WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

у цьому випадку ходило за ефективність метафізичну, і гауляйтер окупованої України Лазар бен Мойсейович Каганович розумівся на подібних речах значно краще за багатьох "ортодоксальних ленінців", які повсюдно повторювали свої завчені мантри про "діалектику взаємодії базису і надбудови"), витворивши в остаточному підсумку свій структурований простір відчуженоїчуттєвості, інструменталізованої естетики, що прагне утримати владу над дійсністю, оперуючи мертвими знаками сталінського функціонального псевдокласицизму. "Сірий вокзал. Сталевар на фронтоні // І ланкова із бетонним серпом // Все стережуть мої дні непритомні, // Скулені дні. Я кивну їм обом. // А навкруги - куцрчолі квартали, // Попіл нудьги непородистих міст, // Де в піднебіннях провулків застряли // Слово чуже і розхристаний свист" або "Сіріють труби перших п'ятирічок, // шинельних повоєнних відбудов. // Сіріє на зупинці чоловічок // із міткою в очах: "Завжди готов!" - автентика справжнього в подібних координатах здатна оприявнитись бодай на мить лише через антураж незахищеності, соціального підпілля, незаконного існування на захоплених ворожою армією теренах, через алкогольне- наркотичну критику поведінкою, у силовому полі якої можлива бодай подобизна "братства" (мова за ще один із сенсопороджуючих топосів Вольвачевого образотворення). Винятком на тлі урбаністичної танатології "Південного Сходу" постає у поета лише просвітлено-настроєва "київська тема" (вірш "Причащуся Києвом з гори" своєю відграненою маєстатичністю, поліфонією сенсів, легкістю і якоюсь, як висловлюються москалі, "надмірністю" направду претендує на першість навіть серед Вольвачевих "унікумів"), та в цьому випадку маємо вести мову за зовсім іншу якість місце-розвитку: Київ - це екзистенція, а не структура, Київ - це осердя національного міфу як універсального символічного коду, що породжує все багатоманіття сенсів історичного буття спільності, це спогади про "золотогомінний" період нашої революції, це столиця селянської УНР. Зрештою, більшовики-індустріалізатори подібну обставину чудового усвідомлювали, перемістивши спочатку центр фіктивної "республіки" до Харкова, а потім послідовно і непримиренно знищуючи київські асоціативні ряди - і то не лише в архітектурі (пояснювати подібну практику їхньою проголошуваною на всіх перехрестях антирелігійністю - звичайнісіньке глупство: чому тоді вціліли архітектурні комплекси Кремля - символу могутності феодальної Московщини?), а й у самій буттєвості "соборної української душі" (В.Ілля).
Окрім іншого, надзвичайно показовим видається вже те, що, за всієї Вольвачевої програмово-підкреслюваної та всіляко наголошуваної ним же самим мілітарності (вочевидь не мілітарності як домінанти індустріальної експансії, а мілітарності - вибуху закріпаченої "технологіями" екзистенційної самості) його Ойкумена - Україна постає в континуумі своєї антологічності як образ увіч жіночий, жіночий насамперед у своїй дотиковій чуттєвості, а отже - автентиці: "Якої ж крові, віри і доби // Оця земля, що має віддих долі? //Ці плоттю жінки натхнені горби, // Отої жінки, тої, що якби... // Отої..." - десь зовсім поряд із цим голосом, на метафізично-метафоричних паралелях доби даленіє і постать Хвильового, який стверджує в "Україні чи Малоросії?", що "фашистська мужня цільність мусить бути ближчою нам від рідної розляпаної психіки. І саме тому ближчою, що вона стоїть на діаметрально протилежному полюсі", разом з тим її, Україну - Ойкумену власної візії, бачив всуціль фемінною - "матір'ю", "Марією", "м'ятежною нареченою", "сіроокою гарячою юнкою з багряною смугою на простріленій скроні". Направду, ще креатор національного міфу Т.Шевченко моделював український світ як рід - сім'ю з культом матері, протиставляючи його цивілізації в її російсько-імперській формі, та "фігурантам" літературного процесу доби великих перемог і великих концтаборів заповідалося на незрівнянно більш напружене переживання катастрофізму зіткнення архаїки й модерну: інфернальний виклик стандартизованого виробничого процесу, конвеєра образів - семулякрів і товарних форм з іманентними йому антрибутивними характеристиками - унітарною техноцентричністю та гомогенною, репресивністю (в офіційному дискурсі 30-х оспівувалися саме "металеві дні" та "симфонія москулатур") провокував відповідь насамперед у координатах традиційної фемінності українського світобачення. Інакше кажучи, вислідом подібної тяглості межичасся маємо оприсутнення світоглядно-метаісторичної дихотомії "революційна еротика (еротику наразі, за Г.Маркузе, потрактовуємо як нефункціональну комунікацію, що не обмежується на саму лише сексуальність) versus новостройкі пєрвих пьятілеток", у тягу саморозгортання якої обидва полюси цієї модальності - і "революційний", і "еротичний" - діалогізуються як щонайповажніші й підставові. Ліричний герой "Південного Сходу", що його "лікує // Мова скирти і будяка", тобто мова невідчуженого буття, а не ґвалтована урбаністичною цивілізацією мова-покруч (вона ж "сучукрмова"), означує себе "екстремістом" - і то екстремістом не лише вербальним, який, за Рене Шаром, свідомо обмежує свою наративну поставу, залишаючись надовго "у стратосфері Слова", а екстремістом, спраглим за "веселим свяченим ножем", за "правдою шаблі і жагучістю кулі", за вчинком як самособоюна-повненням: "В корості кпинів і плювках поразок, //Сховавши лють у глибину кісток, //Я ще мовчу, та кам'яніють м'язи, //І під бровою скалить ікла вовк. //За мною - неміч глиняної хати //На вашу твердь, на мармур і на мідь. /Да хреститься за мене пелехатий, //Захриплий гнів рабованих століть". У цій пульсації-передчутті праведної апокаліптичної помсти, помсти рабованих століть селянської буттєвості (інтелектуальний контекст подібної почувальності в національній мистецькій традиції і мисленнєвості щонайвиразніший: згадаймо бодай за опис захоплення міста повстан-цями-махновцями в "Третій революції" В.Підмогильного - "Кам'яне і гордовите, оселя культури і зверхності, воно навколішках приймало ганьбу від буйного села, що залило його вулиці. Село вийшло з своїх мазанок і стріх, поклало руку на той незрозумілий механізм, звідки йшли усі накази, куди возилось податки, де жили дідичі, лунала чужа мова й зникав виконаний у степах хліб. Село прийшло один раз могутнє, і місто стрепенулося з палкого подиху степів, здавалось, уже підвладних завсігди", за датований травнем 1941 р. меморандум фракції Бандери під назвою "Боротьба й діяльність ОУН під час війни" з його імперативним закликом - "Масу зрушити з засиджених місць. Села кинути на міста, де головні нерви ворожої влади, пропагуючи клич: "Селянська Україна здобуває міста і нищить ворогів України"), яка проривається у Вольвачевій поезії на поверхню історичного плину спалахами-катастрофами гайдамаччини ("Чигиринський мотив"), махновсього руху і герільї УПА, креаторові "Крові зухвалої" важить не так економіка й соціологія - за всією значущістю останніх, - як потенційована конфігурація образотворення. У подібному
Loading...

 
 

Цікаве