WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дискурсивні взаємодоповнення розвитку української літератури та становлення національної освіти - Реферат

Дискурсивні взаємодоповнення розвитку української літератури та становлення національної освіти - Реферат

поступовість процесів інтернаціоналізації, врахування і гармонізацію економічних і культурних інтересів різних народів, актуалізацію їхніх духовних цінностей... Ліва інтелігенція світу напрацювала, якщо вжити сучасний вираз, величезне багатство ідей інтернаціоналізму як гармонії національних життів, національних культур... Натомість капіталістична глобалізація не дає підстав говорити про суперечність між ідеалом і практикою. Може, тому, що й самого ідеалу немає... Її "придумали" сильні як мотивацію для опанування життєвого простору слабких".
Певна річ, максималізм Грабовича, який пропонує взагалі не вивчати в школі українську літературу, або пропозиції його учениці С. Матвієнко не вивчати в школі конкретно творчість Шевченка - то певний ідеал. Так би мовити, утопічний проект повного й остаточного злиття націй. Живосилом втілювати його на практиці зараз ніхто не наважиться - громада може занадто збуритися. Натомість можна чітко й послідовно втілювати в життя певні кроки для його осягнення. Зрозуміло, при цьому треба дуже голосно волати, що все це робиться, аби розкрити перед учнями естетичне багатство української літератури, аби не відлякувати їх дидактизмом, соціальністю, національним болем і т. ін. Кінцем 90-х у педагогічній нашій пресі пройшов ряд публікацій провідних і "просунутих" літературознавців, які вважали за доречне, наприклад, значно зменшити кількість годин на вивчення української літератури ХІХ ст.: бачте, Нечуй-Левицький та П.Мирний у глобалізаційному супермаркеті виглядають надто по-мужицькому, зовсім не схожі вони на розцяцькованих денів браунів. Сьогодні маємо підстави очікувати на "другий сталінський удар" у цьому напрямі. У виданій 2005 р. "Програмі для загальноосвітніх навчальних закладів з української літератури для 5 - 12 класів" (керівник проекту М.Жулинський, за загальною редакцією Р.Мовчан) маємо речі вельми й вельми прикметні. Як можна зрозуміти із загальної настанови розробників програми (прямо й відверто вона не оголошується, проте імпліцитно оприявнюється в кожному рядку), вони прагнуть уберегти дитячі душі від розтлінного впливу класиків. Кого можна - тих вилучити взагалі, замінивши якимись підозрілими типчиками з кагебістсько-гітлерівським минулим на взір В.Петрова-Домонтовича, а якщо постать занадто велика і "видерти" її з письменства не вдається, то автора треба деконтекстуалізувати. Тобто вивчати його, бідолаху, так, аби нічого з творчості не втямити. У подібний спосіб у радянські часи вивчали, скажімо, П.Тичину: і годин досхочу відводили, і "Партія веде" хором на уроках виспівували... А запитай такого випускника про "Золотий Гомін" - зробить великі очі (у пропонованій програмі цю поему так само не вивчають в основному курсі - є над чим призадуматись нашій шкільній громадськості).
Отже, маємо (ще раз підкреслюємо: мова йде про основний курс, який закладає базисну основу усвідомлення літературного процесу, а те, що цнотливо ховається під рубрикою "додаткова література для читання", - це просто звичайна "відписка"): І.Манжуру та А.Тесленка не вивчають взагалі... За Тесленка не в одного поціновувача нашого красного письменства заболить серце, бо його короткі й прохолодні метафізичні новели, створені на межі буття й небуття, на декілька голів перевищують і великого Кафку, і всіх його змалілих послідовників. Творчість письменниці Марко Вовчок пропонується вивчати за "Максимом Гримачем". Куди поділись "Сестра", "Козачка", "Інститутка", "Кармелюк" - запитайте на Міжбанківській валютній біржі. Там пильно вдивляються, чи Кармелюк з найближчого лісу ще не виходить. У Нечуя-Левицького вивчають сміховинно-бурлескну "Кайдашеву сім'ю". Серйозні та щонайбільшою мірою актуальні сьогодні "Хмари" та "Микола Джеря" - у списку "заборонених книг"? У Франка, зрозуміла річ, не вивчаються ні "Борислав сміється", ні "Boa constrictor". Грінченкові дали "відчіпного" - поставили для текстуального аналізу "Каторжну", натомість "Під тихими вербами" та "Серед темної ночі", повісті, на яких формувався світогляд цілих поколінь національно свідомої української інтелігенції, "відлетіли у вирій". І шерегу цю вільно продовжувати далі й далі.
Та й те, що вивчається, - вивчається, нічого не скажеш, своєрідно. Ось, для прикладу, як у 7-му класі подається Франкова повість "Захар Беркут". Ні в "змісті навчального матеріалу", ні в "державних вимогах до рівня загальноосвітньої підготовки учнів" ані слова не сказано про те, заради чого цю повість написано. Про ідеал громадського життя, що його Франко оспівав і підніс у своєму творі. "Захар Беркут", нагадаймо, має підзаголовок: "Образ громадського життя Карпатської Русі в ХІІІ віці". Якщо комусь мало цього - ось рядки з листа Франка до М. Павлика від 12 листопада 1882 р.: "Я пишу повість історичну, з ХІІІ віку (напад монголів) і ідеальну (по розумінню характерів), хоч реальну по методі писання. Так, як і Флоберова "Salambo", в котрій стараюсь, на підставі тих не багатьох актів історичних про давнє громадське життя, показати життя самоуправне, безначальне і федеральне наших громад, боротьбу елементу вічево-федерального з деструктивним князівсько-боярським і в кінці з руйнуючою силою монголів". Чи можливо, щоб автори "Програми..." не знали про ці моменти? Абсолютно виключено, бо вони - люди висококваліфіковані. Чому ж вони вдаються до таких пересмикувань при вивченні творчості і Франка, і Нечуя-Левицького, і М.Куліша? Можливо, відповідь на це дадуть останні рядки "Програми...". Якраз наприкінці 12-го класу вона пропонує познайомитись з творчістю Т.Прохацька. Про його прозу вчитель має розповідати, спираючись на такі пропоновані модулі: "відчуття життя, буттєвої присутності як об'єкт художнього відтворення. Філософія часу, миті, вічності. Ідея самотності як блага існування особистості". Отже, самотність - це благо, громадські спільноти - зло, соціальність - взагалі пострах якийсь... Філософія ідеального раба й споживача у постмодерному суспільстві. Тисам на сам зі своїм телевізором (хтось же має віддавати накази), а якщо запрагнеш чогось "розумного, доброго, вічного" - перемикай на канал Discovery (звісно, якщо він входить в оплачений пакет послуг).
...Цей текст починався рядками із Шевченкового "Кобзаря". Закінчити його, певно, варто так само Шевченковим текстом - фрагментом із "Передмови" до нездійсненого седнівського "Кобзаря" 1847 р. Там Шевченко, нарікаючи, що "ми не бачили нашого народу - так, як його Бог сотворив", наставляє вчену громаду: "Е, ні, братики, прочитайте ви думи, пісні, послухайте, як вони співають, як вони говорять між собою, шапок не скидаючи, або на дружньому банкеті як вони згадують старовину і як вони плачуть, наче справді в турецькій неволі або у польського магнатства кайдани волочать..." До цього імперативу, до заклику "прочитати знову тую славу" і нині додати фактично нічого. Ні еллінам з іудеями, ні літераторам з освітянами.
Література:
1. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XІX - XX ст. - К., 2000. - 360 с.
2. Животенко-Піантків А. Педагогічно-просвітницька діяльність Бориса Грінченка. - К., 1999. - 176 с.
3. Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні XX ст. - К.,1997. - 423 с.
4. Сміт Е. Національна ідентичність. - К., 1994. - 223 с.
5. Сміт Е. Націоналізм: Теорія, ідеологія, історія. - К., 2004. - 170 с.
Loading...

 
 

Цікаве