WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Консолідація українського суспільства: феномен та чинники - Реферат

Консолідація українського суспільства: феномен та чинники - Реферат

громадянською, то це тільки половина етнічних українців.
Для порівняння: практично 90% жителів Російської Федерації, насамперед, вважають себе росіянами. Такий високий рівень національної ідентичності серед своїх співгромадян зафіксували фахівці Інституту соціології РАН у ході щорічного дослідження громадської думки [3] .
Позитивну спрямованість розвитку національної ідентичності громадян України вдалося зафіксувати тільки у 2005 році. За даними соціологічного моніторингу, вже 54,6 % населення України вважають себе, в першу чергу, громадянами України, інша частина більшою мірою ототожнює себе з містом чи селом проживання (24,6 %), з колишнім СРСР (8,1 %), з регіоном (6,4 %), зі своїм етносом (2,1 %), зі світом в цілому (2,5 %), з Європою (0,8 %).
Першопричиною низької національної ідентичності громадян України є те, що в процесі суспільних трансформацій усі традиційні ідентичності, які існували в СРСР (національно-державна, економічна, політична, духовна), були різко втрачені, а здобуття нової гальмувалося протягом всіх років незалежності багатьма обставинами.
По-перше, проблемою було забезпечення економічних і соціальних прав громадян, гарантованих Конституцією України. Згідно з даними соціологічних опитувань 2004 р., проведених Центром Разумкова, переважна більшість громадян засвідчує, що право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї не дотримується для 90% опитаних; на охорону здоров'я - 81%; на повагу гідності людини - 79%; на працю та можливість цією працею заробляти на життя - 79%; право на соціальний захист - 78% тощо.
По-друге, тут очевидні тенденції відчуження населення України від держави внаслідок того, що її функціонування було дуже далеке від інтересів та потреб її громадян. Не кажучи вже про такі речі, як корупція, хабарництво, бюрократизм і т.ін.
Тому-то, по-третє, в Україні потужно розвивалася ідентичність приналежності до країни. Мається на увазі країна як край, мала батьківщина, життєвий простір тощо. За 14 років саме відсутність державного патріотизму, відсутність ідентифікату приналежності до української держави, української політичної нації "компенсувалася" іншими духовними практиками - психологічними, ментальними. Але, якщо для "внутрішнього споживання" самоствердження людини в очах своїх співгромадян - це цілком прийнятно і зрозуміло, то за кордоном внаслідок цього (принаймні до Помаранчевої революції) дуже часто українців сприймали як таких собі "інших росіян".
Але не територіальна або горизонтальна консолідація є сьогодні визначальною для подальшого поступу українського соціуму. Це скоріше євразійська, ніж європейська традиція ідентифікації соціуму, бо Азія мислить простором, тоді як Європа - часом. Європеєць відносить себе скоріше до Європи не як до певного простору, а як до деякої епохи, з якою він себе ідентифікує, до культури, в якій він знаходить себе. Тому найбільш перспективний напрямок самоідентифікації українського соціуму - від просторових визначень до часових і культурних, тобто до епохи і культури. Інакше кажучи, Україні, щоб вижити в культурному змісті, необхідно постійно здійснювати рефлексію й ідентифікацію не відносно просторових координат, а відносно культурних, ціннісних.
Проблемою тут є потреба подолання такого феномену, як суспільна аномія, яку теоретично визначили ще Е. Дюркгейм та Р.Мертоном . Згідно з їх концепцією, будь-яка зміна соціальної ситуації, пов'язаної із соціальною реорганізацією, неминуче викликає аномічні реакції в суспільстві. Це означає, що моральні норми людської порядності і відповідальності, які регулюють повсякденну поведінку людей, їхні взаємини в різних ситуаціях спілкування і діяльності, можуть розглядатися більшістю громадян як норми поведінки "моральних аутсайдерів", а сама більшість оцінюватися як нечесні, безвідповідальні, егоїстичні істоти, готові заради вигоди зневажити мораллю. Аналізуючи розповсюдження цього феномену в українському суспільстві, можна послатися на результати моніторингових досліджень, проведених у різні роки тим же Інститутом соціології НАН України.
Зрозуміло, навряд чи можна було очікувати, що пострадянська трансформація обійдеться без серйозних змін ціннісно-нормативної сфери життєдіяльності громадян України, у тому числі і норм моралі. Однак показник поширення аномічної деморалізованості у перший же рік незалежного існування України дає підстави говорити про серйозну деформацію нормативно-мотиваційної сфери життєдіяльності українського соціуму.
Найбільш розповсюдженими серед громадян України і в 1992 р., і у 2000 р. були такі судження: "Нікому не довіряти - найбільш безпечно" (46,7% опитаних у 1992 р. і 52% - у 2000 р.), "Думаю, більшість людей готові піти на нечесний вчинок заради вигоди" (58,8% і 70,8% відповідно), "Я вважаю, що більшість людей здатні збрехати, щоб просунутися по службі" (60,6% і 80,4% відповідно), "Більшість людей чесні лише тому, що бояться, що на обмані вони попадуться" (43,0% і 48,8% відповідно) [4].
Показові у цьому плані й опитування того ж Інституту соціології НАН України 2003 р. За їх даними, найактивніше з моральних цінностей та норм західного способу життя у життя української людини входить культ грошей (44,9%), майже половина опитаних найголовнішою ознакою успіху людини у нашій країні вважала багатство (47,0%). Для 67,4% респондентів гроші виступають головною передумовою успіху в житті. При цьому більшість респондентів оцінювала наш час, як час злодіїв (51,7%), а найхарактернішими його прикметами вважали хабарництво та корупцію (55,3%) [5].
З теорії соціальної аномії випливає, що її стан не може тривати нескінченно довго, і на зміну соціальній дезорієнтації приходять нормативні і ненормативні реакції суспільства. Тому цілком реальною для України була загроза появи відверто цинічного харизматичного лідера, здатного конвертувати масову зневагу до моральних норм у новий соціальний порядок, конституйований на запереченні загальнолюдської моралі. Сумних прикладів такого роду "революцій", заснованих на принципах "нової моралі"(класової, національної, етатистської і т.п.), у минулому сторіччі було більш, ніж досить для того, щоб з усією серйозністю ставитися до проявів відвертого цинізму, який в останні роки виявляло багато політичних лідерів України.
Є велика надія, що Помаранчева революція останніх місяців 2004 р. кардинально змінила цей негативний вектор розвитку українського соціуму. Українське суспільство показало світу приклад того, що не можна довго зберігати відносну соціально-політичну стабільність у країні, де більшість населення деморалізована й "аморалізована". Бо за цим неминуче слідує "нормативний вибух", орієнтований на утвердження в суспільстві загальнолюдських чеснот: правди, справедливості, добра, взаємодопомоги і т.д. Що й відбулося в кінці року. І тільки на цій основі можлива загальнонаціональна консолідація.
Її перспектива у суспільстві на перших порах може бути пов'язана з масовим представленням цінності професіоналізму. Принаймні біля двох третин громадян України вважають, що більшість людей, яких вони постійно зустрічають у своєму житті, цінують високий професіоналізм. Суспільство, що зберігає професійні цінності, цілком життєздатне. В ньому можуть знайти адекватні соціальні позиції ті люди (незалежно від їх ідеологічних, політичних та інших поглядів), чий професіоналізм необхідний для перебудови суспільства на засадах добра, справедливості, чесності, моралі. Отже, перспектива нашого суспільства може бути пов'язана, насамперед, з підготовкою "критичної маси" сучасних професіоналів у різних сферах громадського життя і, передусім, у сфері керування економікою і політичною системою.
Можна звернути увагу і на проблему вертикальної консолідації суспільства, тобто необхідності наступності поколінь, передачі життєвої естафети від старших до молодших. Цілком природно, що увагу дослідників, які
Loading...

 
 

Цікаве