WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Науковий інструментарій українознавця - Реферат

Науковий інструментарій українознавця - Реферат

соціально-економічного і лінгвістичного, філософсько-релігійного і етнонаціонального, культурологічного й державницького. Очевидним стає і те, що при всій значимості крає-, країно-, суспільство-, природо-, етно-, релігіє- та культурознавство самі по собі є лише частинами анатомії цілісного організму, яким є Україна й українство.
В усвідомленні цього особлива роль належить філософії Г.Сковороди, творчості І.Котляревського, "Історії русів", у яких Україна постає в усій часопросторовій перспективі й цілісності розвитку як феномен світової цивілізації і культури.
Це об'єктивно творило передумови виходу українознавства за межі його компонентних складників. Цей період пов'язаний, насамперед, з іменами М.Максимовича та Т.Шевченка, яких по праву можна вважати основоположниками застосування системного цілісного підходу до вивчення і висвітлення України й українства як єдиного цілого. А вслід за ними на цьому напрямку починає творити й діяти ціла плеяда дослідників: П.Куліш, М.Костомаров, І.Нечуй-Левицький, М.Драгоманов, М.Гулак, О.Потебня, П.Юркевич, С.Подолинський, В.Антонович, Д.Яворницький, Б.Грінченко та ін. У процесі вивчення й осмислення їх доробку українознавство все більше постає як цілісна система знань про українство, філософію його буття і розвитку від роду до етносу, до нації, до громадянського суспільства та держави. І процес цей кожного разу постає все більш містким і багатогранним.
Логічно, що на межі ХІХ-ХХ ст. у розвитку українознавства як цілісної наукової системи, поряд з його фундаторами М.Грушевським та І.Франком, на чільні позиції виходять археологи та антропологи Ф.Вовк і В.Хвойка, представники практично всіх суспільно-політичних, соціально-економічних, етнонаціональних, природничих, правових наук, синтезаторами яких стали В.Вернадський і С.Єфремов з його нарисом "Українознавство" (1920).
Трактоване як "політика і філософія держави", наукове українознавство в особі своїх першотворців ставить світоглядні питання "Нащо нас мати привела?" (Т.Шевченко), "Хто такі українці і чого вони хочуть?" (М.Грушевський). Їх постановка й пошуки відповідей стали головною підоймою національно-державницького й культурного відродження України й українства у 1-й чверті ХХ ст.
Суперечливим, антиномічним постає етап розвитку українознавства в радянську добу. Він практично стає провальним в Україні й водночас періодом розквіту українознавства за її межами. Комуно-імперський режим фактично забороняє поглиблювати знання про Україну та українство. І тому не дивно, що й сьогодні певна частина вітчизняних учених, зокрема і в Київському університеті, продовжує зводити його до етнографії і фольклористики, крає- і вульгарно тлумаченого народознавства. І це в той час, коли українознавці Польщі і Чехії, Англії і Бельгії, Німеччини і Франції, Австралії, Канади і США синтезують досвід минулих віків, досліджують українство в усіх його іпостасях як цілісний феномен світового розвитку, тому створюють дійсно наукову за змістом і формою "Енциклопедію українознавства" (за ред. В.Кубійовича та З.Кузелі).
З огляду на нові умови розвитку України й світового українства, а також на уроки еволюції українознавчої науки за ініціативи Інституту українознавства при Київському державному університеті ім. Т.Шевченка на початку 90-х років ХХ ст., розробляються і здійснюються концепція і програма відродження та розвитку українознавства як цілісної наукової системи знань про Україну і світове українство на всьому планетарному часопросторі їхньої еволюції (див. ст. НДІУ). У цьому зв'язку та з урахуванням напрацювань крає-, країно-, людино-, суспільство-, народознавства, але тепер не як суми самодостатніх величин, а як компонентів цілісного організму - України й українства, розробляється новий концептуальний підхід до осмислення сучасних проблем українознавства. Організм цей може бути досліджений і відповідно виражений тільки через єдність взаємозалежних концентрів знань: Україна - історія, теорія, методологія; Україна - етнос, - природа, -нація і держава, - культура; Україна і українство у міжнародних відносинах; Україна - доля, ментальність, історична місія.
Причини й мотиви зрозумілі: носіями природної сутності народу (визначеної трансцедентно) є рід і етнос. Характер, спосіб життя, долю етносу зумовлює природа. Вона зумовлює і семантику, внутрішній лад, кольори і барви, музику мови. Знання про природу, етнос, мову, допоможуть зрозуміти культуру (матеріальну і духовну), ментальність, історичну місію, долю народу. Усе те разом зумовлює спосіб життя, правову систему й тип нації, держави, громадянського суспільства, а через це - і характер міжнародних відносин.
Тому зрозуміло, що вивчення та висвітлення окремих складників цілого, які перебувають у постійному самоудосконаленні й саморозвитку, не дають повного уявлення про Україну, а тому не відбудеться глибокого самопізнання й самостворення українства, перерветься шлях, зникне енергія вічності, а несвідомий себе і своєї місії народ зникне з карти вселюдства.
Завдання українознаства - на основі багатовікового досвіду українського народу та вселюдства відкрити найбільш оптимальні шляхи в майбутнє - до щастя й краси, правди й свободи, справедливості й гуманізму.
Літ.: 1. Брайчевський. Літопис Аскольда. - К., 2001. 2. Кононенко П.П. Українознавство: Підручник. - К., 1996. 3. Максимович М. Киевъ явился градом великимъ. - К. 4. Грушевський М. Історія України-Руси. 5. Єфремов С. Українознавство - К., 1920. 6. Українознавство. Антропологія. Упор. Крисаченко В.С. - К., 1996.
Українознавство - наука цілісного пізнання (самопізнання), творення й самотворення українського народу і його етнічної території (України) в усьому часо-просторовому їх вимірі; інтегративне (синтетичне) наукове знання про феномен українства, закономірності, досвід та уроки його розвитку, особливості прояву у визначальних сферах буття (природо-соціальній, етнонаціональній, матеріальній, духовній, суспільно-політичній) як цілісності.
Становлення й розвиток українознавства відбувається в органічній єдності зі становленням і розвитком українського етносу, нації, народу в усіх сферах їхнього буття.
Якісні характеристики українознавчих знань, їх глибина, обшири, інтегративність і синтетичність визначаються станом, характером і потребами розвитку етносу, народу, нації, рівнем свідомості та розуміння ними свого історичного покликання як явища самобутнього й самодостатнього.
Науковий аналіз засвідчує, що формування українського етносу, народу, нації і розвиток науки самопізнання й самотворення (українознавства) - це двоєдиний процес, у якому одне не може відбуватися без іншого. Іця єдність є відтворенням загального закону Природи - єдності її матеріального і духовного світу.
Кінець ХХ - початок ХХІ ст. підтверджують, що тенденція до все глибшого усвідомлення значення єдності процесів людського буття стає провідною. Логічним бачиться й наростання інтегративних процесів у науці про людину, народ, націю, вселюдство.
Потреба в якісно нових (синтетичних) знаннях стає велінням часу. В Україні розвиток науки цілісного пізнання (самопізнання) з ряду причин набуває особливої гостроти. Світова загальноцивілізаційна тенденція до глобалізації суспільних процесів проявляється тут на фоні посилення формування української нації і становлення національної
Loading...

 
 

Цікаве