WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

Відображення в українській історіографії ролі Київської Русі у становленні державності ХХ ст. - Реферат

володіла засобами народної творчості" [22, 17].
Автор "Похвального слова" Мойсей (ігумен Видубицького монастиря з 1190 р.) своєю діяльністю відіграв неабияку роль у культурному житті Київської держави. Та й сама промова, яка є, власне, пам'яткою урочистого красномовства, свідчить, що Мойсей був досить начитаним, освіченим і належав до ораторської школи, що продовжувала традицію Кирила Туровського.
На початку XIII ст. складено й оригінальний збірник легенд і житій - "Києво-Печерський патерик", куди увійшли житія святих, повчання, різні оповідання тощо. Д. Абрамович зазначає, що він упродовж століть залишався однією з найпопулярніших книг давньоруської літератури [1, 277].
Києво-руська література є справді тим велетенським віковим деревом, коріння якого глибоко проросло в київський духовний ґрунт, а потужний стовбур розгалузився рясними гілками по усіх давньоруських землях. Аналіз найдавніших писемних пам'яток часів Київської Русі виявив досить значне поширення грамотності серед руського населення. Писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу. Вона виникає тоді, коли в результаті соціально-економічного і культурного розвитку суспільства в ній з'являється потреба. Проблема походження слов'янської писемності досі остаточно не з'ясована.
Важливе значення для поширення християнства, отже, й писемності, мала діяльність київської княгині Ольги, її хрещення, подорож зпосольством до Константинополя, урочисті прийоми та вшанування Константином Багрянородним, а по поверненні до Києва - побудова церков св. Софії та, можливо, св. Миколая на Аскольдовій могилі. Незважаючи на те, що княгині не вдалося навернути до християнства свого сина Святослава, її діяльність переконливо свідчить про існування в середині X ст. в Києві церковної общини.
С.Висоцький у своїх працях стверджує: "Найважливішим джерелом писемності язичницьких часів є договори Русі з греками 911, 944, 970 рр. Олега, Ігоря та Святослава. Сам факт існування договорів, зміст текстів яких зберігся в "Повісті минулих літ", говорить сам за себе і свідчить про потреби держави в писемності. Таким чином, договори з греками засвідчують досить жваве дипломатичне листування між Руссю та Візантією" [8, 85].
У 988 р., за Володимира Святославича, була проведена церковна реформа і християнська релігія в її православному варіанті стала державною. Відкрилися нові можливості для подальшого розвитку Києво-Руської культури, зокрема писемності. У дореформені часи писемність, як свідчить викладене, обслуговувала переважно потреби держави. Із введенням християнства як державної релігії сфера вживання писемності значно розширилася. Пожвавішали державні, торговельні та культурні зв'язки з навколишніми християнськими державами Європи.
У Х-ХІІ ст. відбувся розквіт київської писемної школи. Немає жодного сумніву щодо того, що поява, розвиток та поширення писемності у східних слов'ян значною мірою пов'язані з Києвом - столицею Київської держави. За князювання Ярослава Мудрого у Києві, розвиток писемної культури став державною справою, оскільки був тісно пов'язаний з поширенням у країні християнства. Саме це літописні джерела вважають найголовнішою заслугою київського князя і називають його "продовжувачем добрих справ Володимира". Ярослав Мудрий розпочав велике оборонне та церковне будівництво у Києві та інших містах Русі. Він розширив Верхнє місто і в його центрі наказав у 1017-1037 рр. збудувати величний кам'яний Софійський собор - Руську митрополію, яка стала одним з головних осередків київської писемної школи. Тут у 1037 р. створено першу державну бібліотеку-книгосховище, її книгами забезпечувалися новозбудовані церкви по всій країні. При Соборі існувала велика майстерня-скрипторій, де переписувалися та перекладалися з іноземних мов книги, продовжувалося київське літописання. У 30-х рр. XI ст. при київській митрополії в оточенні князя виник гурток освічених людей-ерудитів.
Переписування книг, що стало державною справою, невдовзі привело до їх нагромадження. За підрахунками дослідників, у бібліотеці при Софійському соборі налічувалося до 900 томів рукописних книг - вражаюча цифра для середньовіччя. Серед них були не тільки богослужбові, а й для повсякденного повчального читання. Поява книжкової писемності була вищим виявом розвитку писемної культури. На жаль, від усього книжкового багатства до нашого часу дійшли лічені екземпляри, що можна пояснити війнами, пожежами, князівськими усобицями. Найбільш відомі - Рейнське, Остромирово євангеліє, два Ізборники (1073 р. та 1076 р.), Мстиславове євангеліє XII ст.
Отже, у Києві в XI-XII ст. існувало три осередки писемної школи: Софійський собор - Руська митрополія, Печерський та Видубицький монастирі. У них переписувалися та перекладалися книги з іноземних мов, з'явилися перші оригінальні твори, києво-руське літописання, склалася його форма та ідейне спрямування. Вихованцями монастирів були високоосвічені літописці, письменники, церковні та державні діячі, їхніми трудами писемність і література Київської Русі досягла досить високого рівня, що не поступався досягненням західних країн. З Києва богослужбові книги, житія святих, твори для повчального читання, церковно-публіцистична та історична література поширювалися по різних містах та землях Київської Русі, в чому полягала значна заслуга київської писемної школи.
У Києво-Руській державі почала розвиватися початкова та вища освіта. Про освіту у дохристиянські часи відомостей не збереглося. Проте, враховуючи потреби державних інститутів, можна припустити, що навчання грамоти якоюсь мірою існувало і до реформи 988 р. С.Висоцький вказує: "Адже, згідно з договорами Русі з греками, хтось повинен був читати і писати князівські грамоти та заповіти вояків, які від'їжджали на службу до Візантії вести записи податків тощо. Початково це могли бути вихідці з південнослов'янських країн. У середині X ст. у Києві вже функціонувала церковна община, яка мала свої церкви: Св. Іллі та Св. Миколая на Аскольдовій могилі. В них були церковні книги та люди, які вміли їх читати під час відправ. При храмах, вірогідно, існувало й індивідуальне навчання грамоти" [9, 49].
У Київській Русі існувала вища освіта, яку отримали такі видатні діячі тих часів, як Іларіон, Феодосій Печерський, Нестор, Климент Смолятич, Кирило Туровський, Мойсей Видубицький, автор "Слова о полку Ігоревім", Ярослав Мудрий, його сини - Ізяслав, Святослав, Всеволод, онуки - Святополк, Володимир Мономах, Володимир Василькович та ін.
У період феодальної роздрібненості Русі продовжувався подальший розвиток писемної культури: виникали нові провінційні
Loading...

 
 

Цікаве