WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геополітика та геостратегія – складова частина українознавства - Реферат

Геополітика та геостратегія – складова частина українознавства - Реферат

правої півкулі мозку сприяло створенню "спільної" мозкової діяльності суспільства, як називає його В.Сніжко "етнічний мозок". У процесі ж розвитку етнічних спільнот важливу роль, за оцінкою вченого, відіграє або "переконлива більшість", або "психоенергетична меншість" людей, в залежності від періодів загальної ґенези.
Тому він концентрує свою увагу на осмисленні землеробських основ Трипільської цивілізації, а також психоетнічного зближення варязьких завойовників і автохтонного етносу у процесі становлення Київської держави.
Відтворююче землеробство, за визначенням В.Сніжка, - це надзвичайне досягнення творчої діяльності прогресуючого мозку давньої людини. Предки трипільців, асимілювавши місцеві племена, змогли, внаслідок наявності землеробських знань, запозичених через нащадків попередньої культури Кукрек (кримська), освоїти величезні природні простори і таким чином ввійти в них "узгодивши" свої психоетнічні засади в підсвідомості з умовами терену. Отже, доцільно визначити, що землеробство - це унікальна система для глибинного психічного процесу освоєння етнічною спільнотою певного терену та зміни "ідеології терену" у відповідності з попереднім досвідом та новими екологічними та геопсихологічними особливостями. Головна умова - це, безперечно, тотожність автохтонних теренів тим, які освоюються. Давня протоукраїнська спільнота, розширюючи земельні площі за рахунок винищення пралісів та різнотрав'яного підколісся, спричинила глобальні природні зміни, які зумовили її занепад і виникнення ковилево-полинового степу.
В подальший час безперервні вторгнення на цей терен кочових спільнот завершувалися постійним примусовим тиском на автохтонний етнос, внаслідок чого у його представниківзменшувалася загальна активна дія мозку, що призводило до втрати творчого потенціалу та емоційної пригніченості.
Перебирання геопсихічно не адаптованими спільнотами природних функціональних структур автохтонного етносу призводило до його відчутної депресії в поступальному розвитку.
Автохтонна спільнота, ґрунтуючись на традиціях землеробства, долала певні періоди дестабілізації, не змінюючи своєї психоетнічної оригінальності та не втрачаючи геопсихічної стабільності.
Загарбання слов'янських земель варязькими завойовниками наприкінці IX століття н.е. було черговим етапом загарбницької стратегії щодо давньоукраїнського терену. Владна верхівка керувалась "своїми" агресивними психоетнічними настановами, а автохтонний етнос - своїми "за земленими".
Позбавлення від психоетнічної хозарської неволі стало передумовою для асиміляції варягів у автохтонному середовищі, але прагнення Святослава і його нащадків до "мондіалізму" на просторі від Волги до Дунаю, вставало в протиріччя з природним геопсихічним відчуттям автохтонами свого терену.
В.Сніжко вважає, що психоетнічні пріоритети (геопсихічні настанови) є домінантними ознаками у розвитку етносу.
Орієнтуючись на вивчення особливостей розвитку українського етносу він визначає, що після нового етапу стабілізації етнічної формації, завжди утверджується якісно нова геопсихічна структура на основі психоетнічної ідеології суспільства, згодом еволюція цієї структури може завершитися становленням певної геопсихічної формації.
Геополітичні та геостратегічні проблеми, розкриті у працях В.Сніжка, П.Масляка, П.Кононенка, Т.Кононенка, є актуальними для вивчення в системах усіх концентрів Українознавства: Україна - етнос; Україна - нація; Україна - держава; Україна - історія; Україна - природа; Україна - культура; Україна - мова. Україна - держава є базовим концентром для визначення українознавчих теоретичних і методологічних засад та внутрішньої функціонально-стуруктурної побудови геополітики та геостратегії.
Дослідження української держави як вічного просторового явища у взаємозалежності з процесами розвитку автохтонного етносу на власному земному просторі, є основною поєднувальною особливістю поглядів геополітичних дослідників першої половини XX століття та сучасних вчених - українознавців. Для глибинного розкриття поглядів українських вчених та громадських діячів необхідно розглядати запропоновані етапи розвитку геополітичної думки у п'яти часових періодах в яких здійснювалися синтезовані дослідження: перебування територій України в Російській та Австро-Угорській імперіях (1900 - 1917 рр.); наявність українських теренів під владним контролем СРСР, Польщі, Румунії, Чехословаччини (20 - 30 рр.); закріплення українських територій у складі СРСР, Польщі, Чехословаччини (1945 - 1960 рр.); відновлення української держави (1991 - 2001 рр.); українська держава у XXI столітті.
Поглиблену систематизацію та структуризацію накопичених знань можливо здійснювати у двох методологічних підходах.
Тобто може бути визначення загальних закономірностей розвитку держави та суспільства, необхідних для аналізу геополітичних явищ і подій, або розкриття ролі та впливу географічних факторів на внутрішню і зовнішню політику державних утворень.
Отже, систематизація та розкриття змістовності етапів та напрямів розвитку української геполітичної думки у XX - на початку XXI століть може бути необхідною ідейно-теоретичною передумовою для аналізування геополітичних аспектів в історичних та політичних документах, осмислення проблем утвердження національної держави, історичної ролі українства в світовому геополітичному просторі, розвитку українського суспільства у XXI столітті.
Масштабність концептуальність та змістовність наукових досліджень у системі геополітики та геостратегії як методологічної галузі українознавства можливо обґрунтувати в п'яти теоретичних напрямах: теорія та методологія геополітичних досліджень; геополітика та геостратегія України; класична геополітика; посткласична геополітика; геополітика іноземних країн та міждержавних утворень у XXI столітті.
Ці складові частини геополітики та геостратегії є доцільно за практичними аспектами досліджень конкретизувати в систематизованих структурних напрямах. Основними аспектними критеріями цієї подвійної структуризації мають бути: Українознавство - основоположна наукова система знань про Україну як геополітичну реальність; українознавчі теоретичні та методологічні засади (принципи, методи, функції) геополітичних досліджень; вплив географічних факторів на процеси розвитку нації та державності; геоцентричне розташування України; геостратегічний потенціал української території; історична спадщина в українській і світовій геополітичній думці; внутрішні функціонально-структурні особливості геополітичних досліджень.
Loading...

 
 

Цікаве