WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Князівське ім’я Ізяслав та українське прізвище Ідзьо на індоарійсько-угорському тлі - Реферат

Князівське ім’я Ізяслав та українське прізвище Ідзьо на індоарійсько-угорському тлі - Реферат


Реферат на тему:
Князівське ім'я Ізяслав та українське прізвище Ідзьо на індоарійсько-угорському тлі
Свого часу (середина 70-х), коли я працював редактором у видавництві художньої літератури "Дніпро", мені випало готувати до друку збірку творів відомого японського письменника, лауреата Нобелівської премії Ясунарі Кавабати. Твори ці переклав з японської Іван Дзюб, виходець з Солошина на Львівщині, доктор фізико-математичних наук. Винятково здібний до мов, він самотужки вивчив італійську, іспанську, японську, китайську, хінді та бенґальську мови й успішно перекладав із них, за що був прийнятий до Спілки письменників України, а нещодавно став і лауреатом премії імені Максима Рильського в галузі художнього перекладу. Саме завдяки його схвальній рецензії на мій перший у житті пробний переклад з мови хінді я, сходознавець-індолог за фахом, після закінчення факультету східних мов у Ташкентському університеті, став працювати у видавництві "Дніпро", в редакції зарубіжної перекладної літератури.
Серед творів згаданої збірки Ясунарі Кавабати була й невеличка, але вишукана повість "Танцівниця з Ідзьо", де Ідзьо називалося невеличке японське містечко, де жила героїня і відбувалася дія твору. А через кілька десятиліть, уже на українознавчій ниві доля звела мене з Віктором Святославовичем Ідзьо - доктором історичних наук, професором, ректором Українського університету в Москві. Зрозуміло, що такий збіг назви японського міста і прізвища українця зацікавив мене й спонукав дослідити прізвище Ідзьо, з'ясувати його походження і значення, хоч я і усвідомлював малоймовірність того, що японська назва й українське прізвище можуть мати спільне мовне джерело. Я схилявся до думки, що однаковість назви містечка й прізвища - просто випадковий фонетичний збіг.
Дослідження моє почалося з Угринова на Івано-Франківщині, звідки родом Віктор Ідзьо. А назва Угринів недвозначно засвідчує причетність її до етноніма угри-угрини-угорці.
1. Угри в українській ономастиці
Зрозуміло, що назва Угринів утворена від іменника угрин і присвійного суфікса ів, активного в українському назвотворенні. Тож Угринів означає "Місто угринів (угорців)", "Угринське (Угорське) місто". На Закарпатті є два потоки Угорських (Тячівський і Рахівський р-ни) і один - на Івано-Франківщині (Верховинський р-н). В останньому й гора Угорська та потік Угорська Поточина. На Закарпатті є (Хустський р-н) і потік Угринів. Потік Угорці є на Львівщині (Самбірський р-н), там і річка Угриня (Нестерівський р-н). Річка Угор (Угар, Угра), притока Десни - на Чернігівщині, Угринка - на Берестейщині, притока Мухавця, який є частиною Дніпро-Бузького лиману [10, 578].
Тож лише Угор (Угар, Угра), притока Десни - у басейні Дніпра. Інші 8 річок і потоків - із басейнів Дунаю, Дністра, Бугу та Вісли, а найбільше їх (5) - у водозборі Дунаю. Гідронім і топонім Угринів - у басейні Тиси, лівої притоки Дунаю. Отож ареал найбільшого поширення гідронімів і топонімів на Угр - Закарпаття, Львівщина й Івано-Франківщина.
Історична топогеографія не менш цікава. Сучасні Карпати називалися Угорські гори, а за містом Санок були Угорські ворота. Вважається, що обидві назви постали в ІХ ст., коли угорці через Східну Європу й Карпати прийшли на терени сучасної Угорщини, свою другу батьківщину. За Геродотом, кімерійці після битви між собою біля нижнього Тірасу-Дністра тікали від скіфів, що йшли зі сходу, вздовж Чорного моря, "а скіфи переслідували їх, маючи праворуч Кавказ". Якщо це справді так, то Кавказом тут іще в V ст. до н.е. названі Карпати [2, 165].
Між старим Києвом і Печерським монастирем було урочище Угорське й гора нині в межах Києва. Цей район у літописні часи був заселений, мав систему укріплень, вічову площу і входив до так званого Берестівського "урядового центру" (навряд чи випадковий перегук їх із середньовічним Берестям та її річкою Угринкою). Тут теж були Угорські ворота, бо сюди від Дніпра піднімався узвіз, що замикався брамою. Вони згадуються під 1151 р., коли Київ обложили ковуї, торки й печеніги. Прикметно, що саме на горі, в урочищі Угорське, похований Аскольд (тут нині парк Аскольдова могила), що може свідчити про якусь глибшу, досі ще не зовсім зрозумілу й збагнуту причетність Аскольда до угрів.
Сама назва Угорське постала ніби через те, що тут зупинялися угорські купці. Перша літописна згадка про неї - 882 р.: "І погребли його на горі, яка нині зоветься Угорською". Під 898 р. мовиться, що "йшли угри мимо Києва горою, яка нині зоветься Угорське" і "…поховали Аскольда на горі, яку нині Угорське називають". Дехто ідентифікує цю гору з горою Хоревиця і навіть твердить, що вони похідні від спільного кореня. Та все ж імовірніше, що назва Угорське сходить до етноніма угри [2, 164].
Іпатіївський літопис під 1204 р. згадує у Волинській землі місто Угровеск, ототожнюване із селищем Угруйськ на річці Буг біля Верещина. Назву Угровеск виводять від угр, причому літописи знають угрів білих і угрів чорних. Проміжною формою назви Угровеск вважається Угров - із суфіксом приналежності -ов, до якого додався ще один типовий суфікс - еськ [8, 179]. Проте, схоже, Угровеськ утворене від первісного Угровезьк, а везьк - від вежа. Тобто Угровезьк похідне від ранішого "Угорська Вежа", "Угорська Фортеця". Назва спершу могла мати форму Угровеж, Угровіж, як від Біла Вежа - Біловеж, Біловіж. Візантійський імператор та історик Костянтин Багрянородний у творі "Про управління імперією" (Х ст.) серед 6 печенізьких фортець на Дністрі називає Аспрон, про яку мовить: "Печеніги називають її Аспрон, бо її каміння видається зовсім білим" (4, 298). Між Ялтою і Алупкою (південний берег Криму), є селище Гаспра, назву якого пояснюють від грец. аspra "білий", нібито через відшарування тут світлих гірських порід [13, 95].
Наступні за Аспроном 5 фортець подані в оригінальному звучанні і в них усіх наявний компонент ката (Тунґата, Кракнаката, Салмаката, Сакаката, Ґієуката), якому відповідає санскр. kota "укріплення, фортеця" [9, 174] й укр. хата (пор. крилатий вираз: мій дім - моя фортеця). Але назву першої фортеці візантійський автор подає грецькою - Аспрон, що й означає Біла Фортеця, Біла Вежа. Очевидно, оригінальна назва першої фортеці теж містила ката, як і назви інших п'яти фортець. Біла Вежа була в історичній Половецькій волості на Берестейщині, де й Берестя з його річкою Угринкою. Волость була в складі Великого Князівства Литовського й Речі Посполитої (ХІІІ-ХІХ ст.), до неї входили села Голя (Половці) й Піщатка (Половецька) - тепер у Кам'янецькому районі, який на заході межує з Підляшшям і повністю український, а на півночі займає Біловезьку пущу. Місто-райцентр Кам'янець (давнє каменец "фортеця"), за 40 км від Берестя, засноване, як вважається, 1276 р. з волі князя Володимира Васильковича. Тоді ж у місті споруджена й Біла Вежа [5, 146, 250].
У світлі цього привертає увагу давній Сугров - половецьке місто, яке згадує Суздальський літопис під 1112 р., де мовиться, що Ярополк "дійшов до міст Оусенева і
Loading...

 
 

Цікаве