WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Механізми політико-правового забезпечення екобезпечного розвитку України - Реферат

Механізми політико-правового забезпечення екобезпечного розвитку України - Реферат

сфері.
На початку ХХІ ст. Міністерством екології та природних ресурсів України було визначено наступні завдання:
- забезпечення реалізації державної політики та здійснення комплексного управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, екологічної, ядерної та радіаційної безпеки, а також гідрометеорологічної, топографо-геодезичної та картографічної діяльності, створення екологічних передумов для сталого розвитку України;
- забезпечення належного функціонування державної, біологічної та гідрометеорологічної служб, а також розвитку топографо-геофізичної, картографічної діяльності;
- здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічну безпеку гідрометеорологічну, топографо-геофізичну, картографічну діяльності, а також державного нагляду за станом ядерної та радіаційної безпеки [1, 231].
Для виконання поставлених завдань відповідно вибудована і структура Міністерства екології та природних ресурсів України. У центральному апараті діяли Департаменти охорони, використання та відтворення природних ресурсів, екологічної безпеки, геології та застосування надр, геодезії, картографії та кадастру, ядерного регулювання, гідрометеорологічної служби і моніторингу, планування координації та розвитку і деякі інші, а також спеціалізовані природоохоронні органи, зокрема Головна державна екологічна інспекція, Державна інспекція охорони Чорного моря, Державна інспекція охорони Азовського моря, Головне управління національних природних парків заповідної справи. Для реалізації на регіональному рівні завдань у регіонах функціонують Державні управління екологічної безпеки в областях, у містах Києві і Севастополі, а також відповідний Республіканський комітет в Автономній Республіці Крим. Через Мінекоресурсів, Кабмін спрямовував і координував діяльність Державного комітету України по водному господарству, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет лісового господарства України. До міністерств також віднесено підприємства геодезії, картографії та кадастру, державні геологічні підприємства, Гідрометеоцентр, Центральну геофізичну обсерваторію, гідрофізичні, гідрометеорологічні центри.
До компетенції Мінекоресурсів підпадають заповідники і національні природні парки (за винятком деяких відомчих), наукові установи та учбові заклади, а також Головна державна інспекція по нагляду за ядерною безпекою. На розвиток і конкретизацію центральної структури окремо виділено Департамент охорони, використання та відтворення природних ресурсів, Департамент екологічної безпеки, Департамент геології та використання надр, Департамент ядерного регулювання, Департамент геодезії, картографії та кадастру, Департамент гідрометеорологічної служби, Департамент планування, координації та розвитку, а також деякі інші структури. Таким чином - це виконавча структура, яка має можливість здійснювати і екологічну експертизу, і моніторинг, і державний контроль за додержанням норм та правил, виконувати ліцензування щодо використання природних ресурсів та їх промислового освоєння, встановлювати відповідні квоти та ліміти в мисливському й лісовому господарстві, має повноваження вносити пропозиції з розширення системи заповідних об'єктів та розвитку екологічної мережі в цілому, готувати законодавчі акти для Верховної Ради України і відповідні пропозиції для Кабміну; узгоджувати національні інтереси України з вимогами міжнародного співтовариства шляхом експертної оцінки міжнародних угод та конвенцій, з метою їх ратифікації у Верховній Раді та інші функції.
У структурі органів влади Мінекоресурси мають досить розгалужену і багатоцільову систему як на горизонтальному, тобто на загальнодержавному, загальнонаціональному, так і на ієрархічному рівнях, інакше кажучи, на всіх рівнях державної виконавчої влади, починаючи від центральної, обласної, республіканської в Криму, районної і влади на місцях. Однак з подальшою реорганізацією Мінекоресурсів, на думку фахівців, "розпочалися процеси стрімкої дезінтеграції міністерства і його зв'язків з держкомітетами, ряд департаментів міністерства стали урядовими органами, на сьогодні (тобто на 2003 р. - С.П.) Мінекоресурсів України, - міністерство з невиразними формами управління природними ресурсами, воно так і не стало єдиним органом державного управління у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів і загальної стратегії, являє собою конгломерат структур, які ведуть автономне господарювання" [2]. Тому зрозуміло, що після Помаранчевої революції супернагальною виникла потреба відновлення повноцінної діяльності відповідного міністерства з наданням йому як певних повноважень, фінансового і кадрового забезпечення, так і права законодавчої ініціативи з тим, щоб забезпечити дійсно ефективне виконання завдань щодо управління природними ресурсами в Україні.
Вкрай незадовільною слід вважати діяльність третьої гілки влади, а саме - судової. Мова про систему державного контролю у сфері природокористування в цілому. Законодавча основа у цій сфері розроблена давно і є досить непоганою. Ми вже згадували про Кримінальний кодекс України, який був у першому варіанті затверджений ще у 1996 р., варто відзначити також і кодекс України "Про адміністративні правопорушення", де є чимало глав і статей, які визначають відповідальність за порушення прав державної власності на надра, воду, ліси, на тваринний світ, на використання земель, на заняття земельної ділянки і таке інше, який був ухвалений 6 березня 1996 р. Необхідно згадати також і постанову Кабінету Міністрів України "Про створення державної екологічної інспекції" згідно постанови від 13 серпня 1993 р. і т. ін.
Нині, на жаль, має місце тісна співпраця деяких владних структур із відомствами, які грубо порушують користування природними ресурсами. Обласні та районні адміністрації часто потурають конкретним підприємцям, власникам та користувачам, котрі виснажують землі, ведуть господарювання з порушенням існуючих норм і правил. Водночас, не всяка справа доходить до судового розгляду з вироком суду про відповідальність за заподіяну шкоду. Мабуть, це на сьогодні найслабша сфера в управління державного контролю за використанням ресурсів.
Діяльність екологічної інспекції залежить, як правило, від місцевих органів влади. І виконавча влада, і органи місцевого самоуправління не завжди мають можливість врахувати подання органів екологічної інспекції, особливо адекватно покарати порушників екологічного законодавства. Практично те саме можна сказати і про моніторинг стану довкілля. Нині в Україні не існує єдиної системи відстеження стану навколишнього природного середовища, а відповідні функції розподілені між тими міністерствами і відомствами, про які вже йшла мова. Тому окремо проводять моніторинг станів радіаційного забруднення, атмосферногоповітря, водних ресурсів, особливо питної води, ґрунтів, особливо у зв'язку з вимиванням гумусу і нарощенням процесів ерозії, окремо
Loading...

 
 

Цікаве