WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

блиск радує мої очі й гріє серце серед холоду щоденного життя.
Та бувають хвилини, що заворушаться в душі, - не містяться вони тоді на дні душі, а силоміць пруться на світло денне.
Несміло рукою розгортаю їх тоді й кладу перед очі моїх друзів і дивлюся, як вони приймуть ті мої скарби у невибагливих обгортках, не в шовком сланих скриньочках.
Скарби душі моєї - вони сірі, звичайні, треба для них вражливого ока, ніжного дотику.
Друзі?.. Друзів не може бути там, де треба ставити ціну чужим скарбам... Я боюся їх жорстокої правди, їх здорової, тверезої думки, утікаю із своїми скарбами на дно душі... Жахливо дивлюся на ті дрібненькі жемчужинки, що вже попали в чужі руки... Чи вернуться вони до мене такими, як я їх леліяла на дні душі?..
Часами попадаю в одчай і тоді хочеться той недоторканий скарб розкинути з буйним вітром, нехай падають його дрібні кришечки, як кришталики роси на зсохлі билинки, на чутливі, як моя, душі, невибагливі, а щирі... Може привітають вони їх так ніжно, сердечне, як я берегла їх на дні душі... ("На дні душі").
Самота... Але чи та, коли доля лишить людину без веселого товариства, саму, саму, самітню?..
Ні, ні! Я не ту самоту маю на думці, а ту стократ важчу, до смерти подібну, вбивчу самоту, яку почуваєш серед юрби, серед розбурханих хвиль тисячної юрби... Довкола тебе розсміяні лиця, веселі очі, спів і гомін, а в тебе на душі так самітньо... Тобі так важко, ти не в силі прокинутися із своєї задуми. Жваварозмова, спів та криклива музика лунає мимо твого вуха, як щось чуже, далеке від тебе. Самота лягла на твою душу важким каменем. Вона пригнітає тебе додолу...
Як часто така самота находить на мене, а як мало довкола мене таких, що розуміли б мене!.. ("Самота").
У численних ескізах, етюдах, шкіцах, зарисовках і нарисах, що розсипані у галицьких періодичних виданнях газетно-журнального типу, Марія Крушельницька демонструє дивовижне вміння препарувати настрій природи до настрою людини. Чи вона пише про старість ("Осіння думка"), чи про пору в природі й житті людини ("Золото осені"), чи про інші параметри душі ("Крик тиші", "Моє квіття", "На дні душі", "Чар музики"), - всюди майстерне вивершення: від баченого, спостереженого - до художньо-філософського узагальнення.
Щедра художніми тропами стилістика письма, розкутий метафоризм оповіді ставить кращі літературні спроби Марії Крушельницької в ряд ранньої експресивно-модерної малої прози Ольги Кобилянської, Осипа Маковея, Марка Черемшини, Михайла Яцківа, Катрі Гриневичевої, Михайла Рудницького, Ірини Вільде, Осипа Турянського, Степана Чарнецького, Богдана Лепкого.
Нерідко Марія Крушельницька виступала в періодичній пресі на педагогічні теми. Читаючи її зарисовки, шкіци, етюди та ширші нариси переважно у виданнях жіночого профілю, бачимо, як авторка вдало "експлуатує" досвід родинної дидактики, експресивно вплітає у розповідь повчальні приклади з власного пережиття (див. кореспонденцію: Про фахову освіту жіноцтва // Наш Світ: Альманах "Жіночої долі" з додатком календаря на рік 1928. - Коломия, 1927).
Приміром, у невеличкому шкіці "Ваші діти мудріші, як вам здається" (Жіноча доля. - 1935. - 4.19. - С.7) "заміс" розповіді зроблено на прикладі, з якого і розгортається, по суті, уся авторська концепція: батьки часто-густо "говорять в присутності дітей таке, чого діти не повинні б чути..."; "... малі істотки настільки хитрі, що вже навіть п'ятилітня дитина потрапить "вдати", що вона не звертає уваги на те, про що між собою батьки говорять"; не розмовляти при дітях пошепки - це моторизує їхню увагу й інтерес; "недомовки", "балачки (часто непристойного змісту)", "перекручені слова", "на миги", "багатомовні посмішки", "чужі слова" - все це діти спритно "фотографують", а відтак (нерідко при сторонніх людях) - проявляють" так, що дорослим в'януть вухо.
Через перебіг житейських прикладів-повчань М.Крушельницька доходить повчального висновку: не деморалізувати власних дітей вдома, у сімейному осідку.
По-філософськи пружинить думка у соціально-політичного виповнення публіцистичній статті М.Крушельницької "Нова жінка" (Наша книга: Альманах "Жіночої долі" з додатком календаря на рік 1929. - Коломия, 1928. - С.29 - 31), де авторка у полемічній тональності ставить, обґрунтовує проблему "нової" жінки або нового типу жінки-українки. І це новаторство бачиться авторці не стільки у зовнішніх оздобах, прикметах та атрибутиці, а передусім - у змістовній зміні самої життєдіяльності жінки, в її соціальному статусі. Отже, йдеться не про емансипаційність жінки у давньо-галицькому, народовському означенні, а в широкому сенсі: жінка як новий тип - це матеріально незалежна ("Жінка, що має свій хліб у руках, може свобідно рішати про свою долю, бо вона не є й не буде нікому тягарем", рівноправна, самостійна ("визволена з дотеперішніх пут пересуду, гніту в житті родинному й суспільному") - юридичне захищена, вона дійсно має стати душею народу. А ще й перш за все, така жінка - зразок освіченості, патріотка не на словах, бо вона покликана до виховання великого національного ідеалу.
Крушельницька містко й образно точно узагальнює й прогнозує: "Ми задовго жили поневолені, нас відсували все на другий плян, ніхто не дбав про наше виховання, нашу освіту, ніхто не сталив наших характерів. Тут і там з'являлися світлі одиниці, що своєю вродженою силою, своїм огненним словом розбуджували нас із твердого сну, роздували іскру любови до свойого народу, та одиниць було мало, іскра спалахнула і згасла, а загал жіноцтва ріс і потопав в забутті, знаючи тільки свої особисті терпіння, особисті бажання. Чи ж дивно, що довоєнна жінка так мало причинилася до здійснення нашого ідеалу? Чи ті жінки, що тремтіли за здоровля і життя своїх чоловіків, синів, батьків і братів і залягали юрбами усякі канцелярії і молили та просили, щоб їм не забирати тих невідступних товаришів їх життя, їх одиноку "підпору" в ряди борців за волю, були тим чинником, що додавав сил і відваги чи навпаки? Чи, може, ті, що ховали здорових мужчин по всяких дірах і норах, щоб відтягти їх від сповнення свого обов'язку супроти своєї батьківщини, того ідеалу усіх народів?! Правда і в нас були геройки, що проміняли теплу, захисну хату на невигоди в окопах, але це були краплини в морі. А загал? Та ні, не моя річ вичисляти тут провини, показувати хиби, я згадала те свіже ще у нашій пам'яті, щоб показати тим творцям "нових" типів жінок чи "нових" жінок на цю щілину у нашому характері, на брак патріотизму, не того патріотизму на словах, а того глибокого почування, що ніякі злидні, ніяка заверуха не вирве з душі".
Loading...

 
 

Цікаве