WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Мета мовної освіти – навчити думати, говорити і творити - Реферат

Мета мовної освіти – навчити думати, говорити і творити - Реферат

в окремий урок тему "Особливості відмінювання іменників чоловічого роду ІІ-ої відміни в родовому відмінку", оскільки саме в родовому відмінку найчастіше трапляються помилки. Очевидно, для вивчення цього матеріалу треба відвести не один урок. За останні десятиріччя орфографічні словники засвідчили тенденцію до поширення закінчення -у, -ю в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду ІІ-ої відміни і відповідно збільшення кількості іменників, нормативним для яких є саме це закінчення. Хитання в мовній практиці, розбіжності в словниках ускладнюють навчання грамотності учнів загальноосвітніх шкіл. Для ефективнішого засвоєння цього граматично-орфографічного матеріалу доцільно використати семантичне розрізнення - виділення груп іменників чоловічого роду ІІ-ої відміни, що мають закінчення в родовому відмінку -а, -я або -у, -ю. Найвагоміше протиставлення спостерігається у групах: назви осіб - назви речовини, матеріалу; назви предметів - назви явищ природи; назви населених пунктів - назви країн тощо.
Крім родового відмінка, окремо треба звернути увагу на давальний та місцевий відмінки. В українській мові є варіантні закінчення в давальному та місцевому відмінках для іменників чоловічого роду ІІ-ої відміни. Назви істот у давальному відмінку мають закінчення -ові, -еві.
Розрізнення трьох груп в іменниках ІІ-ої відміни суттєве для іменників чоловічого роду з кінцевими -ар, -ир, -яр. Належність їх до твердої, м'якої або мішаної групи залежить від наголосу, який може переходити при відмінюванні з основи на закінчення. Відмінювання деяких слів доцільно запам'ятати: комар - комара - комаром; звір - звіра - звіром; цар - царя - царем; пісняр - пісняра - піснярем.
Труднощі відмінкових закінчень в іменниках ІІІ-ої відміни стосуються орудного відмінка однини: приголосні, що стоять між голосними, подовжуються (сіллю, піччю); подовження немає, якщо приголосний стоїть між голосним та іншим приголосним (честю, щедрістю).
Принцип засвоювання відмінкових закінчень має бути такий самий, як рекомендовано для іменників І-ої відміни. Відмінкові закінчення іменників ІV-ої відміни пов'язані з появою суфіксів -ен, -ат, -ят у непрямих відмінках однини та множини (ім'я - імені, дівча - дівчати, оленя - оленяти). В іменниках, що вживаються тільки у множині, варто звернути увагу на родовий відмінок: частина іменників має нульове закінчення (вечорниць, канікул), а частина - закінчення -ів (парфумів, гордощів).
Для відпочинку і розваги можна використати рубрики "Це цікаво", "Усміхнімось", "Із бабусиної скрині". Як ілюстративний матеріал до вживання іменників тільки у множині може слугувати текст із рубрики "Із бабусиної скрині". Це фразеологічний зворот за виграшки.
У практиці оволодіння мовою важливим є матеріал про написання частки не з іменниками. У цьому параграфі варто простежити, як змінює частка не значення слова (вправа 293). Учні самі мають навести приклади слів із протилежним, антонімічним, значенням, переданим часткою не. Варто запропонувати складання діалогів, у яких використовуються іменники з часткою не. Це можуть бути діалоги-заперечення, діалоги-особисті враження від певних подій. Більшу кількість балів отримує той учень, який запропонує найбільше реплік з орфограмою "Не з іменниками".
Для того, щоб навчити правильно писати іменникові суфікси -ечок, -ечк, -ичок, -ичк, -інн(я), -енн(я), -н(я), -інн(я), -ив(о), -ев(о), треба пригадати, що називається суфіксом і якого значення надають суфікси іменниковій основі. Для вироблення навичок правильного письма й автоматичного засвоєння правопису в підручнику використано принцип утворення слів, зашифрованих у чарівних колах (вправа 304).
У щоденній практиці учням доводиться мати справу з написанням і вживанням в усній мові чоловічих та жіночих імен по батькові, вміти правильно відмінювати їх. Розширенню знань про власні імена сприяє поданий у підручнику відповідний словничок. Особливу увагу треба звернути на кличний відмінок власних імен людей. Для закріплення матеріалу розділу "Іменник. Орфографія" підручник пропонує таблицю та завдання № 1 і № 2 для самоперевірки.
На уроках, коли вивчається іменник, розглядаються теми зв'язної мови. Це усний вибірковий переказ тексту наукового стилю, письмовий докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису приміщення, а також письмовий вибірковий переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису природи. Описи приміщення і природи, введені у художній текст розповідного характеру, передбачають відповідний лексичний запас учнів, поповнення їх словника відповідними назвами, можливості ідентифікувати слова, що належать до різних іменникових відмін. Оскільки у завдання з розвитку зв'язної мови входить складання плану готового тексту, а також простого плану власного висловлювання, на уроках має поєднуватися аудіювання і письмо. Від правильного складання плану прослуханого тексту, вміння переказати текст за складним планом залежить вироблення умінь і навичок побудови власного висловлювання. Складання плану варто пов'язати з виділенням тематичних речень у переказуваному тексті. Логічність, зв'язність висловленої думки - це та мета, до якої має прагнути учень, незалежно від того, чи він створює текст-опис, текст-роздум чи текст-розповідь.
Розділ "Морфологія. Прикметник" має характерну культурологічну основу. Інформація про прикметник як частину мови подана на матеріалі вправ і завдань, втілених у текстах про видатних українських художників, композиторів, співаків. Мотивація вивчення прикметника пов'язана з прагненням зробити свою мову барвистою, точною, образною. Щоб досягти цього, треба володіти відповідним лексичним запасом слів - назв ознак. Не випадково у цьому розділі використано рубрику "І пензлем, і словом". Характеризуючи художній текст, виконуючи творчу роботу, присвячену конкретному творові або письменникові, ми часто послуговуємося висловом письменник змальовує. Письменник, справді, малює словом, і без прикметників його твір важко уявити. Без прикметників не можуть бути висловлені наукові судження. Прикметники наявні й в офіційно-діловіймові. До них звертаються як до засобу впливу на читачів, слухачів журналісти. Отже, і для переконування, і для наукової інформації, і для естетичного виховання на основі художнього тексту використовуємо частину мови - прикметник.
Доцільно показати учням, що прикметник має такі ж відмінки і стоїть у тому самому роді і числі, що й іменник, тобто форма прикметника залежить від іменника. На сторінках підручника учні знайомляться з чудовими репродукціями картин українських художників, а також основними поняттями розділу, поданими у такій формі, яка має нагадати, про що йтиметься у дібраних текстах про художників. Поряд із власне граматичним матеріалом варто звертати увагу на лексичний склад мови, зокрема на назви кольорів (див. вправу 331, рубрику "Це цікаво").
Особливий тип роботи передбачає рубрика "І пензлем, і словом". Вміщені репродукції картин відомих художників і художні тексти, дібрані до цих картин, мають на меті виховувати естетичний смак учнів, вміння писати твір за картиною, виконувати творчі завдання, описуючи за допомогою прикметників стан природи. У зв'язку із вивченням цього параграфа, доцільно пригадати такі художні засоби, як
Loading...

 
 

Цікаве