WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Духотворчий феномен мови (формування філософії українознавства) - Реферат

Духотворчий феномен мови (формування філософії українознавства) - Реферат


Реферат на тему:
Духотворчий феномен мови (формування філософії українознавства)
"...чи розглядати мову як певне світосприймання або як спосіб з'єднання думок - адже вона сполучає в собі й те, й інше, - вона за потреби спирається на сукупність людської духовної сили; з неї неможливо нічого вилучити, тому що вона охоплює собою все".
В. фон Гумбольдт
Багатовимірність буття, втілена вербально-смисловим універсумом української мови, що підтримується історичною пам'яттю, є предметом як лінгвістичних студій, так само й інтегративним об'єктом українознавства. Концепція "Мова як українознавство" постає такими структурними елементами: мова як репрезентантка етносу, мова як репрезентантка держави, мова - арсенал, резервуар трансформації культури. Чільною виокремлюється ідея розвитку лінгвістичної думки від дискретного, частково орієнтованого підходу до синтезованої моделі. Властиве, поширення філологічних знань ґрунтується на комплексних історико-мовних, мовно-культурологічних, мовно-освітніх проблемах, що мають виструнчувати ієрархію українознавчих вартостей. Мово-українознавчі знання передбачають залучення до обсягу навчальних стандартів інформації про цілісність і самобутність української мови як світоглядного, етнокультурного, системно-знакового феномена; про давнє коріння української мови, про мовну естетику понадчасових наскрізних українських символів, що постають об'єднавчими; мову як мистецьке явище.
Методологія як учення про методи пізнання й перетворення дійсності, застосування світоглядності до аналізування відповідного феномена виактуалізовує і в мові її осердя поєднувальності, консолідації, її ідеологічну вагу; мова досліджується насамперед як знаряддя мислення, засіб членування думки в свідомості носіїв мови. Нова парадигма лінгвістичного знання студіює природну мову в усіх маніфестаціях та когнітивних контекстах, усі типи відношень між мовою, мисленням, культурою. Отже, сучасні філологічні дослідження загострюють потребу застосування етноцентричногр й антропоцентричного методів вивчення співвідношень "мова і культура", "мова і суспільство". Власне іманентний (внутрішньо-лінгвістичний) аналіз мовної системи (структурна самобутність) торкає позамовну реальність, наріжною передбачається практика рідного слова (мотиви вивчення рідної мови; комунікативна стабільність стихійних носіїв мови як державницька стабільність).
Загальновідомо, рідна мова, постаючи в єдності функцій спілкування й узагальнення, є знаряддям залучення до гуртового досвіду (мовотворення суспільства та індивідуума). Рефлексія, здійснювана внутрішньою мовою віддзеркалює найінтимніший зв'язок рідного слова і "я" (еґо). Вельми промовисті почуття ностальгії за мовою, дискомфорт у чужомовному середовищі, так само як і перехід на рідну мову в украй стресових моментах життя. Якнайглибше рідна мова має засвоюватися з дитинства: "...ти, дитино, покликана захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви "І", а також, витягнувшись на пальчиках, оберігати місячний серпик букви "є", що зрізаний з неба разом із ниточкою" (І.Малкович "Напучування сільського вчителя").
Логікові-формалістові гострочуттєве сприймання рідного слова, цей олюднено-тремтливий образок не є промовистим, натомість глибинно суголосний український мотив "ниточки" від серця до серця, від хати до неба спостерігаємо ми в контексті С.Чернігівського: "Встала мати. Мотузочком диму Хату прив'язала до небес".
Видатні особистості здатні трансформувати глибинну етноаксіологічну інформацію у відтворювані тексти-знаки національної культури, що є організовуванням мови на рівні психології сприймання світу. Сутнісний українознавчий компонент спостерігаємо в аспекті "Екстралінгвальне сприйняття художнього слова", коли творчість пізнається через мову (етнопсихологічні моделі сприйняття дійсності на відміну від знаково-семіотичних). Актуальності набувають етноцентричні парадигми дослідження лексики, коли лексичні й граматичні одиниці дають змогу бачити світ крізь призму певного соціального контексту. Базисним тут є поняття "я" (еґо), повсякчасне відсилення до особи мовлянина, що організовує семантичний обшир, від нього йде відлік.
Мова як комплекс лінгвокраїнознавчих знань. У мовах існують такі структурні складники, що є своєрідні, осібні, насамперед це фонова лексика, що не має простих відповідників у інших мовах (її, приміром, доводиться пояснювати іноземцеві світлиною, кількома фразами, рухами тощо). Мова є самодіяльним і самодостатнім явищем, воднораз "усі окремі мови ущільнено відповідними рамками" (Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресе, 1984. - С.49). Навіть фонеми не бувають космополітичними (В.Чапленко). Етноцентризм спостерігаємо і в щонайдрібніших одиницях мови. Порівняймо, приміром, ті лексеми із шерега лексики (візьмімо такі, що не вельми актуальні в теперішньому узусі), їх фіксує "Етимологічний словник української мови:" до номена "мова" - "мовлянин" (мовець), "мовник" (викладач мови), "мовниця", "мовкиня" (промовець - жінка), "відмовник", "перемовини", їх вибудовано продуктивними українськими морфемами відкритість складу в красі мелодійності вимовної широти - густина синонімічного поля лексеми "обрій" - "небосхил", "крайнебо", "виднокруг", "круговид", "видноколо", "виноколо", "овид" - усе це лексичне різнобарв'я наспівністю кожного складу змусили митців витворити низку вторинних символів, що вигранюють глибинною українською естетикою ("І враз, мов розжарений обруч, тріснув обрій (Юрій Клен), "В блисках вогнів колом зацвів обрій років" (Юрій Клен)".
Як відомо, семантичні обриси слова залежать від морфологічного інвентарю граматичних категорій. Незамовлені соціумом знаки забуваються: "призабута", заблокована лексика, те "що погубилося віками неволі, привалене по кутках чужим сміттям і мотлохом" (Левицький М. Паки й паки. Відень: Наша воля. - Ч.З, 1920. - С.13). Пришвидшена дочасна амортизація певних "мовних знаків", "дистиляція" мови вельми промовиста й на прикладі активізації прийменника і префікса від-. Аналізуючи мовні заступлення одних словотворчих елементів на інші Юрій Шевельов писав: "Перехід від нормального ще тридцять років тому одвертий на відвертий порушує історично складену будову слова, яке ніколи не мало префікса від- (воно мало префікс О - і корінь твір- (твор-, як у слові створити"). Українська мова в себе вдома сьогодні й завтра // Сучасність - 1986. - 4.10. - С.ЗЗ).
Тарас Шевченко, зокрема, не вживав форм із префіксом від-: про цю рису його мовотворення нагадує Іван Огієнко в драматично-стилістичному словникові Шевченкової мови" (Митрополит Іларіон. Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови. - Вінніпег, 1921. - М.153). Актуалізовані українознавчим виміром словник і виразові засоби мови мають розкрити потенційні можливості мови, щоб особистість могла зреалізувати закладене в ній відповідно до власних потреб, залежно від моделей ситуативного спілкування (комфортність "мовного строю"). Етнокультурній інформації належить основна роль -несвідоме опанування подібних знань базується на імітаційних здібностях людини, засвоюється з дитинства (приміром, "шибка" - скло у вікні чи дверях). Убогість словника прискорює асиміляцію: "чим менше індивід має слів однієї мови, тим швидше він з асимілюється" (Шаповал М.Загальна соціологія. - К., 1996. -
Loading...

 
 

Цікаве