WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Греко-Католицька церква в культурнонаціональному розвитку Галичини і Закарпаття - Реферат

Греко-Католицька церква в культурнонаціональному розвитку Галичини і Закарпаття - Реферат

"народовців" було викликане їхкьоаю відірваністю від селянських мас. Для налагодження зв'язків з селянством, включення його у культурне і політичне життя вони змушені були звернутися до уніатського луховенства - єдиної саціальної сили серед галицьких українців, яка була достатньо матеріально й освітньо незалежна для досягнення керівної ролі у національному русі на селі.
Така точка зору не враховує того факту, що ідейне зближення "народовців" з клерикалами мало двосторонній характер. Намагаючись протистояти "народовцям" у боротьбi за розширення своїх вплпвів на селянство, священики - "москвофіли" були вимушені у своїх виданнях вживати народну мову, відкривати сільські читальні т. ін. Це зближення ідейних позицій полегшувалось тим, що у своій діяльностi "народовці" ігнорували соціальні інтереси селянства. Більшість "народовців", відзначав М. Павлик, "були вільнодумці... супроти народу вони не тільки старалися ві всім наслідувати москвофілів, а й переходити їх". Їхня критика клерикалізму була розрахована лише для сприйняття її ін-телігенцією. У своїх же популярних виданнях "народовці" стають на "чисто церковне становище", поступаючись навіть "москвофільським" виданням за ступенем порушення економічних та політичних інтересів народу.
"Таким чином i народовська діяльність щодо народу зводилась, кінець кінців, на те, щоби поперти народ до греко-католицької церкви, перед проповідницю, та до отців духовних".
У кінцевому рахунку, клерикалізм виявився джерелом ycix реакційних проявів у суспільно-політичному житті галицьких українщв. Правда, I. Франко та М. Павлик були далекі від того, щоб повністю заперечувати позитивний внесок yнiатcькoro духовенства в українське національне відродження в Галичині у XIX ст. Вони відзначали великі заслуги багатьох попів-народолюбців "у поширенні серед селянських мас освіти, у популяризацїї української літератури, у відстоюванні соціальних та національних інтеpeciв народу". Зокрема, I. Франко та М. Павлик, критикуючи I. Наумовича за певну непослідовніcть у поглядах, водночас високо оцінювали його просвітницьку діяльність серед народу, його глибоке розуміння тих завдань, які об'єктивно стояли перед галицькою інтеліген-цією. М. Павлик відзначав, що статті iншого священика, Й. Кобринського, вже у другій половині 70-х років розвивали "широкі плани комуністичної громадської господарки".
Але в цілому вплив уніатського духовенства на cycпільно-політичне життя у Галичині був, на думку I. Франка та М. Павлика, негативним. Як писав М. Павлик у листі до М. Драгоманова від 30 травня 1888 р., по відношенню до священиків він завжди старався "вигребти з забуття усе, що хто з них добре зробив для народу, то годі мені через те підносити усю попівську корпорацію, котра взагалі все була, є i буде ворогом пароду i поступу...
Головна заслуга у збереженні національного обличчя українського народу у Галичині, підкреслював I. Франко, належала селянству, а не священикам. Своєю участю у суспільно-політичному pyci галицьких українців уніатське ду-ховенство переслідувало власні корисливі цілі, намагаючись підпорядкувати їм весь народ. Клерикальне забарвлення цього руху було головною причиною його слабості, ознакою низького рівня його розвитку.
Основний зміст суспільно-політичної активності уніатського духовенства полягав у захисті існуючого суспільно-політичного ладу, у боротьбі проти прогресивної думки i революційних pyxiв. Kopeні цього явища I, Франко вбачав у тому, що "всяке духовенство, будь воно й так зв'язане з життям народним, як наше, потягає завсігди далеко більше до патріархальних феодальних ідеалів, ніж до ліберальних. існування його зв'язане нерозлучно з існуванням авторитету, поваги церковної в ділах віри i розуму та поваги фео-дальної в ділах суспільних". Тому всякий опозиційний щодо існуючого політичного ладу рух, підкреслював I. Франко, мусить мати в coбi значну i замітну примітку проти попівства".
Висновок про необхідність активної боротьби проти уніатського духовенства був врахований I. Франком та М. Павликом при складанні програмних документів галицького соціалістичного руху. Уже під час складання "Програми польських i руських соціалістів Східної Галичини", між ними та польськими соціалістами виникла дискусія з приводу включення в неї положения про потребу поєднання пропаганди соціалістичних ідей з поширенням раціоналізму та позитивізму. Українські соціалісти відстоювали розширене тлумачення основних завдань соціалістичної пропаганди. Однак позиція I. Франка та М. Павлика не знайшла підтримки у галицьких соціалістів польської національності. Тому вона не була відображена ні в січневій, ні в травневій програмах 1881 р. Обидві програми обмежилися загальними теоретичпними положеннями про потребу перетворення peлігії у приватну справу кожного та про поступове її відмирання у соціалістичному суспільстві. У своему популярному викладі програмних завдань галицьких coціалістів, розрахованому для поширення серед українських poбітників i селян, I. Франко дещо конкретизував ці положения вимогою про відокремлення церкви від школи.
Отже, до кінця свого життя I. Франко, як i M. Павлик, займав чітко виражені антиклерикальні позиції. Це знайшло відображення, зокрема, в їхній негативній у цілому оцінці ролі уніатського духовенства у суспільно-політичному життi Галичини. Для послаблення позицій клерикалів I. Франко та M.Павлик поряд з програмною вимогою відокремлення церкви від держави висували вимогу світської емансипації політичного життя краю та поєднання пропаганди соціалістичних ідей з поширенням раціоналізму.
Водночас оцінки I. Франком суспільно-політичної активностi греко-католицької церкви були набагато глибшими й об'єктивнішими від аналогічних оцінок M. Павлика. Як відзначав I. Франко стосовно M. Павлика, "правдивою idee fixe протягом ycieї його діяльності була не боротьба проти релігійних переконань та світогляду, а боротьба против руського духовенства i навіть іще спеціальніше - боротьба проти надужить того духовенства в його поводженню з селянами... На жаль, треба, сказати, що ся боротьба таки принесла немало шкоди радикальній партії яко полтичній організації i причинилася ся багато до збільшення розстрою в рядах її прихильників та неясности в її тактиці". Погляди I. Франка відзначалися більшою толерантністю i точніше враховували вci реалії суспільно-політичного життя у Галичині. Залишаючись на антиклерикальних позиціях, він водночас вважав можливим виступати на захист греко-католицьких священиків, коли цього вимагали загальнодемократичні інтереси.
Абсолютна більшість оцінок соціальної доктрини i суспільно-політичної активності уніатського духовенства, що містяться у творах I. Франка та M. Павлика, зберігають своє актуальне значення для сучасних радянських дослід-ників. Особливу увагу привертають диференціація poлi верxiвки греко-католицької церкви та рядових священиків, які в масі своїй зберігали тісні зв'язки з народом, положення про порівняну слабкість ультрамонтанських тенденцій у діяльності уніатського духовенства, а також конкретні оцінки внеску клерикалів у формувания течій та партій у суспільно-політичному житті Галичини 1830-1890-х років.
Література:
1. "Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і реформації", за ред. Гринів Є. А. Київ 1991.
2. Журнал "Людина і світ" №9 вересень 2001.
3. Франко І. "Що се за інтелігенція галицькі попи?" - К., 1929.
4. Павлик А. "Про русько українські читальні" - К., 1985.
5. Химка "ГКЦ і національне відродження" - К., 1997.
Loading...

 
 

Цікаве