WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат

Григорій Сковорода і Лев Толстой - Реферат


Реферат на тему:
Григорій Сковорода і Лев Толстой
І
Нерідко буває, що певні історичні факти чи явища залишаються цікавими лише (чи переважно) для усвідомлення й характеристики минулого.
По-справжньому вагомими є ті, що екстраполюються і в майбутнє.
Саме до таких належать філософсько-мистецька та педагогічно-етична парадигма "Григорій Сковорода і Лев Толстой".
Для постановки цього питання є й історико-документальні підстави: ще 1861 року, коли вийшов толстовський журнал "Ясная Поляна", його появу найприхильніше зустріла українська громадськість. Зокрема, його позитивно схарактеризовано в журналі П.Куліша "Основа" за 1861 рік, той, до речі, рік, коли у світ вийшов і "Буквар" Тараса Шевченка, призначений для народних шкіл.
А потім творчість Л.Толстого прихильно висвітлювалася Лесею Українкою й В.Стефаником, Ольгою Кобилянською і М.Коцюбинським, С.Васильченком, найавторитетнішими митцями XX ст., для яких інтерпретаторським орієнтиром був Іван Франко, який, окрім постійних принагідних звертань до творчості, написав ще й статті "Лев Толстой" і "Лев Толстой і земства".
Природно, що 1928 року український уряд, зважаючи на подання мистецько-культурницької громади, виніс ухвалу про видання творів Л.Толстого у 90 томах.
Це було й даниною шани за взаємність, адже й Лев Толстой особисто засвідчив свою високу повагу як до України, її народнопоетичної творчості, так і до особи та спадщини Григорія Сковороди. Зокрема, Л.Толстой ще в юності бував в українському містечку Летичів, 1879 року - в Києві, 1884 р. - на Чернігівщині, жив у Криму. Л.Толстой знав і високо цінував творчість, філософсько-естетичну та громадсько-педагогічну позицію Тараса Шевченка.
Цілком логічно, що все те відбилося і в його зв'язках з українськими діячами культури, літератури, театру, і в судженнях про Україну та її митців-виразників образу й долі, і в його творчості. Так, Л.Толстой листувався зі славетною письменницею Марко Вовчок, захоплювався легендарною акторкою Марією Заньковецькою, цінував М.Кропивницького. Під час зустрічі зі студентами Київського університету російський письменник з надзвичайним захопленням говорив про світовий рівень української народної творчості та про народ, який, давши людству нетлінні духовні творіння, має не тільки славне минуле, а й велике майбутнє. Мірою того минулого та гарантом майбутнього і поставали для Л.Толстого Т.Шевченко та Г.Сковорода, якого, наголосимо, сам Л.Толстой атестував ще й як свого духовного метра.
Розуміємо, що навіть сьогодні можуть знайтися ті, для кого позиція "Г.Сковорода - метр для Л.Толстого" може здатися неймовірною. Виховані на теорії впливології, заквашені на ідеології імперського штибу: є процеси не взаємодії, а впливу, а впливати могли лише великоросійські чиновники, - вони схильні навіть очевидні факти та хронологію підганяти під свої екзерсиси. Тому без тіні ніяковості готові й сьогодні говорити не лише про вплив малолітнього О.Добролюбова на визнаного світом Т.Шевченка, а й про вплив ще не розвинутої російської культури доби Середньовіччя на українську культуру й мистецтво XVII - XVIII століть, поорієнтованих на грецьку, римську та середньоєвропейську культуру Реформації, Гуманізму, Відродження. Нагадаємо, тієї епохи бароко, що піднеслася у величі української національно-визвольної революції та розквіту Києво-Могилянської академії, а породила вершинні явища не лише поезії та архітектури, музики, живопису і театру, гуманістичних історичних пісень та народних дум, козацьких літописів та риторико-естетичних праць, а й філософію, етику, педагогіку та естетику Г.Сковороди. І тому для адептів такого роду "компаративістики" вже апріорі неможливою є навіть така парадигма: Г.Сковорода - один з багатьох орієнтирів філософії та етики Л.Толстого.
Однак наука - це сфера пошуку істини, а не утвердження догм, особливо - месійно-імперських. Тому заради істини звернемося до самого Льва Миколайовича.
ІІ
І тоді без великих зусиль одразу ж помітимо дві красномовні реальності: першу - що Л.Толстой написав не тільки працю "О воспитании", ядром якої є і педагогіка Г.Сковороди, а й нарис "Г.С.Сковорода"; і другу - непослабну увагу до української тематики в художній творчості російського письменника.
На доказ другої позиції, з огляду на можливості статті, лише конспективно зауважимо: увага Л.Толстого до образів українського світу не послаблювалася майже упродовж усього його творчого життя.
Початки цього процесу - ще в оповіданнях "Рубання лісу" та "Севастополь у серпні 1855 року", у яких постають рельєфно виписані образи українців. Оповідання "Два діди" відбиває картини побуту українського села. Спеціально для народного читання спільно з В.Чертковим та М.Озмідовим Лев Толстой переробляє легенду М.Костомарова "Сорок років", а на основі сюжету іншої української легенди - "Святий і чорт" - пише народницьке оповідання "Старий у церкві".
Коли зважити на вибір і сюжетів, і образів, і спорідненої з народно-етичним життям проблематики творів Л.Толстого, стане зрозумілим неминучий внутрішній поштовх душі письменника до принципової переробки ним популярного тоді нарису (написаного секретарем Л.Толстого М.Гусєвим) про Г.Сковороду та до написання надзвичайно шанобливої щодо українського філософа і поета статті та включення до збірника "На кожен день" аж 13 висловлювань Г.Сковороди.
Нам уже довелося говорити про те, що ще в XIX ст. деякі засліплені месіонізмом російські інтерпретатори творчості Г.Сковороди (як те бачимо в уміщеному в "Истории С.-Петербургской Духовной Академии", виданій 1857 р., у тлумаченні І.Чиставича) дозволяли собі відмовляти загальновизнаному українському мислителю навіть у праві... належати до філософів. Вправи подібного плану спонукали до шукання зів'ялих лаврів і в XX ст. О.І.Введенського, О.Ф.Лосева, Є.А.Радпова, Г.Г.Шпета, які в "очерках развития русской философии" (Урал, у.-т, 1991) зважились заявити: "Задача и пределы этой науки - истории философии точно определены, и трудно уже, не подвергаясь опасности, показаться несвоевременным, ввести в нее философов вроде Сковороды".
І не станемо зауважувати, що авторам хоча б на межі ХХ - ХХІ століть принаймні бажано розрізняти українську й російську філософію, а тому не важитись привласнювати собі ще й Г.Сковороду.
Але не можемо не вказати на прикру тенденцію певної категорії дослідників історії філософії, котрі, по-перше, не навчилися розрізняти праці з історії філософії від власне філософії, а по-друге, досі неспроможні осягнути справжньої величі і Л.Толстого, і Г.Сковороди, а отже й причини поваги до філософа з боку письменника, а точніше - одного мислителя до іншого.
Нагадаємо: ще в Київській Русі розрізняли любов до філософії та філософію як природну здатність до категоріального мислення (яке тоді називали любомудрієм), і вміли поєднувати філософію з творчістю та педагогікою, яскравим доказом чого є "Поучення дітям" великого князя Володимира Мономаха. Це він, слідом за Ярославом Мудрим, розвинувтакий український феномен, як "філософію серця" - синтез любомудрія і людяності, етики і естетики, пізнання (чи знаєш ти, як небо створене, і зорі, і риби, і земля") із самопізнанням (чи знаєш ти, що є людина?" "Хвалімо Бога за те, що створив безліч людей, і кожного з своїм обличчям"; "будь
Loading...

 
 

Цікаве