WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Категорія “культури” в історико-філософському українознавстві - Реферат

Категорія “культури” в історико-філософському українознавстві - Реферат

"Я" для того, щоб вийти за його межі, зустріти за цими межами подібне інше "Я" та виявити розуміння, визнання за ним права мати власні інтереси. З цього починається діалог. Культура, як вершина людяності, діалогічна за своєю природою.
"Чи не може бути так, що це є тільки упередженням наших часів, що поняття прогресу, яке, фактично, є конститутивним для духу наукового дослідження, повинно було трансформуватися на всю людську життєдіяльність та людську культуру? Можна запитати себе, а чи здійснюється прогрес у той час, коли ви вдома, займаючись конкретною справою наукового дослідження, цілком погоджуєтеся із умовами людського існування взагалі. Чи не стають, нарешті, такі поняття Просвітництва, як самоздійснення та самовдосконалення украй двозначними?", - запитує Ґадамер [1, 290]. Відповідь, яку пропонує історико-філософське українознавство, якщо під такими поняттями як "прогрес", "поступальний рух", "культивування" розуміти не монологічну вертикаль, наприклад, уже згадувані типи відношень людини і світу, а полілогічний процес, що передбачає взаємовплив та здатність, прагнення зрозуміти іншого, то як результат - це новий крок у розвитку філософського мислення та культури. Де минуле виступає як "плюралістичне багатоголосся підходів", що несе в собі потенціал анонімності та бажання поділитися нею. Де кожен з цих підходів тільки у взаємодії і співвіднесенні з іншими отримує власне самовизначення і свободу смислу. У такий спосіб вивільняється смисл, що є інтерсуб'єктивним та містить у собі зміст невідкритих знахідок. Ключ до такого минулого - діалог. Vivat Фоєрбах!
Не менш важливим є інший бік питання, пов'язаний з переходом історико-філософського знання на рівень культури. Філософія - завжди витвір культури, національного. Вона об'єднує в собі здобутки та цінності певного культурного етносу у визначену цілісність. У філософії культура приходить до самоусвідомлення та самовизначення. Відірвати філософію від культури - згадати давньогрецький міф про Антея. Кожне світове філософське вчення є, у першу чергу, національною філософією, оскільки "кожна по-філософському значуща ідея, втілена в певному творі, є твором індивідуальної, неповторної, суверенної особистості і тому - унікальна" [2, 194].
Історія філософії як явище філософської культури постає у вигляді набору таких унікальних, індивідуальних та самостійних учень, що співіснують і разом утворюють інтерсуб'єктивний простір історико-філософського знання. За таких умов, спілкування передбачає гуманізацію історії філософії, яка визначає, по-перше, систему цінностей, що притаманна кожному з учасників спілкування, по-друге, тих суб'єктів у рамках окремої національної культури, за участі яких буде відбуватися діалог.
Діалогічність та гуманізація історико-філософського процесу підводить до питання про розрізнення історії філософської теорії та історії філософської культури. Для того, щоб зрозуміти дану відмінність, слід вбачати в культурі джерело філософської творчості. Якщо історія філософської теорії наголошує на суто іманентному тлумаченні історико-філософського процесу, внаслідок чого відбувається змістовне наповнення знання як результату пізнавальної діяльності, то, врешті-решт, ми опиняємося біля тези Гегеля про те, що філософія - дочка свого часу, "современная ей эпоха, постигнутая в мышлении". Але в цьому є принципова помилка: філософія - це тільки одна зі сторін багатовікової культури народу, яка охоплює державний устрій, релігію, мистецтво, науку, мораль. В основі культури лежить глибока діалектика цих форм, що відображає процесуальність та генетичність буття. Тому центр уваги досліджень історії філософської культури спрямований на аналіз філософського знання та причин його виникнення в межах культури, де філософія перебуває у тісному контакті з іншими формами культурного простору. Творцем такого знання постає людина, що є носієм цінностей і концептів спілкування в даній культурі. Людина - ось реальний суб'єкт філософської творчості. Її велич полягає не в тому, що вона є "знаряддям духу", а в "осередненні", що є тією ознакою її місця, яке вона займає у світі культури. Філософ постає, таким чином, не лише як гносеологічний суб'єкт, але і як "факт усередині буття". Людина ніби відривається від пізнавального відношення "суб'єкт-об'єктної" настанови, зміст якої полягає у відображенні або конструюванні зовнішньої реальності, та занурюється в життя культури. Змінюються цілі та пріоритети не лише діяльності суб'єкта, але й усього процесу філософської творчості. Моральні та гносеологічні упередження, якими послуговується автор пізнання набувають іншого значення у просторі культури. Культура виховує любов до національних мотивів, перетворюючи цим самим філософа на "любомудра".
Методологія українознавчих історико-філософських досліджень, що керується реконструкцією історичного мислення у відповідності до правил культури, спрямована на реставрацію пам'яток української філософії та здобутків інших націй слов'янського світу. Такий проект можливий не у світлі співвідношення філософії та історії філософії, а як альтернатива - взаємовплив історії філософії та культури, де культура постає не лише як "обґрунтування людського буття в його ж людській визначеності", але і як основа моралі, суспільства, релігії, мистецтва, що й утворюють ціннісний простір людського спілкування.
Запропонований погляд на те, як в Україні філософія розвивалась навколо проблем людини та людської історії, яке місце вона посідала в історії української культури, дає можливість вести мову про "александрійсько-біблійну" (В.Горський) та екзистенційно-антропологічну налаштованість української філософії. В основі розуміння такого характеру філософських процесів на українській землі лежить категорія культури. Діалогізм і гуманізм, генетичність і спорідненість, плюралізм і відкритість, духовність і органічність - ось той неповний перелік суміжних понять, що утворюють категорію культури. Тому, стаючи на позиції сучасних вітчизняних істориків філософії українознавства (В.Горського та Т.Кононенка), слід відповісти Д.Чижевському, що українській філософії не потрібно чекати на свого "великого філософа", а змінити погляд на філософію згідно з "каноном культури". Це дасть змогу виявити плеяду великих українських філософів минулого та розкрити потужний інтелектуальний потенціал сучасної нації, в розбудові якого активну участь бере історико-філософське українознавство.
Література:
1. Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика як філософія практики // Після філософії: кінець чи трансформація? - К.: Четверта хвиля, 2000. - С. 284-296.
2. Горський В.С. Філософія в контексті історії українськоїкультури // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. Збірка наукових праць. - К., 1996. - С.192-217.
3. Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Рольф, 2001. - 416 с.
4. Кушаков Ю.В. До критики гегелівської концепції співвідношення філософії та історії філософії // Нариси з історії німецької філософії Нового часу. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - С. 344-371.
5. Кушаков Ю.В. Історико-філософські проекти XX сторіччя: підсумки, проблеми, перспективи // Вісник Київ. націон. університ. імені Тараса Шевченка. Сер.: Філософія. Політологія. - К., 2004. - № 64-67. - С.55-56.
Loading...

 
 

Цікаве