WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Геополітика та геостратегія – складова частина українознавства - Реферат

Геополітика та геостратегія – складова частина українознавства - Реферат

просторово-територіальні та історичні передумови української державності. Він вважає, що на початку ХХІ століття територія України є в стані просторової трансформації.
Характерними особливостями цього процесу насамперед є нездатність України здійснювати експансію за власними кордонами та постання у світі потужних регіональних центрів впливу (Китай, Ісламський світ, Європейський союз), які здійснюють геополітичний тиск на Росію.
Український геополітик переконаний, що державна територія України, яка позбавлена безперервного геополітичного впливу здійснюваного протягом тисячоліть, здатна бути внаслідок своїх ґрунтів та природних ресурсів базою для реалізації національних інтересів українців та поширення нашого впливу через діаспорні компактні поселення на інші частини світу.
У запропонованій ним геостратегічній доктрині "Фенікс" розкривається проблема фізичного і мовно-духовного відродження української нації в умовах перерозподілу провідними країнами світового геополітичного простору. Головним завдання України у боротьбі за поділ сфер впливу, П.Масляк вважає її неминучу участь в "геостратегічно неминучому розподілі Росії" та приєднання території Дону, Кубані і Центрально-Чорноземних областей Російської Федерації, які заселені генетичними українцями.
Отже,концептуальна думка вченого полягає в тому, що відновлення української держави наприкінці XX - на початку XXI століть є закономірною "вимогою геополітичних часу і простору". Це є наслідком незаперечних інтелектуально-духовних досягнень українців у становленні людської цивілізації, які з точки зору П.Масляка є "народ, який дав світові пісню, хліб і крила", але ще не сказав свого вирішального слова у геостратегічній експансії та завоюванні нового життєвого простору.
У контексті аналітичного вивчення цих проблемних аспектів є доцільним розглянути концепцію "осмислення терену", яка базується на визначенні сутності ґенези етносу. В.Сніжко як розробник цієї концепції трактує етногенез як природну систему свідомо здійснюваних більшістю представників етносу дій відносно створення нової соціоприродної дійсності.
Вчений вважає основною умовою еволюції людства поєднання природних особливостей людей та створюваних ними культурних традицій - прагнення гармонії співіснування. Тобто сформована у певної спільноти людей на конкретній території провідна пізнавальна стратегія в просторі і часі формує модель світорозуміння з орієнтацією на певні культурні символи. В результаті еволюційного соціально-культурного процесу спільнота людей, адаптуючись до умов конкретного природного регіону, безпосередньо вживлювалась і в умови соціоприродного довкілля. Біохімічні та фізіологічні процеси, які відбувалися в організмі людей під впливом клімату, харчування, природних особливостей, впливали на мозкову діяльність. Закладена в основу підсвідомості сформована комунікативна система найвиразніше втілювалась у різноманітних зразках мистецтва. Подальший розвиток мозкової діяльності людей прискорював соціалізацію людських спільнот.
Соціальні потреби стають домінантними в життєдіяльності людських угруповань, формуючись у відповідні психоетнічні пріоритети, які надалі визначають розвиток суспільства.
У процесі ґенези наявні в етносу пріоритети стають геопсихічними настановами, які при будь-яких етнотворчих змінах утверджують певну геопсихічну структуру мислення, яка є основою психоетнічної ідеології терену. В.Сніжко вважає мистецтво найвиразнішим висвітленням ідеології суспільства як відображення його стану: утвердження, відродження чи занепаду. Через твори мистецтва, з точки зору вченого, відбувається становлення у свідомості етносу національної ідеї, реальне втілення якої формує відповідну геопсихологічну державницьку формацію. Образотворче мистецтво закономірно визначається духовно-містичною зв'язковою системою природи та людської спільноти.
Геопсихічна адаптація до природного ландшафту відтворювалась у психоетнічних уявленнях представників етносу. Природні катаклізми чи зміна клімату змушували людські спільноти, адаптуючись до нових умов, поступово формувати нову психологію етносу. Якщо свідомість певної спільноти була стійкою, вона могла суттєво не змінювати своєї психоетнічної оригінальності та залишатись на існуючому рівні геопсихічної стабільності. Опиняючись на інших територіях, спільноти людей могли закономірно відтворювати попередні уявлення про спосіб життя, обирати терен проживання, подібний до минулого.
Генетична "пам'ять про ландшафт", за визначенням В.Сніжка, є основною умовою збереження людської спільноти, її психоетнічної стабільності. Тому що спільнота, втрачаючи свою геопсихічну структуру сприйняття природної дійсності поглиналася іншою, більш стійкою і стабільною спільнотою людей. Сформовані під впливом географічних особливостей уявлення відтворювалися у певних ідейних та культурних ціннісних явищах, які впливали на формування світогляду та системи політичної влади.
"Пам'ять про ландшафт", конвергенція у розвитку людських спільнот та геопсихічний вплив терену є основоположними аспектами у науково-теоретичній роботі В.Сніжка. Це теоретичні постулати концептуально розкриті ним у праці "Проблеми єдності етногенезу та розвитку природи в Україні". Ґрунтуючись на аксіоматичній думці про те, що ґенеза людства невід'ємна від загальної ґенези природи у світі, В.Сніжко визначає розвиток людських спільнот в залежності від психоетнічних особливостей, які відображають адаптаційні процеси на конкретному природному терені у безпосередньому зв'язку з комплексом довкілля. Конвергенція розглядається ним як одне з найважливіших природних явищ загальної генези планети. Люди, які мали спільну морфолого-анатомічну будову і проживали у віддалених одна від одної місцевостях, адаптувалися до подібних природних умов під однаковою природно-кліматичною дією довкілля, створюючи споріднені міфи, мистецькі витвори тощо.
Вживаючись в природне довкілля, люди істотно переформовувалися, внаслідок чого внутрішні фізіолого-біохімічні процеси впливали на мозкову діяльність.
Тому В.Сніжко порівнює історично-соціальні моделі Трипільської культури. Північноамериканської культури Пуебло, Харапської культури в Північній Індії, культури Яншао в Китаї. Дослідник визначає конвергентні аналогії Трипілля і Яншао у схожості розписів керамічного посуду, Трипілля і Пуебло у подібності орнаментальних малюнків та вшанування Сонця і Землі як головних святинь, а також возвеличення культу Корови та Бика в Харапській та Трипільській культурах.
За його визначенням активне домінування в давніх людей
Loading...

 
 

Цікаве