WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

центри, але всі вони, аж до татаро-монгольської навали, були під великим впливом блискучих досягнень київської писемної школи.
Великого розвитку в Київській Русі набула дерев'яна і кам'яна архітектура. З глибини віків від своїх предків, стародавніх русичів, успадкували українські майстри чудове мистецтво дерев'яних споруд, різьблення по каменю, мурування цегли. Тисячолітні традиції жили і живуть ще й до наших днів в українській народній архітектурі, а в мурованій - вони змінюються відповідно до розвитку світової архітектури.
Здавна, ще до офіційного запровадження християнства, на Русі існували кам'яні споруди. Найдавніший кам'яний палац, відомий під назвою "палац княгині Ольги", археологи відкрили на Старокиївській горі. У літописі він згадується під 945 р. Та головною окрасою міст Київської Русі були церкви. Протягом 989-996 рр. у Києві будувався храм Богородиці, Десятинна церква, де стіни були прикрашені фресками, мозаїкою, для оздоблення використовувався мармур. Літописець назвав її "мраморяною".
В. Харламов та Ю. Асєєв, вивчаючи архітектуру доби Київської Русі, назвали час за правління Ярослава Мудрого найяскравішим стильовим етапом архітектури, який набув справжнього розквіту містобудування. У 1037 р. Ярослав Мудрий розпочав будівництво в Києві "Града великого", до ансамблю якого входили: Софійський собор, Золоті ворота, Георгіївський та Ірининський монастирі й інші кам'яні церкви. Так зване місто Ярослава охоплювало площу 80 га і майже у 10 разів перевищувало розміри київського дитинця [2, 255].
Наступний стильовий етап у розквіті архітектури Русі настає з 70-х років XI ст., коли, в результаті князівських чвар, підупадає влада київського князя, але значно посилюється вплив церкви, особливо монастирів, які починають відігравати визначну рольу розвитку культури, мистецтва й архітектури. Справжніми перлинами є Успенський собор Євецького монастиря, Іллінська та П'ятницька церкви в Чернігові. Розкішним оздобленням вражав сучасників єпископський двір у Переяславі. Захоплення літописця викликав і Михайлівський храм, прикрашений мозаїками й фресками. Найвідоміші архітектурні пам'ятки тієї доби в Галичі - білокам'яний Успенський собор, що був з'єднаний з княжим палацом, та церква Св. Пантелеймона - споруджені за часів Ярослава Осмомисла.
Михайлівський собор Видубицького монастиря закладено в 1070 р. Всеволодом Ярославичем у мальовничій місцевості на південній околиці Києва - Видубичах, де сходилися важливі дороги на південь та південний схід. Більшість відомих архітектурних пам'яток Києва було споруджено саме в цей період. Тут збудували 19 кам'яних споруд, в тому числі церкви Спаса на Берестові (1125), Богородиці Пирогощі на Подолі (1136), Кирилівської церкви (1146) та інші.
Значну роль у стилістиці архітектури кінця XII - початку XIII ст. відігравали потреби нових замовників - міського населення, яке з ростом ремісничого виробництва і торгівлі все більше починало впливати на громадське життя. Церква стає не тільки храмом, а й окрасою міста. Інтенсивно розвивається будівельна техніка, виникають нові конструктивні прийоми. Все це нагадує ті умови, за яких у Західній Європі виникла готична архітектура і, безперечно, архітектура Київської Русі цього часу є еквівалентною їй, так само, як архітектура попереднього етапу - романській.
Не гублячи власних традицій та індивідуальних рис, архітектура Київської Русі відповідала світовому архітектурному процесу і розвивалась у його контексті.
Високого рівня досягли мозаїка (майже 180 відтінків кольорів) і фреска, іконопис та книжкова мініатюра. Мистецтвознавець Г.Н. Логвин назвав шедеврами світового значення мозаїки Софійського собору [21, 10]. Найбільше вражають зображення Христа Вседержителя і Богоматері Заступниці ("Оранти"). Крім мозаїк, для оздоблення використовували фрески. Довершеністю відзначаються і фрески Софійського собору та інших храмів тієї доби, які багато розповідають про життя й побут давніх русичів.
У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні. Ікони писалися на дерев'яних дошках і були в усіх церквах. Щоправда, переважну більшість ікон часів Київької Русі втрачено. Мало відомо і про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з перших іконописців - київського майстра Аліпія.
Ментальність українського народу формувалася століттями не лише природним, а й тим культурним середовищем, яке він творив власною діяльністю. Відомий археолог В.В. Хвойка писав, що те вогнище цивілізації, яке запалили на берегах Дніпра наші далекі пращури, ніколи не згасало [35, 44]. Часом воно розгоралося яскравим полум'ям, а інколи тільки жевріло, зберігаючи не згаслим жар традиції. Світосприйняття і світовідчуття народу не могли не виявитися у мистецькій творчості. Слід зазначити, що в нас не було рабства як кодифікованого інституту, яке розбещувало людей. Незважаючи на те, що з Візантії ми прийняли віру й мистецтво, ми не прийняли візантійської спадщини, яка перейшла до неї з його рабовласництва з досконало розробленими прийомами тортур та каліцтва людей. У нас - відраза до цього. Візантійський імператор, прозваний "болгаробойцем", осліпив ні в чому не винних 100 тис. полонених. У нас осліплення лише одного князя Василька Теребовльського в 1097 р. було затавроване як нечуваний злочин.
Створені на Русі за цієї доби всі види мистецтва вирізняються серед інших шкіл світового мистецтва тим, що загальнолюдські морально-етичні ідеали та естетичні уподобання втілювали дуже своєрідно. Радісне й піднесене почуття "народу нового", який причастився до віри Христової, знайшло вияв і в архітектурі, і в образотворчому мистецтві.
Якщо у Візантії перед мистецтвом на першому місці стояло завдання уславлювати імператора, то на Русі на перший план висувалася благосна роль нової віри, уславлення історичного покликання Київської Русі, його народу, який "уже зо всіма народами славить Христа". Це змушувало митців застосовувати такі засоби, які б підсилювали монументальність, велич та епічний пафос їхніх творінь, відповідали б великим історичним звершенням.
За словами Г.Н. Логвина, "протягом століть у візантійському мистецтві виробився певний стиль в іконографії, що відповідав суспільним попитам Київської Русі. Чітка і якісна, побудована на ієрархічних засадах планово-просторова структура хрестово-баневого типу храму, що досягла завершення в IX-X ст., не тільки відповідала культовим призначенням, а й уявленням про піднесено-прекрасне, вироблене естетичними уподобаннями нашого народу. Особливо тішили храми, в яких втілювалося висотне розкриття внутрішнього простору. Застосований в
Loading...

 
 

Цікаве