WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат

Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат

центральноєвропейської, представленої, зокрема, й працею Йоганна Андта "Чотири книги про правдиве християнство" (1735). А також тому, що Л.Толстой знаходить у Г.Сковороди не лише по-слов'янському споріднені, а й універсально-гуманістичні філософсько-педагогічні ідеї, що й виразилося і у власних настановах Л.Толстого: основою всякого знання є "учення про релігію і моральність", однак учення не абстрактно-вселюдські, а наближені до життя; і не релігійні не в фанатичному, "темному" поклонінні вигаданим "богам", а в спрямуванні до святості, ідеалу. "Дуже вірогідно, що при такій організації справи першими після релігії і моральності предметами стануть ті, що спрямовані на вивчення життя людей щонайближчих: свого народу, багатих, бідних класів, жінок, дітей, їх занять, засобів до існування, звичаїв, вірувань, світосприйняття. Після вивчення життя свого народу, гадаю, що за правильної постановки справи освіти, настільки ж важливим предметом буде вивчення життя інших народів, більш віддалених, їхніх релігійних вірувань, державного ладу, правів та звичаїв" ("О воспитании").
Відомо, подібно В.Мономаху, мислителям-педагогам Києво-Могилянської академії, в якій Г.Сковорода дістав універсальну освіту, він сам не лише складав філософські та поетичні твори, а й готував навчальні "посібники" з географії та біології, малюючи тварин і рослин, повчально-алегоричні картини побуту й міжлюдського спілкування. Його "Байки харківські " були яскравим зразком педагогічних творів. І закономірно, що їх, як і пісні типу "Всякому городу нрав і права, всяка іміє свій ум голова", виконували не лишенародні читці та співаки, а й кобзарі. А також що й Тарас Шевченко зважив за необхідність створити не лише "Кобзаря", а й "Букваря", вважаючи своїм ідейним учителем саме "мандрівного філософа" Г.Сковороду, який, крім усього іншого, сам був моральним прикладом: писав, як жив, і жив, як учив інших.
Тож цілком логічно, що Л.Толстой побачив і в особі, і в ученні Г.Сковороди і споріднену душу, і не спрощену, а воістину народну філософію та педагогіку. Тому в своїй праці "Про виховання" й рекомендував для засвоєння аж 13 повчань Г.Сковороди, пишучи: "Без малого 200 лет тому назад в Полтавской губернии, в селе Чорнухах у казака Савелия Сковороды родился сьш Григорий... (он) прожил 72 года и оставил по себе и своей жизни добрую память в народе и мудрое учение о том, как надо жить для того, чтобы получить истинное благо". Суть того вчення: "Для того, щоб людині знайти благо, їй необхідно пізнати Бога. Бога ж людина може пізнати лише у самій собі. Коли ж людина може пізнати Бога в самій собі, вона побачить те, що справжнє благо її у тому, щоб втілювати волю цього духу. А воля цього духу завжди суголосна з волею Бога. І тому духовні бажання людини завжди здійснюються. І людина, котра живе духовним життям, завше щаслива і врівноважена. Така людина зливає свою волю з волею Бога й вважає, що життя її належить не їй, а богу, і в усьому, що з нею трапляється, бачить волю Бога".
Чи не стає людина безвольним знаряддям чужої волі (як те ревно відстоював екзистенціалізм), піщиною у вирі буття? Аж ніяк! "Для того, щоб не помилитися в тому, що є волею Божою, - наголошує Л.Толстой за Г.Сковородою, - кожна людина має слухатися свого внутрішнього голосу, котрий підказує їй, що добро і що зло. Людина має жити не за власними забаганками і не за порадами інших людей, а за вимогами того голосу духу божого!"
Чи не кличе той дух до чогось поганого і по-рабському нікчемного та мізерного? Аж ніяк! "Дух Божий закликає людей до спільної для всіх та радісної роботи: встановлення царства Божого на землі".
Відомо: "царство Боже" розуміли по-різному. Тут і спроби тлумачити його лише як світ непривабливого спокоєм існування, або, як те показували Д.-Г.Байрон та І.Франко в драматично-філософській поемі "Смерть Каїна", лише як царство торжества "дерева пізнання" над "деревом життя". Тому часом і нині жартують: у раю спокійніше, а в пеклі краща компанія...
Ні Г.Сковорода, ні Л.Толстой не могли опускатися до обивательсько-люмпенського сервілізму. "Царство Боже" для них починалося з гармонійності Всесвіту, а відтак гармонійності у Всесвіті між "макросвітом" (природою), "мікросвітом" (людиною) і "Біблією" (Словом, яке є Бог і, таким чином, початком світу), а в людині - між емоціями й досвідом та інтелектом, бажаннями й ідеалами, правами й обов'язками, словами й ділами, природною наперед визначеністю та духовною наснагою і свідомо спрямованою волею.
"Кожному городу нрав і права", бо ж кожна голова має свій розум; але свій нрав і права не як протиставлення іншим, а тим більше не проти інших, не в ущерб іншолюдським інтересам, а навпаки: на гармонізацію з інтересами інших, бо ж самореалізуватися і тим досягти свого блага можна лише в середовищі інших і для інших, адже й Світ єдиний своєю безмежною різноманітністю (як у "Поученії Володимира Мономаха": хвалімо Бога за те, що створив безліч людей та народів, і кожне - зі своїм обличчям).
"О муже ізбранне - герою вольності отче Богдане!" (Dе Libertate) - ось людський орієнтир Г.Сковороди, бо ідеал - не рабство, а внутрішня свобода, як і свобода соціальна та національна.
Ось чому в усіх творах Л.Толстого герої борються за універсально мислиму свободу, а найпривабливіші з них і в "Севастопольських оповіданнях ", і у "Війні і мирі" - це ті, що борються за свободу, за волю навіть від привабливого авторитету Наполеона, за жагучу можливість пізнати потаємні секрети життя і смерті, добра і зла (як Андрій Волконський на полі бою).
"Вірити в Бога, - наполягає Л.Толстой, - це означає вірити в те, що він існує, а отже - покластися на нього й жити по його закону".
Увесь закон його виражається в одному: любити ближнього.
Той, хто багато знає, але не вірить в закон Бога - любити ближнього, той всі знання свої застосовує на шкоду людям. Щоб любити людей, людина має передусім відректися від любові до себе.
Лише життя, в основу якого покладено любов до Бога і ближнього, має розумний сенс. Життя, котре спрямоване на задоволення похоті тіла, не може мати розумного змісту, тому що тіло наше повинно неминуче і при тому скоро розкластися.
Тіло людини розкладається, але дух Божий у людині вічний. І тому, якщо людина живе життям духу (звернімо увагу: не церковної духовності, а - Духа, якого, до речі, славить Франко: "Голос Духа чути скрізь: по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких,по місцях недолі й сліз"; тож треба плекати Дух і "не ридать, а здобувати, хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі" - Авт.), - то вона має життя вічне. Те, що люди звуть смертю, є не знищенням життя, а тільки переміною форм життя, переходом в нове життя" (Т.С. Сковорода").
Так розкриває зміст 13 рекомендованих позицій учення Г.С.Сковороди Лев Толстой. Як бачимо, без всякого "юродства во Христі", тим більше, що Л.Толстой, як показують деякі дослідники, подібно Гете виявляв чи не більші симпатії, ніж християнству, релігії мусульманській і знову-таки: не в плані схиляння перед творцем тієї системи, а в плані філософії віри - Віри в мир і злагоду, в добро і людяність, природну самодостатність і готовність бути корисним для всіх, готовим до активного гуманізму.
IV
Цілком закономірно, що питання "Г.Сковорода і Л.Толстой" звернуте не тільки до
Loading...

 
 

Цікаве