WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Консолідація українського суспільства: феномен та чинники - Реферат

Консолідація українського суспільства: феномен та чинники - Реферат

займаються оцінкою тенденцій і перспектив розвитку суспільства, завжди приковує молодь, ціннісні переваги і психологічний стан якої визначає домінуючу перспективу трансформаційних процесів. Разом з тим, з радянських часів нам відомий феномен Павлика Морозова, або сталінське "діти не відповідають за батьків", що в ім'я майбутнього розривав живу тканину життя, традиції соціуму, його ментальність.
В ім'я консолідації суспільства треба виходити з того, що ми- єдиний народ, що у нас -спільна історія, спільна доля, спільне майбутнє, яке залежить від нашої спільної праці.
Крім загальнонаціональної, горизонтальної, ціннісної, консолідація соціуму може бути і ситуативною. Народ може консолідуватися навкруг спільного для більшості відчуття поганого і безперспективного життя та його труднощів. А може - навколо позитивних емоцій (від виграшу української футбольної збірної) або довкола спільної мови, чи патріотичних почуттів тощо. Такі ситуативні консолідаційні стани компетентні політики завжди встигають використовувати для реалізації своїх тактичних або стратегічних завдань. Тому консолідація соціуму може розглядатися і використовуватися як суто політична технологія, тобто інструмент для маніпулювання ситуацією, настроями населення, особливо під час виборчих кампаній. І саме це робиться із сивої соціально-політичної давнини і до сьогодні.
Маючи нагоду спостерігати головні політичні баталії останніх років другого тисячоліття, можна стверджувати, що у цьому відношенні феномен консолідації розглядався багатьма політичними гравцями не як механізм об'єднання всього суспільства навколо певних ідей, системи цінностей, а лише як засіб руйнації, засіб досягнення влади.
Ось і на останніх президентських виборах можна було спостерігати, як деякі політтехнологи розігрували карту регіональної своєрідності території України: етнополітичної, мовної, культурної, геополітичної, історичної, економічної, ментальної тощо. Деякі політики ЗМІ наполегливо нагадували українським громадянам про те, що Україна - не монолітна держава. Актуальність цієї проблеми загострюється. Попри відносну стабільність і очевидний міжетнічний мир у нашій державі, соціологи констатують тривожну тенденцію: на кожних виборах етнонаціональний чинник використовується як козирна карта суб'єктами виборчого процесу. Необхідно призупинити цей руйнівний для суспільства процес і зробити все для консолідації нації.
Згадаймо ситуативний стан консолідації народу часів обрання першого українського президента, що виник як реакція на здобуття політичної незалежності країни, але дуже скоро згас, як тільки, внаслідок некомпетентних дій політичного керівництва, стало зрозумілим: народ України не здобув того, чого хотів - заможного життя, достойних умов існування та розвитку як рівний серед рівних у світовій співдружності націй.
Подібний стан ситуативної консолідації можна було спостерігати і на хвилі наступної надії на нове життя -під час виборів другого президента України. Але він не тільки знову дуже скоро згас, але й перетворився на свою протилежність. Люди, яких облишила надія на свою домівку, придбали синдром "бездомних", перестали вірити не тільки владі, але й собі, перетворилися на істот, які недбало ставляться, перш за все, до самих себе. Українське реконсолідаційне "якось воно буде" в обставинах, які склалися перед виборами президента 1999 року, призвело лише до поглиблення хаосу й суцільної кризи в суспільстві.
Але консолідація здатна виступати не тільки в якості ситуативного феномену різного походження, спрямування та тривалості, а й може бути відносно стабільним станом соціуму, суспільства, компонентом образу та якості життя людей у даному суспільному просторі. У цьому випадку вона може мати багато тенденцій, які спрямовують людей або до суспільно значущих форм мислення, поведінки, нормоутворень і очікувань, або до індивідуально-творчих життєвих проявів. Перетворення подібних тенденцій у реальні життєздатні форми залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників, які домінують у суспільстві в критичний для даного соціуму відрізок історичного часу.
До об'єктивних чинників належать: історико-політична й соціально - економічна архітектоніка конкретного соціуму, існуючі проблеми його розвитку, стан масової свідомості тощо. До суб'єктивних - наявність чи відсутність компетентного політичного лідера. Саме для нього вищезгадані об'єктивні чинники є реальністю, яку можна успішно втілювати в життя. Результати виборів президента 2004 р. дають надію, що Україна має такого лідера.
Помаранчева революція детермінувала духовну трансформацію українського соціуму, його вихід за рамки однієї форми існування і вхід в іншу (більш або менш високу - покаже час). Не виключено, що саме тут можуть бути започатковані нові форми життєдіяльності людства, адже, згідно з теорією самоорганізації, саме з локальних порядків починається перехід системи з одного стану в інший - більш вищий. В історії розвитку людської цивілізації можна знайти немало прикладів того, як потреби самоутвердження одних країн ставали з часом взірцем для інших. Україна теж може стати такою країною заумови її консолідації навколо нової влади, тих цінностей і пріоритетів, які вона проголошує.
Становлення ж нової української національної ідентичності презентує значущий позитив, яким є кардинальне зростання рівня солідарності населення у сприйнятті України як власної Батьківщини.
Згідно з даними опитувань 2003 та 2005 років, проведених Інститутом соціології НАН України, за цей період відбулися істотні позитивні зрушення серед усіх груп населення. На запитання "Чи сприймаєте Ви Україну як свою Батьківщину?" у 2005 р. (2003 р. відповідно) динаміка відповідей була такою: "так" - 90,6% (76,3%), "ні" - 3,3% (6,4%), "не визначилися" - 6,1% (16,8%) [6].
Конче важливо, що ця тенденція спостерігається і в порівнянні орієнтацій громадян української та російської етнічних належностей. Більше як на 20% зросла прихильність до України-Батьківщини у групах росіян за національністю, за рідною мовою і мовою спілкування. Навіть самоідентифіковані "громадяни СРСР" (їх частка за загальною вибіркою скоротилася з 13,1% до 8,1%) збільшили свою "квоту" позитивних відповідей на 14,3%.
Консолідаційна тенденція спостерігається і в регіональному вимірі, про що свідчить не тільки вирівнювання цього показника в містах поза столицею порівняно з Києвом, але й відчутне зростання рівня ідентифікації з Україною-Батьківщиною населення Південного та Східного регіонів. Так, найменша по Україні частка позитивних відповідей виявлена на Півдні, але з 61,4% у 2003 р. вона зросла до 82,5% у 2005 р. Наразі немає і значущої відмінності в ідентифікації з Україною-Батьківщиною громадян різного віку (на 2005 р. показник коливається від 90,2% до 91,1%) та з різною освітою (89,1%-91,8%).
Зрушення достатньо позитивні, вони засвідчують, щонайменше, актуалізацію в суспільній свідомості самого феномену Батьківщини і значне посилення ідентифікації населення України за цим показником як складової становлення сучасної української політичної нації, що є одним з важливих об'єктів українознавчих студій.
Література:
1. Кононенко П., Кононенко Т. Українознавство - наука любові, етики, життєтворчості // Українознавство. - 2001. - Число 1. - С.36.
2. Українське суспільство: соціологічний моніторинг 1994-2003. - К.: Інст-т соціології НАН України, 2003. - С. 29.
3. Газета "День" від 22 квітня 2004 р.
4. Україна - 2002. Моніторинг соціальних змін. - К.: Ін-т соціології НАНУ, 2002. - C.460-468.
5. Єфременко Т. Пересічний українець: homo economicus чи homo socius? // Українське суспільство 1994-2004: Моніторинг соціальних змін. К., 2004. - С. 125.
6. Стегній О. Регіональний чинник розвитку політичної культури населення України // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2005.- № 3. - С.111.
Loading...

 
 

Цікаве