WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

у "Гамбурзькій драматургії".
Нову думку щодо Шекспіра висловив Едвард Юнг у праці "Думки про оригінальну творчість" (1759), де називає його оригінальним генієм, який слідував природі, а не правилам мистецтва. Геній відрізняється від розуму, як чарівник від будівничого: він говорить невидимими засобами там, де останній використовує звичайне знаряддя. Автор відзначає, що геній може порушувати правила, щоб досягти найвищого, " бо правила - лише милиці, необхідні для хворого, але завада для здорового". Шекспір був людиною невченою, але "хто знає, якби він більше читав, він, можливо, менше б думав". Він вивчав книгу природи і книгу людства, тому "...він не нащадок древніх, а їх брат, рівний їм у всіх своїх помилках". Бен Джонсон, наслідуючи древніх, був більш вченим, ніж Шекспір, але не став генієм...
Німецький письменник Генріх Вільгельм Герстенберг (1737 -1823), який був близький до Гердера і до письменників "Sturm und Drang", автор статей про Шекспіра, у праці "Дослід життя і творчості Шекспіра і його генія", надрукованій у шлєзвігських "Літературних листах", виступає проти традиційної критики Шекспіра з точки зору зразків і правил грецької драми: "Драма Шекспіра - не драма древніх, а тому вона не терпить такого порівняння". Якщо виходити з прийнятої за грецьким зразком класифікації жанрів, "трагедії Шекспіра - не трагедії, його комедії - не комедії". Але Герстенберг знаходить у Шекспіра універсалізм поетичного кругозору, який охоплює "...людину, Всесвіт, все на світі", "...сміливі картини духовного і фізичного життя, ...живіобрази моральної природи людини"; реалізм у відтворенні численних людських життів і характерів: "зображення звичаїв, правильне і вірне наслідування справжнім і видуманим характерам, сміливі картини духового і фізичного життя, живі образи моральної природи людини"[2].
Стаття Гердера спочатку планувалась для "Літературних листів" Герстенберга і розвивала цю ж думку. На відміну від Лессінга, Гердер підходить до Шекспіра і античної трагедії з точки зору генетичної і історично-порівняльної. Він вважає, що трагедії Софокла і Шекспіра виникли в різних історичних умовах і цілком рівноцінні за художньою досконалістю. Грецька трагедія розвивалася з дифірамба, мімічного танцю, хору на честь бога Діоніса і зберегла на подальші часи свою початкову просту форму. "Штучний характер їх правил був зовсім не мистецтвом, а самою природою". У подальші часи змінилися всі умови розвитку мистецтва - мораль, політичний лад, національні звички і вірування, мова і музика. Тому слідування грецьким зразкам перетворилося на механічне запозичення. При зовнішній подібності до драм Софокла французька класична форма є лише механічною копією грецької - "лялькою", "манекеном", "мавпою", "тому що за своєю внутрішньою суттю вона не має нічого спільного з тією, іншою, - ні в діях, ні у звичаях, ні в мові, ні в чому іншому взагалі, а тоді - що користі в … дотримуванні зовнішньої подібності?"
Шекспірівська ж трагедія виникла у нових, більш складних суспільних умовах. Шекспір узяв дійсність таку, яку бачив, і силою таланту перетворив на "одне чудесне ціле". Тому проста " єдність дійства" грецької драми замінюється нерозривністю "події", "випадку", що схоплює багато характерів, ситуацій, "цілий світ драматичної історії, величної і глибокої, як природа", і створюється "єдине ціле, грандіозна, жива ілюзія". Гердер показав, що замість єдності формального, раціоналістичного, що відповідає естетичним принципам французького класицизму, драма Шекспіра є складним у своїй багатозначності і суперечливості художнім цілим, що відображає складність і протиріччя історичної дійсності. Художній твір Гердер розуміє, як організм, у якому кожна частина має самостійне значення і, разом з тим, підлягає неподільності і внутрішньому призначенню цілого. У класичній трагедії важлива єдність часу і місця. У французькій драмі це виражало абстрактно-логічний характер душевного конфлікту драми, яка розвивається ніби поза часом і місцем. За визначенням Гердера, "індивідуальність кожної п'єси як особливої світобудови" визначається умовами "...місця, часу і творчості". Отже, Шекспір започаткував нове мистецтво, створене "визначним поетом північної людності, яке глибоко відрізняється від грецького". Сучасний Арістотель має сформулювати ті нові принципи, на яких будується трагедія Шекспіра.
Стаття Гердера закінчується закликом до німецького поета - створити національну трагедію від "рицарських часів". І на цей заклик відгукнувся молодий Гете, який, за зразком Шекспіра, написав драму з минулого Німеччини - "Гец фон Берліхінген" (1772). Гете у промові " До дня Шекспіра" (1771) і його друг "палкий геній" Ленц у "Замітках про театр" (1774) слідують принципам Гердера, його історико-генетичному методу, його загальній оцінці творчості англійського драматурга. Перекладач Шекспіра, романтик, Август Шлегель є теж послідовником Гердера: у праці "Лекції про драматичне мистецтво і літературу" (1809-1811) він, як і Гердер, користувався порівняльно-історичним співставленням для опису і аналізу важливих типів європейської драматургії (драми греків, Шекспіра, іспанців) і для полеміки проти "неправдивого" "наслідування" мистецтва французького класицизму. Однак, на противагу Гердеру, Август Шлегель і романтики бачили в Шекспірі не "природного генія", незнайомого з правилами мистецтва, а зразок високої майстерності, мистецтва своєрідного, яке має свої закони, що відрізняються від законів мистецтва класичного.
Для Гаманна Шекспір був "вищим зразком" "оригінального генія", який прислухався до природи, до свого народу, власного творчого обдарування. Гаманн вважав, що поезія говорить мовою "натхнення і пристрасті, почуттєвими й образними формами": "в образах міститься весь скарб людського знання і щастя". Хоча він не був поетом, літературним критиком, але як філософ цікавився питаннями мови і поезії. Дякуючи йому, Гердер вивчив італійську і англійську мови, читав твори Шекспіра, зокрема "Гамлета", навчився глибокому мисленню, став його продовжувачем.
Отже, літературні погляди молодого Гердера ґрунтувалися на історично-порівняльній концепції, а його метою було створення "всесвітньої історії людського роду", історії німецької літератури.
Література:
1. Kantzenbach Friedrich Wilhelm. Herder. - Rowohlt bei Hamburg, 1970.
2. Жирмунский В. М. Иоганн Готфрид Гердер. Избранные сочинения - Москва-Ленинград, 1959.
3. H?lzer August. Die pers?nlichen und geistigen Beziehungen zwieschen Goethe und Herder in Weimfrer Zeit. - Diss. Wien, 1939. 91 Bl. / Masch./.
4. Г.-Е.Лессінг . Лаокоон. - Київ: Мистецтво, 1968.
5. В.Г. Гриб. Избранные произведения. - М. : Гослитиздат, 1956.
Loading...

 
 

Цікаве