WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов’янської писемності - Реферат

Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов’янської писемності - Реферат


Реферат на тему:
Дослідження М.Ю. Брайчевським витоків слов'янської писемності
Упродовж своєї багатовікової історії український народ сягнув значних вершин на терені культурного розвитку, створивши багато неповторних духовних цінностей. Час нинішній викликав небувалу увагу до проблем вітчизняної історії та філософії, витоків національної культури, непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних, культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення.
Українські філософська та історична науки, що були представлені у першій третині ХХ ст. такими видатними вченими, як М.С. Грушевський з його численними учнями, О.Я. Єфименко, Д.І. Баглій, Д.І.Дорошенко та інші у середині цього століття, внаслідок як сталінських репресій та ідеологічних утисків в УРСР, так і кривавих подій Другої світової війни, понесли страшні втрати. З масштабних науковців старої школи у післявоєнні роки активними діячами залишалися хіба що І.Крип'якевич на батьківщині та Н.Полонська-Василенко на Заході. Відроджувати науку треба було новому поколінню, до якого і належав М.Брайчевський, що обрав справою свого життя системний розгляд соціокультурного розвитку давнього та ранньосередньовічного слов'янства.
Зрозуміло, що на цьому шляху перед ученим стояли не лише ідеологічні та цензурні перепони. Українські науковці старої школи з цілком об'єктивних причин не мали можливості створити обґрунтовану концепцію вітчизняної історії долітописних часів: писемні джерела були досить обмежені й фрагментарні, тоді як археологічний матеріал у ХІХ - 1-й половині ХХ ст. лише накопичувався, систематизувався та піддавався первинному, переважно спрощеному та надзвичайно схематичному (у 20-х - 30-х роках із соціологізаторським ухилом), осмисленню. Таким чином, в колі актуальних проблем у сучасному іторико-філософському дослідженні першорядної ваги набуває обґрунтування культурологічного аспекту, що передбачає осмислення феноменів філософії минулого за виміром й у контексті культури.
Коли йдеться про джерелознавчу базу вивчення вітчизняної культури найдавніших часів, треба врахувати її специфіку, оскільки до нашого часу збереглась незначна частина джерел. Також не потрібно забувати про герменевтичну ситуацію, в якій мимоволі опиняється вчений, досліджуючи середньовічні тексти.
Отже, на порядку денному розробки концепції вітчизняної історії І тис. ставала проблема формування слов'янської писемності, яка мала існувати у більш-менш сталому вигляді ще до початку просвітницької діяльності першовчителів Кирила та Мефодія. Цій проблемі, яка постала ще на початку славістики як науки, дискусії навколо якої не вщухають і до сьогоднішнього дня, була присвячена книга М. Брайчевського "Походження слов'янської писемності" (1998). Власне, вона була написана ще у 70-і роки, а доопрацьована й видана двома десятиліттями пізніше.
На сьогоднішній день науковці оперують багатьма фактами. Зокрема В.Горський зауважує, що власне авторські оригінальні твори складають приблизно 1% літературних пам'яток Київської Русі, які збереглися [16, 51], та порівняно з творами-перекладами вони поступалися чисельністю. Російський історик І. Данилевський вказує на ще меншу частку творів. Він вважає: від домонгольської Русі до нас дійшло не більше кількох долей одного відсотка всіх написаних тоді книг. Науковець висвітлює стан справи з актовими джерелами, коли "за перші два століття, від яких збереглись давньоруські документальні джерела (ХІІ - ХІІІ ст.), ми маємо всього 23 акти" [16, 51]. Для порівняння вчений наводить обсяг виданої друком частини архіву італійського міста Лукки за період з середини ХІІІ - до середини ХІV ст., котрий нараховував близько 30 тисяч документів. І. Данилевський підкреслює різницю в обсязі матеріалів, але, на думку дослідника, це не може звужувати можливості вивчення ціннісних структур, несвідомих ментальних настанов, стереотипів мислення та поведінки людини Давньої Русі.
Щодо другого аспекту проблеми, І. Данилевський зупиняється на тому факті, що "більшість понять, що ховаються за термінами й фразеологізмами руських джерел, залишились неверболізованими сучасниками" [16, 51]. До того ж, переважна більшість джерел києво-руської історії збереглась лише у порівняно пізніх списках ХV - ХVІІ ст. "Названі обставини змушують вітчизняних істориків, котрі вивчають ранні етапи історії нашої батьківщини, значно більше, ніж їхнім західним колегам, приділяти увагу розробці методології та методики роботи з історичними джерелами", - пише І.Данилевський [16, 51].
Герменевтика - один із впливових філософських напрямів сучасної філософії. Вона має історію розвитку в західній думці та певні традиції у російсько-українській філософії. До розгляду герменевтичної ситуації вдаються А. Я. Гуревич та П. С. Гуревич. "Коли ми вивчаємо особистості конкретної епохи, то водночас занурюємося у безодню ментальності, - пише П.С. Гуревич. - Середньовічна ментальність є такою, що людина тієї епохи обов'язково буде ототожнювати себе з якою-небудь моделлю чи взірцем, які взяті із стародавніх текстів - біблійних, створених першими християнами чи отцями церкви. Мова йде зовсім не про просте благоговіння перед авторитетами минулого. Точніше кажучи, середньовічна особистість може впізнати себе тільки у тому випадку, коли вона використовує "фрагменти" інших особистостей, що беруться у тимчасове користування з літературних текстів" [15, 34 - 35].
У такому контексті стає зрозумілим, що дослідження літературних джерел без звернення до підвалин християнського світобачення просто неможливе. В цьому відношенні етапним науковим доробком М.Брайчевського стала книга "Утвердження християнства на Русі". Відмовляючись від спрощеного розуміння цієї складної проблеми, за яким справа полягала у виборі князем Володимиром нової віри, за умов об'єктивної кризи язичництва на певній стадії розвитку Давньоруської держави, вчений поставив її у значно ширшій теоретичній площині. Утвердження християнства на Русі було осмислене у майже тисячолітньому хронологічному діапазоні на тлі загальної авторської концепції соціально-економічного та організаційно-політичного поступу лісостепового слов'янства ще з пізньоантичних часів. У вступі до названої монографії автор писав: "Реальне утвердження християнства в нашій країні - складний процес, що розтягнувся на багато віків і перейшов через кілька стадій. Спонтанне проникнення християнських ідей в середовище східноєвропейських племен (у тому числі й слов'янських); порадичне запровадження нової віри окремими східнослов'янськими володарями; перше офіційне хрещення Русі за Аскольда; втрата
Loading...

 
 

Цікаве