WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → На захист культури - Реферат

На захист культури - Реферат


Реферат на тему:
На захист культури
Почну з подій, можливо, і не масштабно-визначних, але показових.
На початку вересня у Національному художньому музеї України було відкрито ретроспективну виставку творів народного художника України, співця свого рідного Закарпаття і неповторних київських краєвидів Михайла Романишина. Виставку і вечір пам'яті було проведено в стінах музею , директором якого протягом одинадцяти років і до останніх днів життя був Михайло Миколайович, зусиллями якого музею було присвоєно звання Національного, а з його сховищ повернуто до життя, тобто до спілкування з глядачем, десятки творів, які раніше було заборонено виставляти. Шанувальників людини і митця велика зала не вмістила, тож численні виступи, зокрема І.Драча, президента Академії мистецтв України А.Чебикіна, Д.Павличка, Голови Національної спілки художників України В.Чепелика, колишнього вчителя М.Романишина професора Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури В.Забашти , друзів, колег в сусідніх залах слухали через радіодинаміки. Все проходило урочисто-зворушливо, достойно, як і належало. Але... Але на цій акції майже не було молоді, навіть студентів Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури та учнів Республіканської художньої школи. Факт насторожуючий, можливо, навіть загрозливий. Невже наше молоде покоління не хвилює краса рідної землі, відтворена пензлем талановитого митця? Невже його увагу можуть привертати лише епатажні варіації на західно-зарубіжне бездуховне штукацтво? Хто впливає на формування смаків і уподобань нашої молоді? Чи цікавляться цим батьки, вихователі дитсадків, учителі шкіл?
Наведу слова, до яких слід було б прислухатись: "Завдання школи полягає у тому, щоб розвивати творчі сили молоді, виховувати з неї творців культурних вартостей, людей, що в творчій роботі для суспільства будуть знаходити і своє особисте щастя" (Г.Ващенко, з праці "Загальні методи навчання. Підручник для педагогів", зажур. "Українознавство", 2 - 3 (7 - 8), 2003, ст.130). Адже без розвиненого образного мислення, уяви, творчої фантазії неможливо стати самодостатньою людиною, здатною до активної діяльності, людиною небайдужою. На жаль, саме байдужість заважає ставити перед собою мету і досягати її, саме байдужість шкодить в розбудові нашого суспільства.
Наведу ще приклад. Під час ХП Міжнародної науково-практичної конференції , що її проводив НДІУ МОНУ, працювала книжкова виставка. Я принесла на неї унікальне видання "Декоративне мистецтво кінця XX ст. 200 імен", в якому представлені високомистецькі твори українських художників. Книга ця визнана кращою книгою року не тільки в Україні, але і в Європі. Виставку творів учасників видання запрошено до залів ЮНЕСКО в Парижі. Я намагалась привернути до нього увагу учасників конференції, хоча б перегорнути аркуші, познайомитися з творами, які, можливо , ніде вони не зможуть побачити, розповідала про видання. Та мої зусилля були марні. На мої заклики відгукнулось три чи чотири чоловіка. Здебільшого я зустрічала байдужі погляди. Не привернув увагу і новий журнал "Українське мистецтво"(щоправда на секції "Культурологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні" він декого зацікавив ). Мене вразила байдужість педагогів до унікального видання з мистецтва, небажання трохи розширити свої знання, вийти хоч на короткий час за межі вузькопрофесійної спеціалізації. Адже якщо вчитель знає лише математику, фізику чи географію і не цікавиться нічим іншим, то чи справді його можна назвати вчителем? Байдужість породжує байдужість. Мабуть, саме цим можна пояснити майже повну відсутність молоді на виставці творів М.Романишина, відсутність цікавості до унікального видання, нехтування шедеврами народного традиційного мистецтва. Щодо останнього - наведу такий приклад.
У вересні в Україні відбувся фестиваль мистецтва моди. Високе журі очолював всесвітньовідомий кутюр'є В'ячеслав Зайцев. За його словами, він був майже шокований несмаком і примітивізмом дизайну показаних моделей. Особливо переживав він невдачу учасників показу після відвідин Державного музею народного декоративного мистецтва, бо його вразила краса національного українського одягу, його доцільність, оригінальність крою, тактовність і тонкий смак оздоблення, багатство декору, і він дивувався: як можна, маючи такий скарб, не використовувати його в сучасному моделюванні одягу?! Адже, як він зазначив, жоден дизайнер моди не використав з цього багатства нічого. Та, власне, і з боку наших державних діячів ми бачимо якщо не байдужість до того, що відбувається в країні, зокрема в культурі, то активно-негативну позицію до культурних надбань свого народу. Чим можна пояснити будівництво висотних споруд і підземного паркінгу біля Софії Київської? Як зазначив доктор географічних наук П.Масляк на сторінках журналу "Українознавство", "доки стоятиме Софія Київська, доти існуватиме українська нація". А чи знає він, що згадане будівництво вже завдало непоправної шкоди цій святині і що зсуви підземних пластів ґрунту, чия структура зруйнована заради машин можновладців, можуть з часом призвести до катастрофи, бо вже і зараз помітні тріщини у фундаменті собору? Нині планується знищити історико-природничий ландшафт Володимирської гірки, де передбачено зрубати піввікові дерева (колись старі дерева обносили огорожею, ставили біля них таблички: "Пам'ятка природи. Охороняється державою"), під землею створити торгівельні площі, а нагорі - атракціони (це біля пам'ятника Володимиру!!!). Свого часу було знищено частину Володимирської гірки заради будівництва музею Леніна. Нанесено непоправної шкоди ландшафту центральної частини міста заради гігантоманії в забудові головної площі столиці. Невже і далі будемо нищити святині недоторканні, споконвічні?
"Лише психоадаптований етнічний українець може свідомо і підсвідоме відчувати, за що любили пращури споконвіків та й він сам свою землю - саме за красу ландшафту! Це і є духовна наснага, бо кожен автохтон милується своєю землею, її краєвидами, пейзажами" (Валерій Сніжко. Нариси з психоетнічної екології України. - К. "Веселка", 2001, ст. 53).
Чи можна уявити Київ без бульвару Шевченка? Виявляється, є такі горе-діячі, які наполягають на тому, щоб бульвар знищити (мовляв, там на лавочках вже давно ніхто не сидить) заради розширення проїжджої частини вулиці. А не сидять на лавочках, бо їх майже нема, а до того ж знищили декоративні кущі, які створювали затишок, не висаджують тепер на бульварі і квіти, що милували кілька років тому око перехожих. Але навіть і в такому вигляді, як зараз, бульвар Шевченка дорогий кожному справжньому киянину.
Колись П.Тичина писав: "Все можна виправдати високою метою, та тільки не порожнечу душі" ("3амість сонетів і октав"). Але ж про яку високу мету може йти мова у названих випадках?! І саме порожнечею душі можна пояснити (а не виправдати!) знищення заводів художнього скла в Україні, зокрема
Loading...

 
 

Цікаве