються межі сучасного українознавства в концепції та дослідженнях професора Кононенка П.П., працях науковців НДІУ МОНУ.
Особливості становлення сучасної української нації, утвердження її державності, історичного процесу в цілому такі, що вимагають у короткий термін забезпечити формування в українства якісно нових ціннісних орієнтацій і цілісних уявлень як про самих себе, так і про оточуючий світ. Здійснення таких завдань та ще й у певних часо-просторових межах не може відбутися лише на основі компонентних (галузевих) знань. Воно може стати наслідком творення нової інтегративної синтетичної якості цих знань. Такі синтетичні знання і формує сучасне українознавство.
Літ.: Енциклопедія українознавства в 3-х т. - К., 1994; та в 10-и т. - К., 1996; Кононенко П.П. Українознавство. Підручник. - К., 1996; Крисаченко В.С. Українознавство. Хрестоматія. У 2-х кн. - К., 1996; Збірник наукових праць НДІУ МОН України. - Т.1. - 2003; Т. 2 . - 2004; Т.3. - 2004; Токар Л.К. Об'єкт і предмет українознавства // Українознавство. - № 1. - 2001; Токар Л.К. Зміст українознавства: системно-функціональний підхід до структурування знань // Українознавство. - 2004. - № 4.
Україністика. Термін "україністика", як і подібні терміни: "полоністика", "русистика", "германістика", "славістика", "балканістика" тощо, вживається переважно тоді, коли мають на увазі відомості та наукові знання про ту чи іншу країну, галузь життєдіяльності народу в зарубіжних країнах (скажімо, україністика в Канаді, Австралії, Японії, Китаї тощо). Аналогічно вживаються терміни:"полоністика", "русистика", "балканістика" і т.п. в Україні, коли йдеться про літературні переклади, специфічну діяльність наукової і художньої інтелігенції в тій чи іншій галузі знань як про окремі країни, так і про цілі регіони.
У процесі розвитку науки самопізнання в умовах незалежності України термін "україністика" став вживатися й тоді, коли мова заходить про певні її галузі в самій Україні. Маються на увазі науки, які досліджують різні сфери матеріального і духовного життя українського народу. І в цьому разі термін "україністика" визначається як сукупність наукових дисциплін гуманітарного і природничого циклів, які вивчають різні сторони (складові) спільного об'єкта (України й українського народу). Це науки про природу, екологію, етногенез, мову, історію, економіку, культуру, соціальні відносини, суспільний устрій, право, психологію, мистецтво, виховання тощо. Умовою їх виникнення й розвитку стала спеціалізація досліджень за певними сферами (галузями) життєдіяльності людини і народу України. Кожна з цих наукових
Loading...

 
 

Цікаве