WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

Готфрід Йоганн Гердер – визначний німецький мислитель (літературна діяльність) - Реферат

первісних людей. Слідом за Гаманном Гердер повторює, що поезія старіша за прозу, бо виникла, коли ще не було письменників і книг: "Всі народи дали блискучі зразки поезії ще до того, як проза відокремилася від неї, розвивалась і досягла досконалості".
Мова цивілізованих народів - це мова думки і прози. Для неї характерна логічна правильність, чітке розмежування синонімів, правильна синтаксична побудова, що відображає логічність думки,але водночас збіднює і приводить до одноманітності "книжну" мову. Отже, Гердер розрізняє мову почуттів (поезію) і мову розуму (прозу) як дві історичні стадії розвитку мови. Мова розуму швидко опанувала французьку літературу. Її називали "мовою розуму, мовою для читання". Але для поетичного генія ця мова, на думку Гердера, була " справжнім прокляттям". Тому він вказував, що молода німецька поезія не повинна брати приклад з французької. Вчення Гердера показало шлях відходу німецької поезії від усталеного у філософії німецького раціоналізму розуміння слова та розкриття і використання його емоційності й образності, на чому будувалася поезія "Sturm und Drang", особливо молодого Гете.
Уже в другій редакції " Фрагментів" (1768) Гердер відстоює свою теорію походження мови, на противагу теорії німецького пастора Зюсмільха (яку підтримував і Гаманн) про "божественне" походження мови і раціоналістичного вчення просвітителів про походження мови шляхом "суспільного договору". Ці теорії виходять з уявлення про мову як про готове, уже створене явище, як невід'ємну властивість людської свідомості. Він пише: "Хіба не містяться в різних мовах тисячі ознак, мільйон вказівок, що народи таки за допомогою мови поступово вчились мислити і за допомогою мислення вчились говорити?". Тому Гердер вважає, що мова походить "із розвитку мислення як продукту душевних здібностей людини". Разом з тим, він виступив проти сучасної, на той період, теорії механістичного матеріалізму Кондильяка, за якою мова походить із тваринних криків, які з розвитком свідомості набувають нових якостей і поступово перетворюються на членороздільні слова. Гердер розглядає розвиток мови від її первісної "поетичної", конкретно-почуттєвої, емоційної і образної форми - до утворення загальних понять і абстракцій, що є нероздільними з розвитком людського розуму і культури, і ця обставина, на його думку, є кращим доказом людської природи мови.
Гадаємо, Гердер є основоположником першої історичної теорії мови. Його вчення лягло в основу філософії мови В.Гумбольдта, Штейнталя і О.Потебні. Ученням про дві стадії розвитку мови і теорією походження поезії він є попередником обох засновників історичного мовознавства ХІХ ст. - В.Гумбольдта і Я.Грімма, а в російській науці - лінгвістичної поетики О. Потебні з її теорією поезії і прози як двох стадій пізнання дійсності - образної і раціональної.
У другій і третій частинах "Фрагментів" розглядається тогочасна німецька література у співставленні її зразків - творів німецьких "псалмоспіваків" - з Біблією, Клопштока - з Гомером, Гесснера - з Феокритом, Глейма - з Анакреоном та ін. Гердер доводить неможливість для сучасного поета наслідувати художні зразки інших, т. зв. "класичних" літератур. Поезія народжується з даним народом, з його особливостями духовної культури, що формується у певних історичних умовах, які відрізняються від інших. Тому вона властива конкретному народу. Відсутність у Німеччині на той час "оригінальних поетів, геніїв, винахідників" пояснюється наслідувальним характером тогочасної німецької поезії. Так, німецький поет, який повторював Біблію, міг лише механічно передати арсенал її поетичних образів, бо не мав безпосереднього зв'язку з цим народом, його культурою, звичаями, природою. У німецького поета "сніги Лівана", "виноградники Кармеля" не викликають певних відчуттів, а тому він не може дати їх реального відображення. Сучасним поетам легше було б оспівувати електричну іскру, ніж біблійні образи. Різні явища різних народів і оспівуються поетами по-різному, відповідно до смаків, фантазій предків, народу, як це робили свого часу Лопе де Вега, Пульчі, Аріосто і Тассо. Англійські балади, пісні трубадурів, іспанські романси, поезія стародавніх скальдів мають таке ж право на увагу дослідника "національних пісень", як і литовські "дайни", українські "думи", пісні перуанців і південноамериканських індіанців. Виходячи з цих переконань, Гердер планує свій збірник " Народні пісні".
Працюючи проповідником, священиком, Гердер звертався до історичного і порівняльного вивчення біблійної поезії. У праці "Листи про вивчення богослов'я"(1780) він писав: " Біблію треба читати по-людськи, ця книга написана людьми і для людей". "Древній Завіт написаний стародавньою сільською поетичною і простою мовою, а не філософською і абстрактною мовою євреїв; зберігайте цю точку зору і по відношенню до духу змісту. Станьте пастухом з пастухами, землеробом з землеробським народом, з жителями Сходу - народженим на Сході, якщо ви хочете отримати насолоду від цих творів в атмосфері їх походження" [2].
Попередником Гердера в цій галузі був англієць Robert Lowth, який у книзі "Про священну поезію євреїв" ("De sacra poesi hebraeorum", 1753) розглядав Біблію як художній твір, зіставляючи її "красоти" з класичним мистецтвом Гомера, вносячи при розгляді біблійної поезії свою історичну точку зору. У творі "Про дух єврейської поезії" (1782- 1783) Гердер розглядає Старий Завіт як національну поезію стародавніх євреїв, як "поезію пастухів і землеробів". Її народний характер він підкреслює в численних перекладах і коментарях до них. Так, перекладаючи збірку пісень про любов ("Пісні пісень") невідомого німецького поета XIII-XIVст. (1778), він зазначає, що такі пісні є у різних народів, і бачить у них за часів Ф.Соломона "...правдиве відображення смаків і понять любові", якого пізніше вже ніколи не було у єврейського народу. Персонаж цих пісень - дівчина з народу, "бідна чиста сільська дівчина", "польова голубка в лоні простоти і бідності". "Сільське оточення, сад і поле складають душу цієї прекрасної пісні. Посадіть на її місце королеву у золотому залі - і все пропало" [2].
Гердер вимагає від перекладача "старовинних пісень любові" історичної і національної своєрідності: "Їх не слід ні прикрашати, ні обновляти, не слід і відривати їх від місця, від часу, від батьківщини." У своїх судженнях про античну поезію вчений наполягає на історичній і порівняльній точці зору, наголошуючи на відмінності поезії греків від поезії інших народів, на необхідності показати "...її індивідуальні, національні і місцеві красоти". Відчувається, що поетична фантазія греків "...перетворила міцного селянина-батрака на Геркулеса, героя, напівбога. Оди Піандра, звеличуючи переможця, розказують про його місто,
Loading...

 
 

Цікаве