WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат

Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат

природним і людяним, а в життєдіяльності завжди радься із своїм серцем"). То був заповіт, написаний на основі багатогранного власного досвіду, помноженого на філософсько-педагогічні роздуми та повчання греків і римлян, візантійців, англійців і арабів, вміщені тоді в оригінальній і перекладній літературі.
Григорій Сковорода опанував знання, якими володіли попередники, утому числі класику славетної античності з її філософсько-педагогічними теоріями, але не зупинився на тому. Допитливий обсерватор доби принципових перемін у житті й суспільно-гуманістичному мисленні Європи, він умножив свій досвід філософією Польщі й Угорщини, Німеччини й Італії та інших країн (у яких він бував!), завдяки чому піднісся до вершин світової культури. Сталося закономірне: істинний українець (співець свободи, демократизму, гуманізму та філософського патріотизму, єдності Людини, Світу і Слова, природного громадянина з рідним Тереном, Григорій Сковорода постав і як істинний європеєць, котрий прагнув піднести своє суспільство до висот тогочасної цивілізації і культури як вченістю (проповіддю, творами), так і прикладом власного життя. На цій основі і сформувалася концепція його філософії та педагогіки: істинне життя - лише природне; природне - це включене в систему єдності Макро-, Мікросвіту (людини) і Біблії (слова, що є і виразником, і деміургом життя); кожна людина від природи талановита й народжена для щастя (в "Слові про закон, благодать та істину" митрополита Іларіона - соратника Ярослава Мудрого) та для благодаті, але шлях до нього реалізується лише через самопізнання та самовиховання (самовдосконалення). Тільки пізнавши свою сутність, дістанеш змогу самореалізуватися і тим самим найвищою мірою прислужитися іншим людям. Отже, поєднати природне, духовне й інтелектуальне, свободу й обов'язок, етичне і естетичне.
Відомо: Г.Сковорода міг зробити блискучу і світську, й церковну кар'єру. Та даремне, як здавалося обивателям, не зробив з двох причин: через культивування ідеалу свободи (він підносив свободу і політичну, пов'язану з діяльністю "отця вольності", "мужа обраного" гетьмана Б.Хмельницького; і свободу внутрішню: в почуттях, помислах, діях, світосприйнятті і світорозумінні, наголошуючи: "світ ловив мене, але не впіймав") та через реакційність політики царизму як у питаннях гуманізму, так і стосовно українського суверенітету.
Тому Г.Сковороду принижували як у царській, так і в більшовицькій імперіях, зокрема, безцеремонне спрощуючи та примітивізуючи як його образ, так і його філософію, етику, педагогіку та естетику. Особливо - стосовно концепції виховання людей, піднесення свідомості суспільства, пишучи, як це бачимо навіть в енциклопедіях: "...С. избрал образ жизни странствующего философа. В мировоззрении С. отразились настроения угнетенного украинского крестьянства и рядового казачества. Одним из первых в истории украинской мысли С. выступил против официальной религии и церковной схоластики, но, будучи связан религиозными предрассудками своего времени, не дошел до атеизма. Материю он считал мертвой и преходящей, а "духовное" начало - божественной сущностью, "миром первородным". Вместе с тем он заявлял, что материя не исчезает, а лишь "в различные формы преобразуется", и высмеивал "смешные вздоры" и "суеверные сказки", отрицающие силу человеческого разума. Будущая жизнь, согласно С., должна быть основана на равном труде всех людей сообразно с их естественными склонностями; не должно быть праздности и тунеядства, богатых и бедных, "рабского ига" и "тяжкой работы", вражды и раздоров между народами, войн и столкновений. Спасение народных масс С. видел в "самопознании", в просвещении и моральном самоусовершенствовании. Представлення о грядущем общества С. нередко облекал в теологическую форму".
Навіть із цього уривка помітно, що Г.Сковорода був всебічно освіченим, водночас оригінальним і глибоким мислителем, педагогіка якого базувалася на цілісній етично-гуманістичній і демократичній концепції. Однак прибічники "класовості" і "комуністичної партійності" філософії, зведення народності лише до ідеології найнижчих верств суспільства, вульгарної війни з елітою та приниження філософського ідеалізму перед метафізикою й войовничим атеїзмом не зупинилися перед спробами звести Г.Сковороду (а тим самим і велику світову традицію від античності до X VIII ст.) лише до ролі мандрівного холопствуючого мудреця - провідника "равного труда" (у Сковороди - "сродної" сутності людини праці) та деперсоналізованого "самовдосконалення". Зрозуміло, що тим самим і Г.Сковороду, як В.Ленін Л.Толстого, а В.Бєлінський М.Гоголя, почали третирувати як мало не гріховних, реакційних проповідників, педагогів, "юродствуючих у Христі".
Та Л. Толстой не міг мислити категоріями новочасних прокрустів! Гігант мисленням, воістину народний педагог-просвітитель визнав Г.Сковороду серед своїх духовних предтеч, бо бачив його зовсім в іншому ряду попередників.
Думаючи про шлях суспільного поступу, соціально-політичні чинники розвитку, він не протиставляв їх народному просвітництву та не применшував їх першорядного значення, хоча, дбаючи про фундамент загальнонародного розвитку, не міг не надати належної ваги й формуванню світоглядних засад мільйонних мас.
Тому й наголошував: "Я вважаю, що перше і головне знання, яке належить передусім передавати дітям та дорослим учням, - це відповіді на вічні та неминучі питання, котрі виникають у душі кожної людини, що стає на шлях пізнання.
Перше: що я таке і яке має ставлення до безкінечного світу? І друге, що випливає з першого: як мені жити, що вважати завжди, за будь-яких обставин, гарним і що завжди й за всяких умов поганим? "("О воспитании")".
Для відповідей на питання Л.Толстой вважав абсолютно необхідним використання реального життєвого досвіду - соціального й національного (у тому числі - найнижчих і найзабитіших суспільних верств - селянства, ремісництва), але так само необхідним - і загальнолюдський інтелектуально-філософський та педагогічний досвід. Тому наголошував: "Відповіді на ці питання завжди були і є в душі кожної людини, роз'яснення ж відповідей на ті питання не могло не бути серед мільярдів тих, що жили, і мільйонів тих, що живуть тепер. І воно дійсно є у вченнях релігії та моралі; не в релігії і повчанні моральності якогось одного народу певного часу і простору, а в тих основних релігійних і моральних ученнях, котрі суголосне висловлені кращими мислителями світу від Мойсея, Сократа, Кришни, Епіктета, Будди, Марка Аврелія, Конфуція, Христа, Іоанна Апостола, Магомета - до Руссо, Канта, перського Баба, індійського Вівсканда, Чаннінга, Емерсона, Рескіна, Сковороди та ін.".
Неважко помітити, що звернення Л.Толстого до "юродствующего во Христе" буловульгарним блефом В.Леніна та дійсно "юродствующих" в псевдокомуністичному фанатизмі його відданих класово-партійній ідеології. Тій ідеології, однодумців, що претендувала заступити собою релігію як наукою, але навіть науку перетворила в псевдорелігію.
ІІІ
Аналогічна метаморфоза і зі справжнім ставленням Л.Толстого до Г.Сковороди: як бачимо, російський мислитель ставив українського філософа в коло незаперечних світових авторитетів.
І це природно й тому, що Г.Сковорода добре знав і попередню вітчизняну філософію та педагогіку, і зарубіжну - від еллінської до
Loading...

 
 

Цікаве