WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Духотворчий феномен мови (формування філософії українознавства) - Реферат

Духотворчий феномен мови (формування філософії українознавства) - Реферат

камінчиків у мозаїці "зображення світу" постачена нам географічним довкіллям".
В.Крисаченко зазначає усвідомлення людьми постійного примату території краю над його людським вмістом.
Край у сприйманні українців є чітко окресленим і цілісним.
У радянських етнопсихологічних дослідженнях ігнорувалися змістові етнічні прикметності людської психіки, їх вплив на ґенезу характеру людини. У теперішніх умовах поглибленої уваги дослідників до розкриття цілісної парадигми "феномен етнос" у коло проблем потрапляють питання зв'язку мови з ментальністю етносу, впливу мови на мислення, зміцнюються переконання психологів, лінгвістів про існування етнічних образів світу. Саме проблема "мова як образ світу" виокремлює українознавчий аспект у парадигмі "мова і етнос". Рідна мова реалізує глибоко внутрішні потреби людини почуватися в гармонії з власним емоційно-психічним світом. Відомий факт відчуття дискомфорту, коли в комунікативний акт вводиться чужа, незнайома мова. "Кожна нація складає свій словник так, щоб могла висловити ним зміст свого духу". (Антін Княжинський).
Тобто кожний народ будує свій, відмінний від інших, образ світу, щоб показати багатоманітність людського життя під кутом зору, притаманним саме цій спільності. "...Усвідомлення народної єдності в сенсі спільності думки (мислення), що визначається єдністю мови, є глибоко давнім явищем".(О.Потебня).
Кожна національна мова становить сукупність територіальних діалектів, сьогодні спілкування українців із різних територій інтенсивне, активне, хоч на територіальні діалекти відчутно впливає загальнонаціональна літературна мова і під дією сучасних засобів масової інформації витворився загальнонаціональний тип українського усного слова, однак у звучанні живої мови нам не важко вловити ознаки походження мовлянина з певної етнічної території. Етнічна самосвідомість "ущільнює" кожного мовця з територією його народження, походження його батьків, дідів, прадідів. Явище забуття діалектної спорідненості В.Русанівський називав "мовним". Міграційні процеси і міжмовні етнічні контакти не здатні зовсім знівелювати, стерти закладені у свідомості, у мовній пам'яті, в артикуляційній практиці мовців ознаки первинного мовного зв'язку, утворених у певному етнічному середовищі.
Принцип природовідповідності. Незмірянний світ довкілля, схований мовою, виразний у відповідних комплексах понять (концептосфера світу українців), психолінгвальних діях: "Мова як якесь дерево: то воно насінина, то дерево. Так і якісь комплекси уявлень згортаються у зернину і можуть тривалий час у такому вигляді перебувати в мові" (В.Голобородько. "Посівальником через усе життя"). В.Сніжко зауважив, що своєрідний тип рослинності - це обличчя терену, його неповторна ландшафтна аура. (Сніжко В. Минуле й сучасне: дослідження психоетнічної екології для українознавства//Українознавство. - 2002. - Ч.З. - С.78). Етнопросторові флористичні константи набувають вагомості естетичних знаків національної культури. Мовні знаки - не умовні субститути, замінники речей, за ними досвід, естетична практика соціуму: "Зоря молодим горошком сходить на городі" (Е.Андієвський); "Картоплини овальні, неначе планети" (І.Драч); "І вишита пташка над хатою висла - на гребінь шовковий не сяде ніяк чи ниток не стало, чи кров'ю зумисне по білому вишивсь співаючий мак" (П.Мовчан); "Ти відігріваєш мене Ніби кутаєш молоденьку черешню на зиму" (О.Шалак); "Я завши прийду з першим скриком дитини, Із матері ласкою й батька суворістю. Із проліска квітом, в смерековій прорості" (П.Кононенко); "І осінь їй тихенько спустила Горіховий листок перед вікном" (С.Чернілевський).
Позбутий своєрідних етнознакових рис, що їх надає мовно-естетичній картині дійсності гуртовий досвід, світ знебарвлюється, уодноманітнюється. Ріднизна естетичних регістрів ословленого цього світу вигранює впізнаваними фібрами: закладена в конкретній мовно-структурній одиниці естетична оцінка закономірно стабільна як у розпросторенні позитивних оцінок, так і негативних. Порівняймо понадчасовість наскрізних українських символів ("біла хата", "тризуб", "кетяг калини" тощо), що, зрештою, вибудовують знак "українського раю", де село як писанка, що його нездатний знівелювати урбанізм теперішній, де гостра ностальгійність городянина в місті - "зоні відчуження": "Молодь в місті шукає ванного спокою. Хай би ж до родаків хоч раз в рокові Через кропиви, через лободу, через будяки протопталися Та й висповідалися..." (М.Тимчак. "Дума про сільський цвинтар"). Оречевленість буття, втілена вербально-смисловим континуумом мови в інтенціях стилевої рустикальної оздобності, озерненості села-прихистку, оберегу. О.Хоменко, студіюючи мовну практику Павла Мовчана, відзначає естетику української хати: "Ця біла хата, це тепле й затишне яйце-райце", завжди чекає на спраглих там, за порогом, що відділяє облудні цінності пластмасового глобалістського "карнавалу" від достеменності буттєвості ґрунту, від правди дерева, осіннього неба, різьбленого сволока..." (Хоменко Олександр Мисленнєвість поезії і поезія мисленнєвості. - К., 2003. - С.46).
Як відомо, глибинні аксіологічні інтенції рідного слова сприяють самопізнанню й саморозкриттю індивіда. Втрата будь-якої одиниці шкідлива. Порівняймо деактивізацію питомо українських іменників із значенням одиничності, яку формує суфікс -ина ("намистина", "житина", квасолина", "дубина"), що для української мови є щонайсвоєріднішою морфологічною рисою, у царині найменування конкретного дерева: дерево грабове - "грабина", букове - "бучина" (СУМ, приміром, означує лексему "бучина" як діалектну, натомість актуалізує слова 'бук", "букове дерево"). Цілість мережі в парадигмі однини і множини важить для руху евристичних феноменів.
Конкретно здійснювані описи окремих мовних фактів потребують виходу в річище цілісності феномена української мови як часової і просторової ознаки етносу. Не заперечуючи вагу і самовідданість діаспорян - дослідників мови у відтворенні заборонених радянською ідеологією тем, спостерігаємо тимчасом виразний процес подавання ними філологічноїрадянської думки тільки як суцільного російщення - це простежується в діаспорних публікаціях (порівняймо, приміром, спроби Ан. Вовка назвати лексему "парус" лексичним російнізмом), вживаю гіпертрофовану запальчасту термінологію: "радянсько-більшовицька топонімія", "совєтизація термінів", "біло-дідівське мовознавство" тощо - це щонайменше призводить до неточного наукового висвітлення, є вельми й вельми образливе для багатьох українських учених материкової України. Українознавство має на меті цілісно ввести до наукового обігу праці мовознавців як материкової України, так і діаспорної без щонайменшого селекціонування.
Українознавство покликане заступити "науково-подібний" підхід до мови як до явища атомарного, "змушує нас ширше подивитися на історію мови, часову й просторову неперервність мовного національного простору" (Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). - К.: Довіра, 1999. - С.394). Як вияв цілісного світогляду, воно є "свідченням трансцендентності появи, розвитку, неминучого розквіту українського феномена, обов'язковості його повної самореалізації в цілісній системі все-людства." (Кононенко П. Шлях до щастя: самопізнання, закон і свобода // Українознавство. - 2002. - Ч.З. - С.7).
Loading...

 
 

Цікаве