WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов’янської писемності - Реферат

Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов’янської писемності - Реферат

новим віровченням функцій державної релігії в результаті перевороту 882 року; вперта боротьба християнства з язичництвом протягом Х ст., в ході якої три спалахи антихристиянського терору чергувалися з періодами релігійної толерантності; нарешті, друге офіційне хрещення за Володимира і остаточне проголошенняправослав'я державною релігією Русі - становить єдиний і послідовний ланцюг…" [2, 96].
Тож не дивно, що увагу М. Брайчевського привернули проблеми утвердження Київської Русі як потужного ранньодержавного об'єднання, а також перше офіційне хрещення, оскільки воно відбувалося в контексті складних політичних і конфесійних колізій ІХ ст. На даному етапі важливим залишається той факт, що середньодніпровські слов'яни добре володіли писемністю вже у середині ІХ ст. Науковець, використовуючи власні спостереження та дослідження інших учених, навіть спробував реконструювати "Літопис Аскольда" з метою розв'язання основної проблеми славістики як науки, суперечки навколо якої ще не вщухають і до сьогоднішнього дня.
Т.Целік у своїй монографії "Особистісне начало у філософській культурі Київської Русі" зазначає: "Означивши можливе поле джерельної бази, ми б хотіли повернутися до джерел вербальних, що їх втілювали самі автори давньоруських текстів - любомудри-книжники, агіографи та літописці. Нам відомо хоч і небагато імен осіб, що залишилися в історії Київської Русі та стали нашими сучасниками в культурному діалозі, бо саме їхнє слово розповідає нам про далеку княжу добу. Зусиллями Никона, Нестора, Сільвестра, Моїсея та інших літописців, попри ідеологічні вимоги княжих кланів, збережено безцінні відомості. І вже від сучасних науковців залежить, що і внаслідок якої інтерпретації перетвориться на факт реальної історії, а що залишиться за її межею. Те ж саме і з історико-філософським дослідженням: слід з'ясувати, які ментальні особливості втілює той чи інший текст, яке світоглядно-філософське підґрунтя керувало думкою і рукою літописця, котрий створював текст, компілюючи його та перемежаючи власне слово з цитатою із Святого Письма" [16, 51].
Зрозуміло: починати пошук слід із документів та угод, що дійшли до нас, теоретичних надбань та загальнокультурного спадку Східної Церкви, оскільки власне потужний цивілізаційний вплив Візантії зумовив долю східного слов'янства й великою мірою переорієнтував світоглядні настанови києво-руського середовища здебільшого після офіційного хрещення, запропонувавши вже готові "моделі" та "взірці" для визначення цінностей давнього русича.
"Проблема виникнення слов'янської і зокрема - давньоруської писемності є одним з найскладніших сюжетів вітчизняної історії, що породив низку химерних уявлень і настанов", - так розпочинає свої дослідження М. Брайчевський у монографії "Походження слов'янської писемності". Ще, на жаль, до сьогоднішнього дня більшість посібників з історії України (не говорячи вже про шкільні підручники) та велика кількість наукової літератури твердять:
а) слов'янська писемність виникла у 862 р. внаслідок діяльності великих слов'янських просвітників Костянтина (Кирила) і Мефодія;
б) писемність з'явилася після релігійної реформи Святого Володимира 988 р. з Болгарії в уже сформованому й сталому вигляді.
Вважаємо, що ці дві тези не є істинними, оскільки в багатьох наукових працях та творчих доробках історика, археолога, філософа М. Брайчевського є тому докази й обґрунтування у незаперечних свідченнях джерел. Пропонуємо деякі з них.
Найціннішим з доказів є русько-візантійські договори, які були укладені у 860, 874, 944, 971 роках. З Несторової "Повісті минулих літ" (автентичність цього документа є незаперечною) маємо інформацію щодо укладення першого договору в 860 - 863 рр., другого - 874 р. Це відбувалося за часів Аскольда. Адже у візантійській дипломатичній практиці угоди між двома країнами укладалися двома мовами: один варіант, що зберігався у варварської сторони (у Константинополі), оформлювався грецькою мовою, а інший - мовою контрагента, зокрема давньоруською. Отже, як зазначає вчений, "…Нестор мав до рук грецькі оригінали візантійсько-руських договорів, але добре знання тої мови дозволяло йому досконально розуміти юридичні тексти" [4, 55].
Визначними пам'ятками давньоруської писемності ІХ - Х ст. є самі угоди, які, як вище вже зазначалося, оформлювалися двома мовами. У "Повісті временних літ" (у договорі від 874 р.) записано: "Аще ли сотворит обряжание таковыи ( русин ), возьметь уряженое, кому будеть писал ( заповів ) наследити имінье его, да наследит є…". Далі, вже в документі 944 р. згадується про грамоти, які київський князь готував для послів та купців, що направлялися до Царгорода: "Нині увіділ есть князь ваш (русський) посилати грамоти ко царству нашему (грецькому); иже посилаєм бывають от них посли и гостье (купці), да прингосят грамоту, пишучи си це: " як послах корабль селико, и от тіх да увім и мы, еже с миром приходять… Аще ли убіжавше в Русь придуть, мы напишем князю вашему…". Саме в даному договорі підтверджується факт щодо укладання двосторонніх угод.
Таким чином, у ІХ - Х ст. Київська Русь мала розвинену ділову писемність: офіційні юридичні акти, писані заповіти, дипломатичне листування тощо. Це остаточно переконує в тому, що писемність не тільки не зароджувалася, а на той час вже існувало добре усталене діловодство на базі високорозвиненої грамотності. Про це у багатьох своїх наукових працях постійно наголошував М. Брайчевський.
Про наявність письма, зокрема написів у слов'янських храмах, твердять також іноземні джерела. Наприклад, про це згадує у своїх творах арабський письменник Ібн-Фадлан, що на початку Х ст. відвідав Волзьку Булгарію та відзначив, що " … вони (русини) поставили в середину велике дерево харанги, написали на ньому ім'я руського царя і відійшли" [9, 33].
Арабський письменник Ібн-Якуб ал-Недім, якого зацікавило питання щодо походження слов'янського письма, згадував: "Мені розповідав дехто, на правдивість якого я покладаюся, що один із царів гори Каби (Кавказ) послав його до царя русів; він твердив, що вони мають письмена, які вирізують на дереві. Він же показав мені шматок білого дерева, на якому були зображення; не знаю чи були то слова, чи окремі літери, подібно цьому…" [7, 445].
Також деяку інформацію знаходимо і в західних джерелах. Один із "тогочасних свідків", який помер у 1018 р., Тітмар Мерзебурзький,стверджував, що слов'яни за допомогою особливих знаків зображують імена божеств на присвячених їм ідолах. Зрозуміло, що мова йде про давнє письмо, яке було у вжитку слов'янських народів у дохристиянські часи, до реформи Володимира Святого, не говорячи вже про діяльність Кирила та Мефодія.
Наголошуємо на великих
Loading...

 
 

Цікаве