WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

Експропріація метафори і поетична герілья (погляд з південного сходу) - Реферат

екзистенційно-естетичному чині Павлові Вольвачеві заповідається на повернення, віднайдення експропрійованої метафори, на достоменність тропу як актуалізації непроявлених підтекстів реальної предметності. Промовистим свідченням цього вільно буде назвати і те, що наш автор повсякчас "паралелізує" вітчизняний, український досвід з історією південних, доіндустріальних етносів ("Пальми Півдня", "Видіння Джихаду" і т. ін.).Творець "Пленеру -XX", як і Хвильовий, звертається насамперед до "світового села" (зрештою, вся хвильовістська концепція "азіатського ренесансу" - то інтелектуальний пароль саме для рустикальних, доіндустріальних спільнот), до південної, по-бароковому маєста-тичної й повнокровної метафори ("Скоро, скоро відпливати сонцю, // Зігрівать Еспанію палку", - інтенційність виговорення світу в "Крові зухвалій" і "веснянка дум про далеку Еспанію" м'ятежного романтика доби "Розстріляного Відродження" здобуваються на чинність двох класичних рим у єдиній строфі, але не забуваймо, що полуднева спека країни Сервантеса й Лорки подарувала світовій політології таке домінантне для контекстів XX століття поняття, як герілья: йдеться за велику війну іспанців супроти наполеонівської окупації на початку XIX ст.). Чи вільно подібну стратегію потрактовувати як перманентну естетичну еміграцію, за допомогою якої поет компенсує історико-подієву незбулість нації? Че Гевара, як знати, поіменовував би такі практики творенням партизанського осередку. Воно й направду: "Осіннє степне сірооччя, // Махновці красиві, краси... // І хмар фіолетове клоччя //Летить до землі навкоси" або "Скоромовка махновського "льюїса" // Мої видива, врешті, означить. // І, негадане, ти намалюєшся, // Під одежею гола й гаряча", - Вольвачева махновщина, махновська тема його поетичного місце розвитку переростають обмеженість звичайного семантичного декору, розпросторюючись на обшири увіч партизанського, емансипаційного проекту; махновщина - то барвисте розмаїття значеннєвостей метафори, то достеменність доторку до тіла, а не до мупяжів-симупякрів, то гераклітівське відчуття й переживання війни, в тяглості якої взаємодія периферій трансформується у взаємодію сутностей. Зрештою, махновщина на сьогодні - чи не єдиний в українській мисленнєвості надпотужний соціальний міф (соціальність наразі витлумачуємо як сукупність сутнісних зв'язків, що творять основу суспільства), придатний для актуалізації національного дискурсу і на європейському "ринку" антисистемних інтелектуальних проектів. У 20-ті саме цими причинами було зумовлене витворення цілісного мета-тексту махновської епічності - згадаймо за роман Клима Поліщука "Гуляйпільський батько", поему В.Сосюри "Махно", повість В.Підмогильного "Третя революція", "Санаторійну зону" і "Редактора Карка" М.Хвильового. Провідний "голобельний" критик в КП/б/У Андрій Ананійович Олінтер, що прибрав собі поетичний псевдонім Андрій Хвиля, зважаючи на все вищезазначене, вимушений був навіть видрукувати 1926 р. у "Більшовику України" свою велику статтю "Романтика махновщини" (його вільно зрозуміти: партія саме планує широкомасштабний наступ по всьому фронту на селянство, аби покласти рештки розчавлених сіл у підмурівок своєї індустріальної імперії - Леон Гаммер-шляг із Франкового "Борислава сміється" на подібному тлі видається правдивим гуманістом: він-бо, зводячи фундамент свого будинку, приніс у жертву життя лише невеликої пташини, - а тут якість осібники продовжують оспівувати селянську герілью).
Зауважимо, до речі, що "махновські" обертони модальностей "Південного Сходу" безпомильно окреслюють і, сказати б, антифашистську визначеність постави ліричного героя Павла Вольвача: за ще одним партійним філософом, В.Юринцем, махновщина є нічим іншим, як атакою на "конструктивні, здержані, здисципліновані сили пролетаріату", атакою на технологічні лінії і репресивну раціональність. Суголосні подібним дисциплінарним" рефлексивним конструкціям інтенції віднаходимо і в українських квазіфашистів - "пражан", звернімось бодай до Маланюкового "Сірим попелом стало життя // Під огнем степовою свободи" (Вольвач, з одного боку, солідаризується з непотамованою проривною емоційністю "залізного імператора строф" - "Дай же, доле, не слину богеми, // А гарячі свячені братів! // Ви то знаєте, пане Євгене, // Чого я на цім світі хотів", - але імперативні вимоги "раннього" Маланюка структуризувати метафору, розчинивши її в технологічній стандартизації машинного виробництва, на взір "Поет - мотор! Поет - турбіна! // Поет - механік людських мас, // Динамо-майстер, будівничий", залишаються для Вольвачевих поетичних модальностей абсолютно чужими й неприйнятними), та в цьому випадку годилось би вести мову більше за безмір відчаю, а не за програмовість. Загалом, розмова за "наський фашизм" і його дотичності до Вольвачевої образотворчої харизми, що її започаткувала своєю згадуваною вже на сторінках цього есею "Територією самотнього льюїса" Анна Біла, вимагає найперше дефінітивної визначеності: фашизм як суспільно-політичний феномен інтегрований у час і простір, ширше - в історію, абстрагуючись від якої, ми вимушені будемо залишатися в полоні абстрактних "прогонів" про незмінний і статичний УР - фашизм з його синкретичністю культу й енергетикою архетипів( заблукавши в цих хащах, Л.Плющ оголосив свого часу "українськими фашистами" аграрного екстреміста А.Щербатюка та зовсім вже безневинного О.Бердника). Бо, вочевидь, ковзаючи поверхнею понять, не намагаючись аналізувати сенсовість їхніх контекстів, ми взагалі втрачаємо можливість конституювання бодай якихось критеріїв: фашистом називав себе Л.Піранделло (1926 року, відповідаючи на запитання одного журналіста, чи він фашист, Піранделло відповідає: "Я вже тридцять років як фашист". Отже, з 90-х рр. XIX ст. Саме в цей час, за О.Пахльовською, на Сицилії створюються "фаші" - загони безземельних сицилійських селян, які боролися з великими землевласниками), про свої симпатії до фашизму писав М.Хвильовий, М.Грушевський називав М.Міхновського та його послідовників "фашистами", батько Че Гевари, дон Ернесто, у 30-ті позиціонував себе націонал-соціалістом, ультралівий Ф.Кастро в юності зачитувався повним зібранням творів та промов Муссоліні... Про що свідчать подібні дефінітивні конкретизації? Поза конкретикою часо-простору - ні за що взагалі. Фашизм в автентиці його, сказати б, репрезентації - то стратегія індустріальної мобілізації в субімперіалістичних країнах, послаблених наслідками тяжкої війни або витіснених конкурентами на периферію світового господарства (бажаючі переконатися в правдивості сказаного можуть відкрити будь-який серйозний підручник зі світової історії першої половини XX ст. і прочитати там за "виробничі битви", закон про загальну меліорацію, капітальне будівництво, електрифікацію залізниць, розвиток чорної металургії, ВПК і кораблебудування в Італії за доби Муссоліні, сталінські п'ятирічки, Трудовий фронт, чотирирічну програму розвитку, будівництво автобанів у гітлерівській Німеччині і т. ін.).
Loading...

 
 

Цікаве