WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мова і культура у контексті глобалізації - Реферат

Мова і культура у контексті глобалізації - Реферат


Реферат на тему:
Мова і культура у контексті глобалізації
Наприкінці ХХ ст. до політичного лексикону стрімко ввійшов новий термін "глобалізація" (від англ. globalization), яким стали активно послуговуватися політики, вчені, журналісти на різних континентах планети. Він привніс із собою нове поняття, що узагальнює явища планетарного масштабу, пов'язані з розширенням транснаціональних обмінів в умовах переходу від індустріального до інформаційного суспільства. Інформаційний продукт як основний продукт суспільства третього тисячоліття відіграє вирішальну роль у тому, що прийнято називати глобалізацією. Її часто визначають як процес побудови глобального суспільства, хоча це - не єдине тлумачення терміна, на чому зупинимося нижче.
Довкола нового терміна-поняття одразу сформувалося концептуальне поле, про наявність якого в українській, так само як і в інших європейських мовах, засвідчує ціла низка логічно підпорядкованих термінів-понять, зокрема "глобалізм" - "антиглобалізм", "глобаліст" - "антиглобаліст", "глобальний виклик", "глобальна проблема", "глобальна /світова криза", "глобальна /світова катастрофа", "глобальний клімат", "глобальне потепління", "глобальна перспектива", "глобальна стратегія", "глобальне суспільство - світова спільнота", "глобальна/світова мова" тощо. Як бачимо, у межах поля по-своєму проявляються синонімія та антонімія термінів, які відображають різні точки зору на розглядуване явище.
Хоча термін "глобалізація" уже встиг стати інтернаціональним, його ще досить важко знайти в енциклопедичних словниках. Так, наприклад, український "Універсальний словник-енциклопедія" (1999 р. видання) [1] не фіксує цього поняття. Немає його і у великому англійському словнику Вебстера (1993) [2]. Французька енциклопедія "Лярусс" подає таке тлумачення терміна: "факт поширення в усьому світі, набуття світового характеру" [3].
Очевидно, було б передчасним говорити про однозначність тлумачення терміна, тим більше, що нині чимало людей дотримуються антиглобалістських поглядів, уважаючи, що глобалізація є, по суті, сучасною формою неоколонізації [4]. Не поділяючи таких крайніх поглядів, я дозволю собі зупинитися на деяких лінгвокультурних аспектах цієї проблеми для того, щоб відповісти на наступні запитання:
1. Як позначається глобалізація на мовно-культурній ситуації у світі?
2. Які наслідки цього процесу впливають на поведінку мовної особистості і мовної спільноти?
3. Якою має бути державна політика у сфері мови і культури за умов глобалізації?
Серед позитивних наслідків глобалізації слід, насамперед, зазначити розширення світового інформаційного простору, посилення процесів мовної і культурної взаємодії, забезпечення звичайній людині доступу до інформації та світових інтелектуальних надбань. Водночас глобалізація сприяє утвердженню потужних цивілізаційних систем, які поступово відтісняють на задній план слабші системи, нав'язуючи їм власні цінності і закони розвитку. Важливою передумовою транскордонної комунікації є вибір мови, якою вона здійснюється. На роль засобів цієї комунікації, як правило, претендують кілька так званих світових мов, передусім англійська. За різними оцінками, нею тепер користуються від 400 до 800 мільйонів людей: ті, для кого англійська є першою (рідною) мовою, і ті, хто постійно вживає англійську у сферах інформації, освіти та міжнародного спілкування.
Вибір англійської на роль першої мови міжнародного спілкування (пор. глобальна мова) зумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками. Дослідники відзначають її раціональну будову, багатство словникового складу, який дозволяє створювати розгалужені терміносистеми. Разом з тим, англійська асоціюється з англомовним світом (де панують свобода і демократія), на чолі якого стоїть найпотужніша держава сучасності - США. Все це забезпечує англійській мові високий престиж в очах мовців, спонукаючи їх до її вивчення.
Функцію засобів міжнародного спілкування виконують також французька, іспанська, арабська, португальська, російська мови, які обслуговують кілька національних спільнот, набувши поширення на окремих континентах. За умов глобалізації посилюється природний тиск мов міжнародного спілкування на менш уживані мови. Це виявляється, зокрема, в тому, що все більша кількість їх носіїв прагне оволодіти "світовими мовами", насамперед англійською, і досягти високого ступеня дво- і багатомовності. Індивідуальна двомовність/ багатомовність за формулою L1(рідна мова) + L2/ L3 (одна або дві мови широкого вживання) стала помітною ознакою мовної ситуації у багатьох країнах світу. Наприклад, у країнах Північної Європи (Данія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Фінляндія) кількість тих, хто поряд із рідною мовою опанував англійську, сягає 90 відсотків населення.
Двомовність, або білінгвізм, завжди супроводжується прилученням до вторинної культури, до її норм і традицій. Власне, без такого прилучення (акультурації) двомовність взагалі неможлива. Навпаки, чим вищий ступінь акультурації, тим вищий ступінь володіння другою/третьою мовами на шкалі від змішаної (субординативної) до чистої (координативної) двомовності/ багатомовності, яка на практиці досягається досить рідко. Отже, дво-/ багатомовність та бі-/ мультикультуралізм як типові ознаки людини ХХІ ст. є явищами взаємопов'язаними і, треба сказати, паралельними.
Інколи можна почути думку, що індивідуальна, а тим більше колективна, масова двомовність/багатомовність містять у собі загрозу втрати національної ідентичності та відмови від першої (рідної) мови білінгвів. Подібна точка зору ґрунтується на дещо спрощених підходах, які зводяться до того, що дво-/ багатомовність є неприродним психічним станом людини, яка є своєрідним "полем бою" (за А. Мартіне) [5] різних мовних систем і мовленнєвих навичок, внаслідок чого має обов'язково відбутися перехід до вторинної одномовності зі зміною мови.
Однак історичний досвід свідчить, що навіть за дуже несприятливих зовнішніх умов, коли вживання першої мови білінгвів всіляко обмежується колоніальною владою, відмова від неї на рівні цілого колективу мовців спостерігається досить рідко, оскільки саме перша (рідна) мова виконує функцію об'єднання мовців у національній спільноті, вирізняючи її з-поміж інших спільнот [6]. В умовах тиску вторинної мови та культури, яку вона репрезентує, важливим чинником збереження першої мови білінгвів є її внутрішній стан, який виявляється у комунікативній потужності, тобто здатності забезпечити комунікативні потреби мовців у всіх сферах діяльності. Якщо комунікативна потужність першої мови є слабкою, а сфера уживання
Loading...

 
 

Цікаве