WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

Визволення... смертю (Марія Крушельницька) - Реферат

дорогу?..
Принаймні навіть те, що вже вдалося визбирати сьогодні, підтверджує, що Крушельницька - авторка п'єс та прозових творів, гостросоціальних публіцистичних виступів, тонкопсихологічних і таких неповторних у побутових подробицях листах до чоловіка та синів Івана й Тараса - заповідалася на неабиякої сили письменницьку особистість.
Відомо, що Марія Крушельницька нетільки блискуче грала на сцені, а й пробувала власні сили у драматургії. Так, її перу належить п'єса "Вона" (1911).
Але у теці її доробку є п'єса на 3 дії "Мачуха" (у 1-ій дії 8 сцен; у 2-ій - 6; у 3-ій - 18), досі не опублікована й у хроніках галицького сценічного життя не значиться (рукопис див.: ЦДІАЛ. - Ф.311 ("Нові шляхи"). - Оп.1. - Спр. 186. - Арк. 1 - 62).
Написано твір восени 1899 р. й названо комедією, хоча нічого комедійного у змістовій структурі та фіналі баченої авторкою вистави немає.
На загальну канву соціально-емансипаційної теми, що в часи розквіту письменницького та артистичного таланту М.Крушельницької була актуальною, драматург вкидає два приклади із "вічних сімейних" сюжетів: перший - це одруження за волею матері 18-річної Галі Синевської з 50-літнім заможним вдівцем Теодозієм Ганкевичем. І проводить цей приклад авторка у розвитку: від суцільного спротиву покоритися - до усвідомленого сприйняття Галею свого тихого, забезпеченого "ніби щастя".
На другому полюсі сюжетної інтриги, її розвитку - приклад другий, через який дещо новелістичне і відбувається дія: молоденьку Надію (виховану на зразках: "там щастя, де багатство!") Ганкевич віддає за 55-річного багача Петра, що вертів мільйонами, мав у власності село. У фінальній сцені Петро втікає до Америки, передавши Ганкевичу листа, у якому зізнається, що усе пропито, програно в карти, ліцитовано. Крутити далі немає сили. Зосталося, як каже герой, - "кулька в лоб або забрати, що ще дасться, і втікати за море" (Там само. - Арк. 52).
Щоби "зв'язати" ці основні "полюси" в один тугий клубок сценічної дії, авторка розгортає досить таки аргументований фон: у першій дії Галя разом з іншими дівчатами в пансіонаті. На відміну від цих легковажниць та дрібноміщанської моралі і розрахункових поглядів на заміжжя та сімейне щастя дівчат Синевська наділена раціональним мисленням ("... самі можемо розпізнати, що для нас добре, а що зле!"; "Коли будем любитися (з рівнею у парі. - В.К.), будем працювати для себе, будем себе обопільне піддержувати, заохочувати до борби з недолею, осолодимо собі кожду прикру хвильку, а Бог буде допомагати, благословити нам!!!"), а також вродою, лагідністю характеру. І хоча вона не сприймає насилля над щастям, все ж в результаті покори усталеним принципам родинної моралі ("вустами матері промовляє сам Бог") вийде заміж за того, на котрого вказано родичем.
Але, ставши дружиною, Галину невдовзі наречуть і мачухою Надії. І як не намагалася бути матір'ю все одно довкілля обзивало її мачухою, вкладаючи у це слово традиційно найгірший зміст.
І все ж: коли життя Галини з Ганкевичем і можна умовно вважати щасливим, то Надії з Петром - аж ніяк. Вона втратила все: і майно, що було для неї основним, і товариство, і Петра, і, щонайголовніше, - надії на майбутнє (від неї відмовився хлопець Володимир Злотовський, на якого мала надію, бо ж кохала), молоді літа.
Для фонової сценічності Крушельницька вводить певну кількість епізодичних осіб, як доктор Олекса Малікевич, Маршалкова, Совітникова, графиня Яновська, сестра Єлизавета, монахині - вчителі пансіонату, дівчата.
За темою, що її авторка вклала у сценічну мову, - це глибоко соціальна драма, хоча у першій дії можна вловити деякі елементи комедійного жанру.
За стилістикою бачимо, що це не був остаточний, досконало відпрацьований текст, а борше всього - перший варіант того, що вихлюпнуло з-під пера авторки. Скупість діалогів на оригінальні думки (монолог практично відсутній), деякий надмір дидактичності, певна перевантаженість оповідними прозаїзмами у мові однієї з головних героїнь - Галі - це, очевидно те, що, можливо, і перепинило зелене світло до опублікування твору.
Та все ж таки і кількісно, і якісно зблиснув талант М.Крушельницької у прозі, особливо ж - у циклі оповідань ("І хто ж вона була?", "Прощання", "Хвилі туги", "Поезія молодих її літ", "Штука"), об'єднаних збіркою "І хто ж вона була?" (Чернівці, 1901. - 203 с.; під зарядом Володислава Сєкерського, з друкарні товариства "Руська бесіда").
Кожне з оповідань має осібну стилістику, тональність, певний ключ до сприйняття змісту. І в той же час усі вони ніби ув'язані не тільки тематикою, а й концептуальним дивовижним умінням саме жіночого пера так згрупувати окремішні долі-характери, так їх "зсилянкувати", що перед читачем розгортається логічна повість з так мало й досі літераторами обсервованої сфери життя митців.
Здавалось би, що можна сказати про жінку-маляра, яка прагне слави і водночас сімейної ідилії? А М. Крушельницька, ніби зачерпнула з власної творчої біографії, зуміла подати у першому оповіданні збірки своєрідну мозаїку-перепад високого й буденного, мрійливо-поетичного й прозово-раціоналістичного, ідеально-духовного і приземлено-житейського. Постійна філософська парадигма: хто ти, яке твоє призначення, чи справно відпрацьовуєш вдаровані тобі задатки на талант - творить амплітуду думки, міркувань, за якими обов'язково має своє продовження читацька допитливість, дошукуваність.
Фабула твору нескладна. Наче в новелі, початок інтригує: молодесенькій 16-річній красуні, що вдало проявляє свій хист у малярстві, майбутній лікар Костянтин пропонує руку і серце. Як і слід чекати, юнка відмовляє. Вона відтак відмовить не одному, бо в її голові "слава росла з кожним майже днем, з кождою новою працею", вона вирішує: не піде заміж, "має штуку - досить із неї".
І ось дивний збіг обставин: у місті Н. влаштовують сценічний вечір на її честь. А вона? "До рідного міста приїхала вночи. Не повідомила про свій приїзд навіть родичів. Хотіла сховатися від людей, сховатися, як казала, від тої ненависної слави. Кілька днів, крім родичів, не знав ніхто, що вона вернула. Цілий день замикалася дома. Читала троха, решту дня пересиджувала, згорнувши руки на колінах, задивлена у простір... А як стемнілося, виїздила на прохід. І тоді давала собі волю. Казала гонити кіньми щосили і, розпершися на подушках, любувалася шумом вітру, що попри її уха розбивався. І забувала про світ... Нерви її неначе терпли, замлівали..."
І треба ж - внутрішнє відчуття не підвело: вона стріла того, чиє обличчя малювала з пам'яті.
Сиділи поруч, сум'яття душ. Врешті мовчанка розривається, і жіночі вуста щось пояснюють:
Loading...

 
 

Цікаве