WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

"Я була занята виключно одними гадками. Не лише з вами, але взагалі з ніким, хто не був професором чи артистом, я не хотіла говорити... Тепер горячка проминула. Я перебуваю радо з людьми і говорю з ними. От і ви передовсім простіть мені всьо лихе, яке я коли заподіяла вам... Розповіджте мені, що поробляєте, як живете... Богато, богато говоріть про себе...".
Мабуть, кохання обидвох було настільки романтично сильне, що він полишає молоду дружину і в'яже своє життя у провінційному глухому містечку із "своєю царицею".
Авторка блискуче знала, бо й сама пережила блискотіння сценічної слави, життя-буття митця.
І не дивно, що так психологічно вмотивовано показала надводні сили й підводні нурти молодого життя інтелігенції, йогоузвишшя й падіння. Поволі-поволі наша героїня стає сумною, чоловік - байдужіє.
Робиться спроба: після того, як її голова зважкуватіла від роздумів біля хреста у полі в негоду, - взятися знову за пензель, пересилити себе - і наново відродитися у творчій праці: "Підклад вже готовий, контури пустого поля з хрестом на горбку вже зарисувалися. Але на тім і стануло. Уся поезія, яку вона бачила колись у тім сумнім полі,в хресті з розпнятєм, щезла. Картина ся видалася їй тепер такою звичайною, такою без глубшоїдумки... І вона сердилася на себе за те, що колись думала інакше...".
Але цього пориву не досить. Утрачено основну лінію - сірі будні глухої провінції мовби нейтралізували талант. Митець не справилася сама з собою, не зуміла витримати іспиту долі. Врешті-решт безсилля прочервоточило душу й тіло - і вже реально змарнований талант згас фізично.
"Тихо, Константине, тихо, глянь тут! Бачиш? ... Вона, вона знов прийшла до мене... Глузує, сміється із мене! Не смійся! Не смійся! Не смійся!.. А, ні, смійся, глузуй, глузуй, кажи: се помста твоя за те, що любов звичайного чоловіка перенесла я над тебе, що тебе, вірну коханку свою, я зрадила для земскої любови, що із зваляними болотом байдужності руками я зважилася приступити до твого престола... Смійся з мене!.. Ти зненавиділа мене силою колишньої любові і за зраду заплатила зрадою! Так, так, бери тепер життє моє... Пусти того твого приятеля з косою... Чого придержуєш його? Пусти, пусти, кажу... Чи мало тобі моєї муки!.." (С.4 - 45).
Десь отой песимістично-меланхолійний настрій, що заполонив життя колись красивої дівчини Ольги, що уже два роки заручена, ніби прошиває оповідання "Прощання" (С.49 - 68).
Може, сьогоднішній читач-раціоналіст не зовсім сприймає авторську позицію, що "пускає" героїню, по суті, шукати молодого чоловіка, який покинув її, передаючи її внутрішнє страждання, якийсь дивнуватий намір: знайти його і почути з його вуст, чому покинув?
Отим спогадово-монологічним, якимось внутрішньо-сповідальним покинутої "пахне" і в наступному творі цієї збірки - "Хвилі туги" (С.71 - 92). Весь зміст обертається навколо стрижня-думки героїні: він живе щасливо з молодою дружиною, а вона - уже рік як покинута - ніяк не вгасить вогонь минулого кохання.
У цьому творі М.Крушельницька знову ж таки по-новелістичному на початку, ніби мимохідь, вкладає метафоричну фразу у вуста героїні: "Ціле житє моє - то повісмо мук і терпінь", а відтак, як на веретено, намотує "припливи" і "відпливи", що їх висотує душа персонажу.
Великою материнською любов'ю виписано оповідання "Поезия молодих її літ" (С. 93 - 142), в якому авторка прекрасно поєднала принципи сімейної дидактики (раціональний зріз тканини твору) з казковістю традиційного сюжету про гарну бабину й погану дідову дочок - про улюбленицю й ненависну усім (емоційно образний зріз).
Граючи рефреном: "Не любили її... Не любили від маленької дитини. Ще на світі її не було, а вже мати ненавиділа, кляла-проклинала...", М.Крушельницька тепло і щиро, з жіночою прихильністю змальовує дитинний світ маленької Міні, проводить читача поміж тим колюччям, що його словесне зростила матір дівчинки. І як це нерідко буває у житті, дівчинка, хоч і заповідалася вродженими задатками на цікаву особу, не мала в довкіллі любові до себе, бо ж, видно, надто важке материнське прокляття.
І закінчує авторка: "Не любили її!
Міня знала вже про те, але не див_увалася тому. Не вимагала від нікого любови, бо рідна мати, батько, брат і сестра також її не любили - хоч вона житє своє віддала би була за них!..
Міня не плакала, не нарікала. Одинокою її потіхою була бабуня і книжка, з якою не розлучалася, йдучи навіть до городу.
Заслухана не раз у шум листя, з гадками там, там, далеко серед лугу з цвітами, схоплювалася нагло, стямлювалася і ловила книжку.
Смуток, задума і туга малювалися все на лиці її, блестіли в очах великих сльозавих..." (Там само. - С. 141 - 142).
Досить майстерно проявилися обсерваторські здібності літераторки у шестичастинному творі "Штука" (С. 144 - 202). На протиставленні характерів артистки Ядвіги і закоханого в неї Льонка, через проникнення у внутрішній світ героїв, монологічно й діалогічне насичуючи психологізм розповіді, письменниця тонко вводить читача у складну атмосферу сценічного й поза ним життя акторів, їхнього побуту.
На відміну від деяких дрібніших оповідань на цю тему, де, як правило, ескізне відтворення якихось граней життя-буття, у цьому розлогому, що наближається до повісті, творі маємо вмотивований розвиток дії, оті "вогненьці" кульмінаційної амплітуди, що мусить своєю логікою привести до задуманого фіналу.
Тут авторка менше, якби сказати, замикає на розповіді "від себе", тому й оте описово-споглядальне, що присутнє у стилістиці оповідань М.Крушельницької, ніби відступає на другий-третій план. Натомість герої твору мовби само-формуються, удосконалюються, вивершуються в оригінальні типи.
В оповіданні добре прочитується філософсько-естетичне кредо літератора: справжнє щастя не можна розполовинити між сценою і сімейною втіхою ("Дві любови в однім серци не мають місця").
Ще один гостросюжетний соціального почерку малюнок з'являється обрисами, а відтак уява читача домальовує людський біль у фатальному його вивершенні, коли прочитано оповідання "Через кури" (Жіноча Доля. - 1926. - 4.19. - С. 6 - 7).
У класичній манері новелістів-попередників М.Крушельницька уміє так подати опис природи, що він є і органічним містком-переходом до основної сторінки фабули твору, і в той же час є камертоном тональності, в якій розгортається сюжет, формуються характери. Авторка без зайвого нанизування, але як тонкий знавець сільського побуту, подає такі факти, що, власне, не уявити собі й інших, аби саме ось так склалася розповідь: плавна, логічна, поетична й правдива.
Здавалось би, звичайний, поширений випадок з
Loading...

 
 

Цікаве