WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

німецької лірики, яка зазнає впливу народної пісні і балади, що відіграли важливу роль у період романтизму ( Брентано, Уланд, Ейхендорф, Шаміссо, Вільгельм Мюллер, також "Книга пісень" Гейне).
Бюргер з великою зацікавленістю сприйняв праці Гердера. У своїй статті "Сердечне звірення щодо народної творчості" (1776) він, подібно до Гердера, скаржився на панування в Німеччині "вченої" поезії, не зрозумілої для народу, яка зображує "чужі почуття в чужоземному костюмі", вважав, що німецька поезія повинна повернутися до природи і черпати своє натхнення з народної пісні. Бюргер прислухався "до чарівного звука балад і вуличних пісень під липами в селі, на лузі, де сушать білизну, за прядкою на сільських вечорницях". "Іліада" і "Одіссея" Гомера, "Фінгал" і "Темора" Оссіяна, "Несамовитий Роланд" Аріосто і "Королева Фей" Спенсера колись були для своїх народів такими "баладами, романсами, народними піснями". Балади Бюргера ("Ленора" та ін.) також написані під впливом англійських зразків.
Статті Гердера і Бюргера викликали різку опозицію з боку прихильників старих, класичних літературних смаків, серед яких був книгопродавець Ніколаі, колишній друг молодого Лессінга, раціоналіст і фанатик вульгарного "просвітництва", який виступив проти модного захоплення народною поезією, пропагованою Гердером і його прихильниками. Наляканийполемікою, Гердер пом'якшив тон своїх висловлювань в останній передмові до "Народних пісень" (1778).
Збирання народних пісень, розпочате Гердером, продовжили романтики. У 1805-1807рр. вони видали перше зібрання німецьких пісень з усних і друкованих джерел: збірник Арніма і Брентано "Чарівний ріг хлопчика". Вперше, завдяки Гердеру, було піднято роль творчості народних мас і привернуто увагу до історичного вивчення походження поезії.
Діяльність Гердера як перекладача не вичерпувалася перекладами пісень. Вони друкувались у різних журналах, а у виданій 1785р. збірці перекладів "Розкидані листки" (1785-1797) супроводжуючі статті були присвячені питанням античної, середньовічної, східної літератури. З 1780 р. Гердер перекладає поетів грецької антології (вони наштовхнули Гете на його антологічні вірші 80-х років), оди Горація, знайомиться з "Гюлістаном" перського поета Сааді, в якого знаходить "прекрасні вислови з Біблії, ніби в новому одязі". Щодо перекладу "Сакунтали" Калідаси (1791), зробленого Георгом Форстером, видатним німецьким просвітителем, Гердер пише: "Це справжня східна квітка, своєрідно прекрасна. Такі квітки з'являються раз на дві тисячі років". У широкій рецензії на видання "Листи про східну драму" Гердер дає високу оцінку любовній драмі Калідаси, порівнюючи її з "Піснею пісень", і бачить в ній зразок "драматичної епопеї", подібної до стародавньої англійської чи іспанської драми, що не підпадає під правило Арістотеля, яке не є "...законом для всіх країн і епох".
Переклади Гердера східних поетів мають певною мірою моральний характер, властивий для його пізньої творчості. Вони спрямували його сучасників на новий шлях художнього освоєння класичної східної поезії, включаючи досягнення Сходу в рамках "світової літератури". Гете, Рюкерт, Ф.Шлегель та ін. пішли цим шляхом далі. В останні роки життя Гердер своєю працею "Сід"(1802-1803)- циклом романсів про видатного героя іспанського народного епосу - здобув велику популярність: "Сід" увійшов до скарбниці класичної німецької літератури, а також був перекладений у радянські часи В.Зоргенфреєм (надрукований у видавництві "Всемирная литература", Петербург,1922 р.).
У 1773р. у збірнику "Про німецький характер і мистецтво" з'явилася стаття Гердера про Шекспіра. Одночасно для першої редакції "Народних пісень" були підготовлені переклади кращих і найважчих віршів Шекспіра, що стало доказом можливості перекладу його творів німецькою мовою.
Від часів Лессінга питання про створення національної німецької драми пов'язувалось з боротьбою проти французького класицизму і за відродження Шекспіра. Точка зору Гердера відрізнялася від поглядів Лессінга. Лессінг, незважаючи на порушення класичних правил, сформульованих Арістотелем, стояв на ґрунті естетики класицизму, стверджуючи, що Шекспір досяг мети у своїх трагедіях краще, ніж французи. Гердер висловлює нову на той час думку, вважаючи, що зміст Шекспірових трагедій більше відповідає німецькому національному смаку, ніж "боязливій" французькій сцені: "...в наших трагедіях ми хочемо більше бачити і думати", "...ми скоро втомлюємось від більшої простоти, ніж від значної складності" [2]. Орієнтуючись на принципи античного мистецтва, Лессінг надавав великого значення розвитку німецьких національних традицій з урахуванням сучасних йому ідейно-естетичних запитів. Він шукав ключ до поєднання трьох факторів (античних форм, національних традицій та вимог нового часу) і знайшов його у творчості Вільяма Шекспіра. У 1759 р. в "Літературних листах" Лессінг робить висновок, що "після Софоклового " Едіпа" жодна в світі трагедія не буде мати більшої влади над нашими пристрастями, ніж "Отелло", "Король Лір", "Гамлет" та ін. [4, 373]. У той же час він звернув увагу на естетичну цінність народного епосу, зумів побачити й оцінити у творах тогочасних письменників прояви народних традицій, які зближували німецьку національну літературу з англійською: " Те, що в німецьких давніх п'єсах справді було багато англійського, я міг би ґрунтовно довести без зусиль. Досить назвати хоча б найвідомішу з них "Доктор Фауст" - п'єсу, що має велику кількість сцен, які могли б бути до снаги тільки шекспірівському генію"[4,373].
До Гердера, в часи Лессінга, ще не було розроблено історичного підходу до вивчення законів мистецтва, як і взагалі явищ суспільного життя. Деякою мірою у Лессінга це компенсувалося тим, що він зумів знайти зв'язок між творчими принципами античних драматургів і їх подальшим розвитком у Шекспіра. За влучним висловом В.Г.Гриба (одного із найглибших дослідників Лессінга), "...він у своїх працях помітно "шекспіризував" античність"[5, 98]. Так, "Листи про нову німецьку літературу" (1759-1765) Лессінга, видані разом з Ф.Ніколаї та М.Мендельсоном, свідчили про те, що його вже не могли задовольнити традиції французької "серйозної" комедії та англійської "жалісливої" трагедії. Хоча ці драматичні твори прищеплювали повагу до звичайної людини, до її почуттів та переживань, проте їхній зміст був обмежений побутовими рамками. Тому Лессінг вважав, що для дальшого розвитку літератури необхідно звільнити її від впливу естетики класицизму, поглибити змістовність творів, надаючи драматичним колізіям та переживанням героїв загальнонародної значимості. Це видно з його численних "Літературних листів", а також з "Лаокоона" (1766), де він дав теоретичне обґрунтування своїх поглядів, які розвинув потім
Loading...

 
 

Цікаве