WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На захист культури - Реферат

На захист культури - Реферат

розуміння суті прекрасного в широких народних масах. Хвиля ринкових змін, повальне зубожіння населення, що запанували нині в суспільстві, спонукають до боротьбищоденної за хліб насущний. Відсутність попиту на твори мистецтва як результат неплатоспроможності населення спонукає навіть діючих майстрів до пошуків інших заробітків...
Покладатись на самоплинний процес життя народного мистецтва в наш час уже неможливо. Необхідна підтримка держави, міцна законодавча база, об'єднані зусилля майстрів, художників, знавців народного мистецтва. Тільки так можна зберегти багатовікові надбання нашої культури, розвинути їх на благо Людини, на благо незалежної України" (О.Теліженко, там само).
Відомий центр гончарства на Полтавщині Опішня має нині чудовий музей кераміки, працює там спеціалізований коледж, де навчається талановита молодь. Але де ж вона буде працювати? Опішнянські керамічні заводи, продукція яких розходилась не тільки по Україні, бо була унікальне гарною, вже кілька років не працюють. Свого часу на ярмарки до Опішного з'їжджались сотні людей, аби придбати горщика з властивим тільки опішнянським виробам орнаментом або посудину у вигляді неповторного звіра чи свічника. А ще тут талановиті майстри створювали чудову глиняну іграшку, традиції якої сягають вікових глибин. Нині в Спішному працюють лише поодинокі майстри, у яких є у дворі горно і які якимось чином дістають необхідну сировину. Більшість майстрів не працює, бо заводи закрили, а самотужки налагодити виробництво нема як. До того ж виникають проблеми із збутом виробів: самим кудись везти на продаж важко, а перекупники скуповують вироби за безцінь.
У Києві в підземних переходах можна побачити вироби народних майстрів, розкладені просто на асфальті. Часом їх продають самі майстри, а частіше - перекупники. У розмовах з цими майстрами мені не раз доводилось чути про труднощі роботи і реалізації виробів, їм часто доводиться продавати речі нижче собівартості, щоб хоч з якоюсь копійчиною вернутись додому. На Андріївському узвозі вироби народних майстрів продають переважно перекупники. Якщо на початку дозволяли тут реалізовувати твори справді художньої якості, то тепер тут торгують і шапками, і фабричним одягом, і орденами, і військовою формою не тільки вітчизняною чи радянських часів, але і з фашистською свастикою. Якість же виробів традиційного народного мистецтва стала гіршою, бо майстри намагаються зробити більше за рахунок якості. От такий приклад. Я переглянула чимало дерев'яних ложок, що продаються в підземних переходах. І всі вони мають рівну пряму від ручки (держака) до виїмки, вирізані досить грубо, нагадують металеві з виробництва. А я пам'ятаю слова визначного майстра Василя Парахіна про те, що шийка ложки має бути схожа на шию лебедя.
Свого часу В.Парахін, працюючи в системі Міністерства лісового господарства, організовував по областях осередки художньої обробки дерева, де працювали талановиті майстри, відновлюючи місцеві традиції, їхні вироби були справжніми високомистецькими творами, які було шкода використовувати в побуті, а хотілося лише милуватися ними. Зусиллями Парахіна в системі Худфонду СХУ було відновлено художню обробку каменю, що з давніх часів існувала на землях України, але була призабута і занедбана. З метою створити неповторний київський сувенір, який би став своєрідною візитною карткою міста, Парахін з неймовірними труднощами дістав устаткування, у рюкзаку на власних плечах привозив з кар'єрів Житомирщини чудової краси камінь різних відтінків рожевого кольору, налагодив виробництво декоративних плакеток, жіночих прикрас, різного роду сувенірів, які сьогодні навряд чи можна десь відшукати. Закладені підвалини унікального київського сувеніра небайдужою людиною були знищені байдужістю інших.
Фольклорний бум 80-х років минулого століття, що був спровокований (у кращому розумінні) державними і громадськими установами, сколихнув найглибинніші села. Повертались до життя призабуті види народного мистецтва (наприклад, вишивка бісером, художня обробка металу, дерева), вироби народних майстрів знаходили місце у повсякденному житті різних верств населення. Щорічні наукові експедиції, фінансовані державою, регулярні державні закупки творів з виставок давали можливість поповнювати музейні колекції. Разом з тим традиційне народне мистецтво, переосмислене професійними художниками, сприяло надзвичайно потужному сплеску в образотворчій культурі.
Що ж спостерігаємо сьогодні? Інтер'єри жител і громадських споруд "прикрашаються" муляжами екзотичних тварин, гіпсовими вазами та скульптурами - копіями творів минулих епох, фоторепродукціями низького смаку. Зникло прагнення до унікальності, своєрідності, натомість маємо уніфікацію і одягу, і житла, і громадських приміщень, не кажучи вже хоч про якісь ознаки національної приналежності. Ще у 50-х роках м.ст. з ініціативи художниці Людмили Жоголь (нині Народний художник, член-кореспондент Академії архітектури України) інтер'єри готелів (холів і номерів) оздоблювалися мистецькими творами національного колориту. Ліжники, верети, декоративні тканини, живописні і графічні твори оточували прибулих з інших країв, тим самим даючи їм відчути самобутність і красу нашої землі, талановитість нашого народу.
Сьогодні унікальні мистецькі твори поступово зникають з громадських інтер'єрів. "Свого не цурайтесь", - закликав Шевченко. Але разом з євроремонтами, євромеблями і предмети оздоблення заполонили такі, що їх можна побачити будь-де, вони тиражовані у великій кількості, а, головне - чужі нашій духовній культурі. Позбавлена національних ознак і сучасна архітектура. Свого часу орнаментальна плитка, якою облицьовані будинки на Хрещатику, викликала роздратування у деяких політиків, бо вони і в них вбачали націоналізм, а тому чинили опір впровадженню її в життя. Але Президент Академії архітектури України В.Заболотний і віце-президент А.Добровольський захистили і саму ідею, і плитки, створені за народною орнаментикою у Софійській керамічній майстерні під керівництвом ініціатора - високоосвіченого художника і технолога Н.Федорової. Тепер від гостей Києва можна почути, що Хрещатик - своєрідний і неповторний, єдиний у світі.
Але на тому ж Хрещатику є лише один маленький магазин, де продають не дуже високої якості вироби, які претендують на назву "національний сувенір". У центральних книжкових магазинах марно шукати поезію Б.Олійника, Г.Чубач, Л.Костенко, Ю.Рибчинського. Натомість - розкішні супермаркети, де товари здебільшого не вітчизняного виробництва і за цінами недоступними середньому споживачеві. Загалом центр Києва перетворився на майже суцільний супермаркет, розрахований на товстосумів. У той же час магазину "Музика", що знаходився майже навпроти Консерваторії, на Хрещатику місця не знайшлося, його у видозміненому вигляді переселили подалі від центру. А колись в ньому відбувалися цікаві зустрічі співаків, композиторів, виконавців, студентів консерваторії. В магазині
Loading...

 
 

Цікаве