WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

своєрідний "бунт регіоналістів", що, сказати б, здобувся на інституціоналізоване вивершення десь за рік-два опісля падіння "совка" (більшовицька традиція центрування раціоцентричних сегментів в єдиномудискурсі уможливлювала лише імітації, беззмістовні симулякри потенційних вербально-ландшафтних конкретизації, виразним прикладом чого може слугувати стовідсоткове лояльна до влади псевдоподільська ентнографічність прози М.Стельмаха), спирався в тягу свого розпросторення на емансипаційний потенціал вивільнення суб'єктивного, яке концентрується в маргінальному вимірі, у віддалених від центру "континууму пригнічення" окраїнах, в інобуттєвості, позамежності оприсутнень "Іншого". Під цим оглядом "планетарна містерія Степу, притлумнений ступіт копит і стугоніння тачанок, крицево-вугільна міць", що їх Вольвач вирізняє серед найприкметніших ознак вподобаного ним підсоння, об'єктивно утримують у модальностях іманентно притаманного їм часо-простору сенсовість вибухово-антитетичну, суголосну як історії цієї розпеченої сонячним промінням землі, так і її знаково-символічному "горизонту". За В.Медвідем, "буркун, полин, курай, акація, маслина - це ще не вся атрибутика" українського Півдня... що вражає величавістю вікового історичного подиху й водночас якоюсь "ідеальною" злиденністю. Там людина живе (позбувшись усього) в ідеальній сполучності з ландшафтом, космосом; це те українське "Середземномор'я", що ним марив (себто не українським) усеньке життя великий Альберт Камю"; поет спізнав знайому йому аскетичну емпірику та зумовлену нею настроєність "закинутості", суто гайдеггерівського "буття - без захисту - в - максимально - ризикованому ризику" в усій їх явищності й повноті. Зрештою, Вольвач не був вже й аж надто великим самітником у своїй "мандрівці в Країни Сходу" (Сходу Південного). Радикальна екзистенційність нашого Півдня з його перманентне відтвореною в світоісторичних контекстах "межовою ситуацією", що загрожувала його насельникам повсякчасним знищенням, проте й найпотужніше потенціоювала енергетику історичної пригоди українських лицарів героїчної авантюри, що долали метафізичну відстань між світом мрій та реальністю, - від напівлегендарного Байди до цілком реальних Н.Махна та М.Григор'єва, який зі своєю напівозброєною селянською армією скинув у Чорне море оснащені танками й отруйними газами десанти непереможної доти Антанти, таки здобувалася на вербалізацію почасти в добу "Розстріляного Відродження" (роман Ю.Яновського "Чотири шаблі", сюжет якого він запозичив із розповідей партизанського командира Юрка Тютюнника, генерал-хорунжого Армії УНР, що був начальником штабу у М.Григор'єва), почасти в творчості Є.Маланюка і нонконформістської частини шістдесятників (М.Вінграновський, І.Сокульський). Хоча із зрозумілих історичних причин виокремитися в самостійну модальність "південний текст" в українській літературі до проголошення Незалежності не мав змоги: занадто вже були його синтаксичні ряди неконтрольованими, занадто важко було приховати їх тотальну антисистемність (інтелектуальні шаленства Д.Донцова теж, як знати, були спричинені якістю цього підсоння; очевидно режим якось намагався дати собі раду з подібними речами, через що й продукував час від часу на конвеєрі СПУ творіння, подібні до "Таврії" О.Гончара).
Отже, ми на Вольвачевій дідизні, де око поета просто фіксує узвичаєні, знайомі від дитинства реалії, фіксує ніби знічев'я, ніби позарефлексивні (рефлексія оприявниться пізніше - у підтексті строф або в мета-тексті енергетичного поля вірша):
Шосейка щось крізь рідний вітер свисне
І кане в осінь, тиху і глибоку.
А навкруги - шорстка моя дідизна,
Махновщина на всі чотири боки.
Приземиста. Притихла. Спорожніла.
Лиш сонях он, зчорнілий, ніби циган.
А замашні шаблі ростуть із тіла,
І щемної брови нестерпний вигин
Розвіявся, як теплі пасма кави,
Як мокрий брук. Я в них уже не вірю.
І борозну кладуть у небі ґави
Грудками чорними на сірім.
Змарнілі предки підуть борозною,
Легенько наступаючи на груддя.
Над соняхом, над полем, наді мною...
І тугу переорять мені в грудях.
Симптоматичним видається наголос креатора "Крові зухвалої" на двох визначальних для подібного штибу образотворення сенсопороджуючих концептах, швидше - навіть метафорично-інтелектуальних архетипах: його дідизна - махновщина шорстка, оприявнена в своєму радикально-метафоричному плині і водночас рустикально-надчасова, за всієї іманентної їй конкретики швидше - позаісторична. Кожен з двох полюсів регістру у Вольвача був би неможливий без своєї антитези, свого продовження - заперечення, долання і разом з тим вивершення: тілесність тропу у поета не трансформується в брутальність авторського "голосу" (хоча Р.Барт і стверджував, що письменство - то руйнування кожного "голосу", у нашому випадку семантичне поле тексту формується саме наратором-візіонером), а взорованість на овиди рустикального метаісторизму не спричиняє до спокуси стилізаторського імітування. Звичайно, наразі вільно було б і зауважити, що естетика усталеної звичаєвості, довгі ряди радісної речовинності зазвичай уреальнюються як підставові в трансформаціях творчих практикумів вітчизняних "село-писців (М.Хвильовий) - досить лише пильно вчитатися в прозу Г.Косинки, Д.Гуменної чи поезію Т.Осьмачки, - та Вольвачеві як авторові доби постапокаліптичної, що йому випало омовлювати реальність на крижаних вітрах тривання світоісторично-інфернальної стратегії "примусової смерті міфа" (і вдавати, ніби нічого не сталося, ніби ми все ще перебуваємо в тому хронологічному відтинку, що його Юрій Шерех окреслив двома модулями знаково-рубіжних темперальностей: Трипільська цивілізація - 1933 рік, було б щонайменше злочином проти стилю), йшлося зовсім за інше: для володарів сучасного цивілізації мега корпорацій з їх "світовим святом маркетингу" (А.Щербатюк), з їх "керуванням попитом" і глобалізаційним імперіалізмом явищність факту, його емпірика і непофальшована тілесність однозначно здобувається на чинник загрози, хоча б зважаючи на те, що її, явищність з вищеокресленими атрибутивними характеристиками, вже невільно буде перетворити на бренд і відчужену від нього товарну форму, яка в подальшому в звичайнісінький спосіб реалізується через мережу супермаркетів. Система здобувається, за Дельозом, на максимальну фізичну абстрактність (детериторизацію) і максимальну метафізичну конкретність, що реалізується у всюдисутності "декодованих потоків" - грошей, природних ресурсів, робочої сили, товарів, найголовнішим з яких виступає саме людина, людське тіло, чи, радше, вже не людина, а "функція дискурсивних практик" (Альтуссер), тотальність якої відтепер є вже не стільки біологічним і соціальним, скільки технологічним продуктом - не випадково ж М.Фуко говорив за "політичну технологію тіла", тобто за остаточну втрату тілесного як царини людського самовираження. Згадаймо й зате, що класичні тоталітарні системи сталінізм і фашизм (їхня майже абсолютна знаково-символічна
Loading...

 
 

Цікаве