WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

родину і родову гордість його героя"[2].
Підкреслюючи національну своєрідність походження давньогрецької і старозавітної поезії, Гердер виступав проти твердження, яке існувало за часів Відродження, нібито грецька культура і література були єдиним і загальним зразком для всіх часів і народів, а все негрецьке було варварським. Він писав, що "...нові відкриття і відомості про арабів, шотландців, американських індіанців, скандинавів, китайців і гренландців" показують нам фальшивість цієї точки зору. Існують народи, які "створили геніальні речі, не будучи рабами або колоніями грецької культури... Оссіян, поставлений поряд з Гомером, скальд поряд з Піндаром- далеко не рівні фігури...". Цим Гердер пояснює своє двояке ставлення до свого попередника - німецького письменника Вінкельманна, який зумів "очима грека" поглянути на грецьке мистецтво і хотів написати історію грецької літератури за грецьким зразком. Але, разом з тим, Вінкельманн характеризує інші народи як грек, замість того, щоб стати "сучасником і земляком" всіх негрецьких народів. Більше того, він наголошує, що стародавні греки нікому не зобов'язані своєю культурою і мистецтвом. Саме проти цього виступив Гердер. Він прагне спуститися через "продірявлену криницю" грецької культури до її джерел - на Схід, перш за все, в Єгипет, хоча у XVIII ст. ще не були прочитані ні ієрогліфи, ні вавілонський клинопис, та й археологи ще не відкрили (відомі зараз) пам'ятки стародавньої культури народів Близького Сходу. Тому Гердер звертається до Біблії як до єдиного джерела, що презентує культуру більш давню, ніж грецька, без якої греки були б для нас "першими, єдиними, усім взагалі". Виступаючи проти Вінкельманна, його штучної ізоляції Греції, Гердер бачить тісний культурний зв'язок і взаємозалежність між народами, їхній безперервний зв'язок у часі.
Остання частина "Фрагментів", де розглядається питання про наслідування "класичним" зразкам, присвячена латинській літературі. На думку Гердера, всі новоєвропейські літератури, особливо німецька, відчули сильний латинський вплив. Латинізація стародавніх германців була пов'язана з їх закабаленням, що надовго позбавило їх культурної самостійності. Відродження давньої класики в XVI ст. мало "римський напрямок", латинь у Німеччині стала мовою вчених, а німецька мова лишилась "діалектом матерів, жінок і неосвічених". Латинські класичні школи вбивали самостійність і здібності учнів, які навчались "лише словам", "вишукуванням естетичних правил і прикладів.., розгляданням думок і слів незалежно одне від одного". Гердер вигукує: " О прокляте слово: класичний! Воно зробило для нас Цицерона класичним шкільним оратором, Горація і Вергілія - класичними поетами, Цезаря - педагогом, Лівія - фразером; воно відокремило вираз від думки і думку від її дії; воно привчило нас робити вправи за Горацієм і намагатись перевершити його на його рідній мові. Це слово відтіснило всіляку справжню освіту, при якій слід би ставитись до стародавніх прикладів як до живих. Воно породило людей, які вихваляються тим, що вони є знавці стародавніх, артисти, але вони не прагнуть високих цілей. Це слово поховало не одного генія під купою слів, наповнило його голову хаосом чужих йому виразів, звалило на нього тягар мертвої мови і відняло у батьківщини багато квітучих плодових дерев" [2].
Він писав, що римляни "стояли на іншому щаблі культури, ніж ми", і "наша література має не тільки інше забарвлення, але й іншу будову, ніж стародавня римська... Тому нема чого гордитися німецьким поетом, тому що він - другий Горацій, оратором, який говорить, як Цицерон, дидактичним поетом, що він - новий Лукрецій, істориком, що він - другий Лівій. Але було б великою, рідкісною і достатньої заздрощів славою для німців, якщо б можна було сказати про них: так писав би Горацій, Цицерон, Лукрецій, Лівій, якби вони писали для свого народу і на його мові" [2].
Виступаючи проти латинського і французького впливів на німецьку літературу, Гердер вказував німецьким письменникам на пам'ятки стародавньої німецької поезії XVI- ХVII ст., на Лютера, який "розбудив і розкував німецьку мову". Мову німецьких письменників XVI ст. він вважав більш глибинною і за силою - більш національною, ніж сучасна "прикрашена мова", що втратила "готичну велич", присутню в часи Лютера. Цим Гердер спонукав молодого Гете до читання Ганса Сакса і німецької бюргерської літератури XVI ст.
Головне джерело оновлення німецької національної літератури він вбачав у народній поезії, якій присвятив статтю "Вибірка з переписки про Оссіяна і пісні стародавніх народів", надруковану в збірнику "Про німецький характер і мистецтво" (1773). "Пісні Оссіяна" (1760-1765) були підробкою шотландського вчителя Джемса Макферсона, який видав з деякими змінами свою працю за шотландську національну епопею ІІІ ст., що збереглася в усній народній традиції і перекладена на англійську мову (ритмічною прозою) з кельтської мови шотландських горців. Чудовий пейзаж у "Піснях Оссіяна", благородні почуття персонажів, ліризм і меланхолія - все це відповідало сентиментальним смакам епохи того часу і було прийнято більшістю сучасників, в тому числі і Гердером, як мистецтво "північного Гомера". Для нього існування "Пісень Оссіяна" стало доказом того, що мистецтво поетичної творчості є спільним для всіх народів (не тільки "класичних", але й "диких" народів Півночі), що в поезії може існувати ідеал прекрасного, який відрізняється від поезії стародавніх греків і Гомера. Переклади Оссіяна на німецьку мову поетом М.Денісом античними гекзаметрами в манері Клопштока (1768) були передумовою роздумів про характер і стиль народної поезії. Для Гердера як Гомер, так і Оссіян - народні співці. Видані Макферсоном поезії, - це "пісні народу неосвіченого, але талановитого безпосереднім почуттям", пісні, які "існували в усній народній традиції, що передавалася від батька до сина". Порівнюючи Оссіянові пісні з піснями інших народів, особливо з німецькими, Гердер ставить за мету широке порівняльно-історичне їх вивчення. У ході розвитку людської культури він розрізняє в історії поезії дві стадії. Які б не були "живі, вільні" пісні, вони мусять бути чуттєвими, повними ліричного руху. Гердер приділяє увагу ритміці, музичності народної пісні, її "живому руху, мелодійності мови жестів, пантоміми". У розвитку пісні не повинно бути різких стрибків, переходів. "Між окремими частинами пісні існує такий зв'язок, як між деревами і кущами в лісі, між скелями і печерами в пустелі, між окремими сценами самого дійства". Ці плавні "стрибки і переходи" він вважає характерною стилістичною ознакою народної пісні. Гердер говорить, що перш, ніж писати чи вивчати особливості народної пісні, слід перенестися в історичне і географічне оточення її походження. За прикладом
Loading...

 
 

Цікаве