WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Дискурсивні взаємодоповнення розвитку української літератури та становлення національної освіти - Реферат

Дискурсивні взаємодоповнення розвитку української літератури та становлення національної освіти - Реферат


Реферат на тему:
Дискурсивні взаємодоповнення розвитку української літератури та становлення національної освіти
У "Патетичній сонаті" Миколи Куліша, драмі для українського культурного простору вертепно-архетипічній, виокремлюється одна достоту вражаюча символіко-подієва синтагма... Йдеться про епізод, коли старий учитель Ступай-Ступаненко, наївний українофіл драгоманівського гарту і батько модерної націоналістки Марини, в особливо тяжкі для України часи починає ворожити ...на "Кобзарі". Тобто розкривати його, як Євангеліє, на певній сторінці і читати вголос обране долею або випадком. Того божевільно-буремного 18-го, у кривавій хитавиці калейдоскопічних змін військових влад і політичних режимів, йому перед очі поставали рядки всуціль есхателогічно-приречені: "Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани, не покриють Україну червоні жупани...", "Загинеш, згинеш, Україно, не стане й знаку на землі"... Так, у національній нашій "Книзі книг" можна віднайти і ці інтенції, але можна й інші, бо огром "Кобзаря" - то універсальний символічний код, що вміщує все багатоманіття сенсів духовного й історичного буття українства. Тож ступаючи у цей добрий слід наївного, проте напрочуд світлого та людяного, Ступай-Ступаненка і зачинаючи наше казання, "поворожимо" на "Кобзарі" й ми. Тим більше, що тема випала надто вдячна, сказати б, найвищою мірою шевченкоцентрична: письменство й освіта, слово й духовне самостояння особистості, художній твір і його рецепція в навчальному процесі. І почнемо "повість цю" хоча б з такого мотто:
Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка
Гарненько вкраду п'ятака -
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге - та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або "Три царіє со дари".
Зауваження на берегах рукопису: те, дитяче ще, "списування" Сковороди оприявнюється в біографії Шевченка реалією зовсім не приватно-біографічною, а якоюсь навіть надособово-тотальною. У ній і через неї підважено поважні езотеричні пласти. Як знати, йдеться про уречевлену безперервність тієї золотої сув'язі, що в ній лучилися в єдине ціле українська освіта і національне письменство, - від Сковороди, козацьких колегіумів, високої мудрості Могилянської академії, що до її порогу "від Сагайдачного і від Петра Могили дорога втоптана водила юнаків" (М. Рильський), до вершин Шевченкового академізму, збагаченого досвідом найвищих з'яв європейського інтелектуального життя.
До того ж, ця тема і в "Кобзарі" насвітлюється однією з наскрізних, сенсотворчих: заклики до навчання освіти, пошанівку мудрості - то постійні топоси книги, згадаймо, бодай, непроминально-афористичне "учітесь, читайте. І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь..." (певно, в усій світовій літературі не відшукати більш адекватного вирішення позірної суперечності поміж питомонаціональним та вселюдським). Тут ще раз уречевлюється давня істина про те, що добрі тексти переростають власне матеріальне вираження в герметиці обкладинки, вливаючись в океан буттєвого суголосся долі окремішнього поета (нехай і найбільшого генія) та взисканої тотальності народного "тут-і-тепер-перебування": йдеться ж, як пам'ятаємо, не лише про Шевченкову поезію, а й про цілий контекст його націєстверджувального діяння. У висліді "Живописная Украина" і "Буквар" співробітництво з науковцями Київського університету і духовна підтримка "Основи" Куліша постають щонайважливішими віхами на шляху поєднання слова й освіти, пережитого і передуманого в самотині (у петербурзьких казематах і кос-аральському засланні) та того, про що згодом говоритиметься в шкільному класі та в студентській аудиторії.
Отже, красне письменство і навчальний процес. На їхнє не просто собі позитивістське поєднання (коли фрагменти цілісного "знання" сумуються як фрагменти нерухомості в класичному буржуазному соціумі), а достоту органічний синтез заповідалося ще в далекому міфопоетичному минулому, що корінням сягає індо-арійських пластів. Не раз уже наголошувалося нині, особливо у працях визначного українського індолога С.Наливайка, на єдиному "ойкуменному" контексті санскриту і найдавніших форм української мови - "Махабхарати", "Рамаяни", "Упанішад" та волхвинських прозрінь "Велесової книги", й метафізично-образної густини "Повісті врем'яних літ" чи "Слова о полку Ігоревім". Але чим є ці найдавніші пам'ятки індо-арійського, отже, й українського світогляду? Наприклад, "Бхагавадгіта" - це твір літературний чи філософський, чи педагогічний (бо ж у ньому Крішна викладає своєму учневі Арджуні власну філософську систему, в якій ці напрямні поєднані в органічній недиференційованості). І при цьому тримаймо повсякчас у пам'яті, що повищий шедевр у процесі свого тисячолітнього всевідтворення повсякчас ретранслювався з вуст учителя до свідомості учня (писемні фіксації ведичних текстів - явище, притаманне не архаїці, а історично близьким до нас епохам), тобто маємо до справи з практикою навіч педагогічною, навіть школярською, якщо розуміти школу не у вузькому, новоєвропейському потрактовуванні цього концепту, а як широку філософську традицію, спільну і для Заходу, і для Сходу, і для точки їхнього перетину - України. У такий самий спосіб відтворювалися і всі інші найдавніші пам'ятки нашої словесності: саме словесність, за М. Грушевським, поєднує усне побутування і писемну фіксацію літератури, даючи змогу побачити певну духовну реалію в її об'ємності, повноті й широті інтертекстуальності. Збережені в Несторовім літописі перекази про Кия, Щека і Хорива, про боротьбу з хозарами, про походи Святослава (ще Франко зазначав, що ці фрагменти подаються в літописі ритмізованою прозою - ранньою формою національної книжної поезії) - то все, безсумнівно, явища літературні. Але ж побутували вони, найперше, в традиції волхвинсько-педагогічній як певні елементи духовного досвіду, що мав бути ретрансльований для подальших поколінь, виконуючи при цьому завдання і навчальні, і виховні. Зафіксована українськими фольклористами в XІX ст. казка про Оха-чародія править за добре нагадування про тип, назвемо його так, ініціастичної педагогіки, що був панівним на наших землях у часи і Трипілля, і Великого переселення народів, і Антського державного об'єднання. Ще з тих праісторичних глибин література й освіта нерозривно зливаються в єдиному потоці, як два кольори вишиванки з Павличкової поезії.
Подальша розмова "на задану тему" може бути наскільки ж неосяжною, наскільки неосяжним є простір буття національного письменства. Віхами поступу, козацькими сторожовими "верхами" на цьому одвічному шляху підносяться симфонія літератури та красного письменства в добу Київської Русі (непроминальними постатями тут - Іларіон, Ярослав Мудрий, Всеволод, Володимир Мономах); діяльність знаних по цілій Європі українських латиномовних гуманістів - Юрія Дрогобича, Станіслава Оріховського, Павла Русина, які в шатах латиномовної освіченості ретранслювали в Українуідеї європейського Ренесансу , мазепинське бароко; Могилянська академія - вогнище освіти й літературного життя, із занепадом якої наприкінці XVІІІ ст. почалося і загальне падіння рівня національної культури, зведеної елітними мудрагелями до рівня "неперспективно-селянського".
Та особливо заслуговує на виокремлення період, який почався у 2-й половині XІX ст.: саме в
Loading...

 
 

Цікаве