WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На захист культури - Реферат

На захист культури - Реферат

стояв рояль на підвищенні у вигляді сцени, за який нерідко сідав хтось, знайомлячись із щойно купленими нотами, не раз і я була свідком імпровізованих концертів. Кому заважав цей мистецький осередок?
А недалеко за рогом, наПрорізній було затишне кафе "Хрещатий яр", прикрашене чудовими фресками художника Б.Плаксія, де збиралась художня і музична інтелігенція. Та це не довго тривало. Фрески знищили, а невдовзі закрили і кафе. Голова Спілки художників Галина Кальченко одержала догану за ідеологічний недогляд і припущення художником "вольностей". Захистити достойну роботу не вдалося. Це був один з прикладів нищення художніх творів. А почалось, мабуть, з ресторану та кафе станції метро "Хрещатик", де мозаїчні твори на теми природи і відпочинку були виконані талановитими митцями С.Катковим, В.Ламахом, І.Литовченком. Дещо узагальнене трактування дерев, квітів, фігур дівчат викликало нерозуміння у керівних осіб. Була дана команда: "Знищити" і - знищили, не зважаючи на протести художньої громадськості.
У 1974 році під загрозою знищення опинилася керамічна декоративна стіна в щойно зведеному Будинку кіно. Причина - чорний колір (бо це не колір щасливого соцреалістичного мистецтва і життя). Автор - художниця Л.Мєшкова - обрала цей колір, бо весь задум композиції будувався на асоціаціях з чорною фотоплівкою, чорним "оком" фотокамер: адже по стіні ніби простягнуті стрічки фотоплівки, на яких - розміщені великі і малі тарілки-"фотооб'єктиви". Голова Держбуду України В.Єлізаров дав команду зняти панно, хоча його монтаж іще не був закінчений. Немалих зусиль довелось докласти (зокрема художниці, на той час аспірантці Академії архітектури України Л.Жоголь), щоб умовити Єлізарова закінчити монтаж, а тоді вже вирішувати долю мистецького твору. Та коли стіна була завершена, на її захист став тодішній голова Спілки кінематографістів Т.Левчук. І досі інтер'єр холу з цим твором викликає захоплення численних гостей Будинку кіно. Це було майже 30 років тому.
До 1500-річчя Києва була втілена вжиття цікава ідея (на жаль, не знаю, кому вона належала): Києву було подаровано кожною з областей кафе чи ресторан, оздоблений митцями цих областей за мистецькими традиціями того чи іншого краю - "Донецьк" на бульварі Шевченка, "Черкаси" та "Одеса" на вул.Червоноармійській, "Крим" на Оболоні, "Вінничанка" в Голосіївському районі, "Верховина" на Відрадному масиві і т.д. Не всі вони були рівні за художністю, але в них була щирість і бажання зробити якнайкращий дарунок столиці. На сьогодні майже нічого від них не збереглося, бо в основному ці приміщення були продані під автосалони, магазини, офіси. А ці кафе і ресторани були своєрідною окрасою міста, привносили в нього національний колорит. Натомість маємо казино, нічні клуби, японські та китайські ресторани.
Руйнується справжнє національне мистецтво і замінюється помпезним чужим та ще й низької якості. Під виглядом реставрації нищаться інтер'єри старовинних київських будинків і недавно зведених споруд. Так готель "Русь" був проданий, як кажуть, з усім начинням. Його поетажні холи прикрашала унікальна кераміка Г.Севрук, виконана за мотивами Софії Київської і на сюжети Київської Русі, зокрема чудове керамічне панно "Київська Русь", що нині знищене. У банкетному залі на центральній стіні був розміщений своєрідний гобелен "Русь", виконаний за мотивами давньоруського шитва роботи Л.Жоголь. Де ці твори зараз - ніхто не знає. Гобелен, як сказали авторці, новий хазяїн нібито забрав собі на дачу. У Будинку кіно був затишний зал-ресторан. Цей затишок створювали панно, виконані теракотовим кольором технікою ручної вибійки по сріблястому лляному полотну за мотивами орнаментів і сцен життя Київської Русі. Вони надавали інтер'єру особливого національного колориту, деякої загадковості, спокою. Після євроремонту панно зникли, а інтер'єр позбувся і затишку, і індивідуальності. Хто відповідає у нас за ці дії?
При найкращому обладнанні і комфорті тільки мистецькі твори можуть створити в інтер'єрі певну ауру. Свого часу для готелів "Русь", "Київ", "Україна", "Національний" були виконані за мотивами народного мистецтва ткані вироби, необхідні для оздоблення номерів, а також унікальні твори для холів і ресторанів, які створювали особливий колорит, як я вже згадувала. Зараз поступово ці твори зникають, а інтер'єри стають стандартними.
У 2003 році відбулась подія, що шокувала не тільки митців, але й громадськість Києва: були знищені неперевершеної краси розписи, про що їх автори дізналися випадково і тоді, коли вже нічого врятувати було неможливо. На Червоноармійській вулиці у 1979 році було створено унікальний магазин дитячої іграшки. Унікальність його полягала в тому, що стіни його і стеля були прикрашені дивовижними фантастичними казковими розписами, завдяки яким магазин було названо "Казкою". Виконували їх майже рік талановиті митці - сім'я Марфа Тимченко, Іван Скицюк і їхня донька Олена Скицюк. Туди приходили не лише за покупками, а як у музей. Марфа Тимченко - Народний художник України, Лауреат премії ім.Катерини Білокур і Національної премії ім. Тараса Шевченка, її творчість відома і цінується у багатьох країнах світу, але не можновладними її співвітчизниками. Цим мистецьким шедевром захоплювалися гості з різних країн, наприклад, французький художник, автор чудових гобеленів Сен-Санс (онук композитора Сен-Санса), американська художниця Жаклін Катані, польський скульптор Земла, директор музею в Скопле (Македонія) А.Канева і багато інших були вражені побаченим. Впевнена: ніхто з них не міг припустити думки, що унікальні розписи будуть варварські знищені, що наша держава не цінує ні талановитих людей, ані їхні твори.
В готелі "Мир" знищені чудові твори металевої пластики талановитого художника Лауреата Національної премії ім.. Тараса Шевченка А.Гайдамаки, в залах дитячого кафе і ресторану на Брест-Литовському проспекті знищені унікальні твори О.Рапай, виконані за мотивами народних казок, зникли з вестибулю філармонії ковані металеві декоративні решітки О.Міловзорова і т.д., і т.п. Зник і кінотеатр ім.. О.Довженка, що був на Брест-Литовському проспекті. Тепер там - "Шамбала". Якого призначення - невідомо.
І ще: чи додає щось до розвитку національної культури фестиваль із стриптизу, що його безкінечно демонструє телеканал СТБ, до того ж у години, коли до цього видовища можуть прилучатися діти? Про Свято незалежності України, здається, він не згадав, як і інші телеканали, окрім одного - Першого національного.
"Пропагандистом культурного процесу виступає галасливий мас-культ, бандитські серіали і жлоб-шоу, і все це на фонограмі суржику і агресивних негацій, - то, може, пора вже замислитися: куди йдемо?" (Л.Костенко. Україна як жертва і чинник глобалізації катастрофи. Газета "День", №76, від 25 квітня 2003 р.).
Та й справді: куди йдемо? Що цінуємо? За що вболіваємо? Чи будемо й далі спостерігати бездіяльно, як нищиться наша культура?
Loading...

 
 

Цікаве