WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На захист культури - Реферат

На захист культури - Реферат

київського, який мав унікальні печі, де виготовлявся кришталь високого ґатунку.Тут працював колектив талановитих митців, чиї твори здебільшого розходились як подарунки іноземним державним діячам, гостям, а масова продукція, виготовлена за їхніми зразками, розкуповувалась, щойно потрапляючи на прилавки магазинів (сьогодні ж вони наповнені іноземною продукцією, бо виробництво вітчизняної знищено або нищиться).
В Україні існувало дві яскраво виражені школи художнього скла - львівська і київська, які різнилися між собою, але не поступалися якісними показниками. На сьогодні київська повністю знищена. Талановиті митці вже кілька років позбавлені можливості працювати, потерпаючи і матеріально, і морально. Адже художники, чия творчість пов'язана з виробничою базою, не можуть працювати в майстерні. Та нікого не цікавила доля цих людей. До того ж вони, маючи багаторічний досвід, будучи високими професіоналами, могли передати свої знання, свої надбання молоді. Але наша міська влада, як кажуть, і пальцем не поворухнула. Завод закрили. А в адміністративному його корпусі лишилась музейна колекція творів митців, які працювали на заводі від часу його заснування. Виявилось, що вона нікому не потрібна. Ні виступи в пресі, ні клопотання митців, ні благання головного художника заводу Івана Зарицького по телевізору зберегти музей у Києві (а на нього вже зазіхали іноземці, пропонуючи немалі гроші) не збудили ніяких почуттів у можновладців. Збігло не мало часу, аж поки колекція, в результаті клопотань багатьох небайдужих людей, потрапила на зберігання в Музей Києва.
Ледь жевріє славнозвісний Будянський фаянсовий завод, що біля Харкова, чия продукція була окрасою постійно діючої виставки на Хрещатику і вивозилась більше за кордон, ніж потрапляла до вітчизняного покупця, бо цінувалась там дуже високо. Зараз на ньому працює високопрофесійний колектив, в основному митців літнього віку, і при тому скоріше по інерції і на власному ентузіазмі. Молодь не погоджується працювати на існуючих умовах, отже, унікальне виробництво може згаснути, не залишивши спадкоємців.
Звичайно, можна сказати, що настав час ринкових відносин, отже, кожен виживає, як може, як вміє. Але ж держава має дбати про культурні надбання свого народу, берегти культурний потенціал і хоча б не дозволяти нищити те, що маємо. А нищиться у нас не так і мало. Ніби якась диявольська сила підбурює нищити все, що було, "до основанья", щоб будувати новий світ. Але що можна збудувати з попелу? Виступаючи на Міжнародній щорічній науково-практичній конференції "Українознавство в розбудові громадянського суспільства в Україні", п. Г.Удовенко недарма сказав: "За роки незалежності ми розтринькали те, що мали". І пояснив це, передусім, тим, що у нас немає національної ідеології держави. Національна культура під загрозою, бо держава байдужа до неї, а роль інтелігенції у розбудові громадянського суспільства не відчутна.
Не знаю, чи байдужістю, а чи з умисним наміром завдати шкоди нашій культурі можна пояснити дії уряду щодо народних промислів. При Міністерстві місцевої промисловості (за радянських часів) існувала система підприємств народних промислів. У творчій лабораторії, де працювало чимало фахівців - художників, мистецтвознавців, народних майстрів, - вивчали специфіку орнаментики, колористики різних регіонів України, розробляли зразки або збирали у найсамобутніших майстрів, а потім за цими зразками виконувалися серії виробів на підприємствах чи в майстернях, які потім реалізувалися у спеціалізованих магазинах по всій Україні та за її межами. Окрім того, в системі Худфонду Спілки художників України існувала теж мережа, майстерень, де працювали народні майстри, їх забезпечували устаткуванням і необхідними матеріалами. На великомасштабних ярмарках, що їх регулярно влаштовувала СХ, майстри мали змогу укласти угоди на виконання тих чи інших виробів із замовниками, що приїздили з усіх регіонів і республік колишнього Союзу. До участі в ярмарках допускалися лише ті, хто проходив прискіпливий відбір художніх обласних і республіканської рад. Вимоги були жорсткі, але, передусім, у творах цінувались дотримання традицій краю та художня досконалість. Звичайно, на виробництвах Мінмісцевпрому були прорахунки, насамперед шкоди завдавали планові норми. Та замість того, щоб усунути їх, реорганізувати систему народних промислів на користь майстрам, її було просто знищено. Наведу уривок із статті відомої майстрині, талановитого художника Олександри Теліженко "Регресивний характер еволюції народної вишивки Середнього Подніпров'я" (з книги "Регрес і регенерація в народному мистецтві" - Музей Івана Гончара. Родовід. К., 1998,с. 177 - 78):
"У 1954 - 56 рр. на базі Вукопромспілки було створено Укрхудожпром, який продовжував народно-мистецькі традиції своїх попередників. І хоч їхня діяльність була скерована на масовий випуск промислової продукції, де вишивка виконувала роль скупого спрощеного декору, все ж багато уваги надавалося збереженню та розвитку традицій народного мистецтва. Періодично організовувались виставки прикладного та декоративного мистецтва України в межах Союзу та за кордоном. Такі виставки спонукали художників і майстрів до створення високохудожніх виставкових експонатів. У їхній співпраці знайшов своє втілення один із головних принципів народного мистецтва - колективність. І хоча цей творчий процес носив видозмінений характер, певною мірою тепличний, штучний, - він породив плеяду прекрасних творців, виплекав новий пласт у розвитку народно-мистецької традиції. На жаль, незбалансованість у вирішенні мистецьких і виробничих проблем, а згодом і глибока соціально-економічна криза призвели до повного занепаду системи Укрхудожпрому..."
Нині Спілка народних майстрів України намагається допомагати народним майстрам, але без активної підтримки держави їй мало що вдається.
У Коломиї живе і працює багатої душі людина, талановита майстриня Ганна Вінтоняк, чиїми строями, унікальними текстильними жіночими прикрасами, в яких були використані традиції її рідного краю, захоплювались не тільки в Україні, але й далеко за її межами, а московські і ленінградські мистецтвознавці і модельєри вважали її роботи чи не найдосконалішими з точки зору поєднання сучасних вимог до одягу і багатих традицій українського народного мистецтва, а дехто приїздив до неї повчитись, запозичити той чи інший крій, і вона, маючи невичерпну фантазію, щедро дарувала свої ідеї. Та, маючи неспокійну творчу вдачу, Г.Вінтоняк не задовольнялась власними успіхами. Вона налагодила роботу майстерень, завдяки її зусиллям була відроджена кераміка Покуття. Але змінились часи, і більшість майстрів, не підтримані державою, змушені були шукати заробітків будь-де.
"Ми змушені констатувати глибоку кризу... - брак вільного часу для творення (майстри, аби вижити, шукають будь-якої роботи - Т.П.), недостатність інформації та спеціальних матеріалів - все це спричинило занепад художніх смаків і
Loading...

 
 

Цікаве