WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Калина – символ України (Українознавство в школі. Фольклорно-літературна секція) - Реферат

Калина – символ України (Українознавство в школі. Фольклорно-літературна секція) - Реферат

застала Ганна. Калина вигукнула: "Нехай же не буде і тобі життя з моїм коханим!" - і потягнула Ганну у воду... потонули обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку, - на кручі. І виріс там кущ з гіркими червоними плодами. Назвали його люди калиною. І стала вона уособленням дівочої краси і нещасливого кохання.
Відома інша легенда про калину.
Давно жила в оселі бідна родина: батько, мати і син. Коли син підріс, то пішов по світу щастя-долі шукати. Йшов він і йшов, бачить, що росте при дорозі на узліссі кущ калини. Сів він під ним відпочити. А калина так ласкаво шепоче гілочками, наче хоче щось розповісти. Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він здивувався, коли заговорила сопілка людським голосом:
Ой помалу-малу, юначе, грай.
Та не вразь мого серденька вкрай.
Мене сестриця зі світу згубила.
В моє серденько гострий ніж устромила.
Коли юнак дійшов до села, то розповів людям про дивну пригоду. І вони повідали йому про ту страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла калина. Бабина дочка, заздрячи красі дідової дочки, убила її і закопала в лісі. На місці, де пролилася кров бідної дівчини, виріс кущ калини, навесні він зацвітає білим цвітом, улітку ховає подорожніх від спеки і дощу. А восени івзимку пломеніє червоними кетягами.
Калинова сопілка в народі оспівана як казковий образ. У легендах і казках сопілка чує і бачить те, що люди від інших хотіли приховати. У казці про дивну сопілку тужливо співає сопілка, розповідаючи про тяжкий злочин, коли брат брата через заздрощі вбив.
Було таке повір'я, що коли з калини зробиш сопілку, то в родині з'явиться син - продовжувач роду. А тому, хто не посадив калини на своєму подвір'ї, а ще гірше - викорчував її - ні йому, ні його дітям ніколи не почути найніжнішої в світі пісні, її може подарувати сопілка з маминої калини.
Існує ще така легенда. Утік козак зі своєю милою, та ніде не міг знайти притулку. Після поневірянь і багатьох пригод обернувся він тереном у лузі, а дівчина - калиною.
Рубінові плоди калини здавна символізують мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. Насіння ягід калини схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі загони татаро-монгольських ординців, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих патріоток нібито і зросли калинові кущі. У легенді "Дівочий ліс" розповідається, як мужня дівчина Марійка завела турків у непрохідні хащі, і вони там загинули. А султан стяв за це Марійці голову. І там, де падали краплі крові, виростала калина.
Живе образ калини не тільки в піснях, казках, легендах, а й у прислів'ях та приказках. Ми знаємо їх чимало:
"Весною калина білим цвітом квітує, а восени червоні ягідки дарує".
"Запишалася калина, наче красная дівчина".
"Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина".
"Пам'ятай, дитино, що сказала мати. Посади калину в себе біля хати".
"Нема цвіту білішого, як цвіт на калині, нема в світі ріднішого, як мати дитині".
"Без верби і калини нема України". Надзвичайно образні і барвисті загадки про калину.
За хатою у садочку,
У зеленому віночку
Та в червоних намистах
Стала пава молода.
І збігаються всі діти,
Щоб на неї поглядіти.
За намисто кожен - смик,
Та й укине на язик. (Калина)
Оспівано калину й у віршах українських поетів.
У безлічі поезій Тараса Шевченка оспівана калина - і як дівчина-краса, неодмінна деталь рідного пейзажу, і як матір-Україна.
Тече вода з-під явора
Яром на долину,
Пишається над водою
Червона калина.
Своєю красою зворушила калина серце Івана Франка (поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?")
Присвятила вірш калині й Леся Українка. Написала вона його в тяжку годину, коли померла близька їй людина - Сергій Мержинський (вірш "Калина").
Прекрасно оспівали калину і відомі буковинські поети. Серед них Анна Дущак, Михайло Ткач, Степан Кириляк.
У Анни Дущак знаходимо такі рядки:
Не печалься, я край свій не кину,
Бо без нього не жити мені,
Біля балти тоненьку калину,
Що так гарно цвіте навесні...
"Не печалься, я край свій не кину..."
Є згадки про калину і в інших віршах Анни Дущак: "А я таки прийду до тебе...", "Розвалилася затишна хата...", "Уже весна, виспівують пташки".
У поета-пісняра Михайла Ткача читаємо:
Білий цвіт на роси сині
Рясно обліта,
Вже зозуля на калині
Роздала літа.
"Не збивай, зозуле, цвіту"
Степан Кириляк написав чудовий вірш "Яка краса - калина і зима".
Поет Юрій Петричук, життя якого пов'язане з Буковиною, присвятив свою поезію "Я з лісу додому калину приніс..." цій рослині-символу.
Ще порівняно недавно на наших лугах і узліссях можна було побачити суцільні калинові гаї. Мабуть, саме цим і пояснюється безліч населених пунктів в Україні з поетичною назвою: Калинівка, Калинове, Калиновий гай Назви залишились, а самої калини не стало.
Виростають високі паркани. Перегороджуються, заростають споришем навпростець і стежки до сусідів. Затихає колективна пісня й забувається солов'їний спів у калиновому гніздечку.
Але ж кущ калини побіля материнської чи бабусиної домівки - це не тільки окраса. У ньому глибинний зміст. Це наш символ. Наш духовний світ. Наша спадщина, яка опредметнює духовний потяг до рідної землі, свого берега, своїх традицій.
Тож бережіть калину, любуйтеся її цвітом і плодом. І пам'ятайте, що у злих, недобрих людей калина не росте.
Будьте добрими і чуйними, посадіть біля своїх осель калину. Хай цей диво-кущ прикрасить ваш дім, хай у ньому соловейко зів'є собі гніздечко і співає вам пісню про незнищенність нашого українського народу.
Loading...

 
 

Цікаве