WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Греко-Католицька церква в культурнонаціональному розвитку Галичини і Закарпаття - Реферат

Греко-Католицька церква в культурнонаціональному розвитку Галичини і Закарпаття - Реферат

греко-католицького населения. Значною була й кількість румунських віруючих -113255 - 20,89%. Серед угорського населения гре-кокатоликів було 33 786, тобто 6,23%. Греко-католиків, які розмовляли сло-вацькою мовою, в єпаpxiї нараховувалось 5146, тобто 0,94%.
У межах Мукачівської єпаpxiї 42 888, тобто 7,91% парафіян слухали церковні проповіді двома мовами. Серед білінгвів найчисельнішими були ру-сино-угорці - (53,68%i), тобто 5,37% вcix греко-католиків єпаpxiї.
Закарпатська греко-католицька церква під владою угорців до середини XIX ст. жила спокійним життям, оскільки її стабільний - у правовому й соціальному відношенні - стан залежав від мирного співіснування в регіоні багатьох конфесій, серед яких було й кілька протестантських. В Угорщині під австрійською владою мадяризація не набула таких масштабів, як латинізація й полонізація греко-като-ликів у Галичині. Інша річ, що бути угорцем на цих землях означало отримати своєрідний аванс національних пільг, передусім для шляхти.
Якщо порівняти становище греко-католиків у Польщі й Угорщині (тобто в Закарпатті під владою угорської еліти), то матимемо таку картину. Греко-католицька спільнота в Польщі, як національна меншина, в XIX ст. почала набувати рис національних, українських. Варто пригадати, що в межах Російської iмпepiї існуюча до останньої чверті XIX ст. уніатська спільнота (в Підляшші), яка боролася за збереження своєї віри, боролася водночас за приналежність до католицької Польщі. Хоча на історичних руських землях Угорщини літургічною мовою була церковнослов'янська, в XIX ст. у церквах співали i проголошували проповіді по-угорськи. 3'явилася потреба перекласти всю літургічну та іншу обрядову практику на цю мову.
Говорячи про мадяризацію, варто сказати i про зворотний процес. Cnoci6 мислення вірних змінювався внаслідок національного відродження. Воно привело до того, що літургія по-угорськи стала, з одного боку, духовною потребою віруючих, а з другого - ототожнювалася в їхній свідомості з належністю до угорського народу. Це зрозуміла еліта та церковна ієрархія, отож з другої половини XVIII й особливо у XIX ст. розпочався переклад літургічних текстів з церковно-слов'янської на угорську мову. Звичайно, для угорців - греко-католиків це був позитивний процес, але для русинів - греко-католиків (які до того ж складали більшість у Мукачівській єпapxiї - 63,8%) то було негативне явище, що дістало назву "мадяризація".
У кінці XVIII ст. в мicтi Гайдудорог, яке згодом дало назву греко-като-лицькій єпapxiї з осідком в Ньїредьгазі, виникла потреба вивчати руську и румунську мови, оскільки діти їx вже не розуміли. В середині XIX ст. угорський парламент мав вирішити питання про переклад богослужбових книг русинською й румунською мовами, але так i не зробив цього. У XIX ст. угорська територія разом із Семиградом, як i вся Галичина, перебувала у складі Габсбурзької iмперії. У Східній Галичині, користуючись певною самодостатністю, український греко-католицизм розвивався як однорадна етноконфесійна спільнота. Подібної динаміки набувала й семиградська спільнота, що складалася майже виключно з румунських католиюв візантійського обряду. Стабілізовувалася i їx церковна структура.
У середині XIX ст. постала митрополія, яка була вилучена з-під юрисдикції примаса Угорщини й керувалася безпосередньо Апостольською столицею. Стан цієї митрополії нагадував ситуацію, яка раніше була в Галичині. В період II Речі Посполитої тут майже нічого не змінилося. Мит-рополит Львівський тільки формально підлягав католицькому примасу. Семи-градська митрополія, разом з угорським єпископством з осідком в Ораді (Нагіварад) після Першої світовоі війни залишилася за Румунїєю. Вона втратила будь-які зв'язки з Угорською державою, хоча в ній до 1918 р. проживало 70 тис. угорців - греко-католиків. Румунів же цього обряду було в 10 разів менше.
Істотною відмінністю становища греко-католиків в Галичині й Закарпатті з етноконфесійного погляду слід вважати й таку тенденцію. На українських землях під владою Польщі греко-католицький обряд не лише не став релігією поляків, а й з часом перетворився на народну, національну релігію галичан-українців. В Угорщині (разом із Закарпаттям в її складі) в середині XIX ст. більшість гре-ко-католиків були угорцями. Після Першої світової війни в "малій Угорській державі" (поза русинським (українським) Закарпаттям, яке залишилося під владою Угорщини) майже Bci греко-католики теж були угорцями.
У Львові та інших містах Східної Галичини у другій половині ХІХ ст. сформувалися культура та інтелектуальне життя, пов'язані з Греко-Католицькою церквою безповередньо або опосередковано через її досить історичний вплив на галицьких українців. Ці чинники сприяли українізації як самої церкви так і галицького суспільства. Греко-католики в Угорщині (самі угорці) мали набагато скромніші культупні осередки й можливості. Духовне обличчя греко-католиківугорської спільноти лише з другої половини ХІХ ст. почало формуватися під впливом яскраво вираженої національної культури. Румуни й карпатські українці, зберігши свою мову та культуру, після Першої світової війни опинилися в Румунській і Чехословацікій державах.
Структурна будова Греко-Католицької церкви в Закарпатті залежала від політичного тиску державної нації - угорців. Двічі - у 1848 та 1888 рр. - австрійська влада висувалапроект об'єднання всіх єпархій Греко-Католицької церкви на своїй території в окрему митрополію з самоуправною владою верховного архиєпископа, щоб завершити це об'єднання патріаршою гідністю. До складу цього патріархату мали увійти, крім єпархій Галицької митрополії, також Мукачівська та виділена з неї у 1818 р. Пряшівська єпархії. Проте щоразу Римо-Католицька церква й державна влада Угорщини чинили опір цьому проекту, але не з церковно-канонічних мотивів, а із суто політичних. Вони не хотіли, щоб мадярські єпархії східного обряду звільнилися з-під юрисдикції угорського римо-католицького Остригомського митрополита. Тут була очевидна мета - змадяризувати слов'ян східного обряду за допомогою мадярської латинської церкви. Хоча Апостольська столиця і вважала, що Мукачівська і Пряшівська єпархії складають інтегральну цілість з галицькою Греко-Католицькою церквою, вона завжди поступалася перед тиском мадярської політики.
Внаслідок політики соціального та національного гноблення українського населения, що проводились австрійською й польською адміністрацією Галичини, уніатське духовенствотрадиційно становило значну частину української інте-лігенції краю. За підрахунками А. Борковського та В. Будзиповського у 1890 р. не було жодного спадкового світського інтелігента - вся украшська інтелігенція була синами або онуками попів i селян. Попередне покоління світської інте-лігенції було пoвнicтю полонізоване. Серед ociб, які у 1861-1900 pp. закінчили теологічні факультети у Львівському та Краківському університетах, українці становили 66,0 %, тоді як на iншиx факультетах (юридичному, медичному, філософському) цей показник дopiвнювaв 13,0 %, у Львівському політехнічному інституті - 6,4 %, у галицьких гімназіях - 19,3 % . Часто духовна семінарія i теологічний факультет були єдиною можливістю для вихідців iз незаможних сімей здобути освіту. Певну роль відігравала також традиція, за якої сини священиків при виборі профеciї найчастіше наслідували своїх батьків.
I. Франко та М. Павлик визнавали факт переважання духовенства серед української інтелігенції краю, називаючи його "головною iнтелiгентною силою нашого народа" . Відповідно у суспільно-політичному житті Галичини
Loading...

 
 

Цікаве